У самому центрі Фейняо стояла велична пара веж — двійнят, повністю зведених із сталевого скла. Це була головна будівля знаменитої групи Лін — компанії, яка спорудила половину всіх нових будівель у місті. Справжні міські магнати!
На найвищому поверсі в залі засідань сидів чоловік із вусами, вдягнений у костюм насиченого синьо-фіолетового відтінку. Його погляд був спрямований крізь панорамні вікна: перед ним розкидався весь Фейняо, а за ним — безкрайня синява океану.
Він тяжко зітхнув і повернувся до свого столу. На ньому лежала мапа міста з перекресленим величезним червоним хрестом.
— Схоже, цього разу ми програли, — промовив він глухо. Якщо я не зможу вивести місто Фейняо на прибуток, то як мені тоді змагатися з такими, як фінансова група Чжао? Я ж думав, що це місто стане моїм шансом... Тьфу, дурниця! — чоловік зірвав мапу зі столу й розірвав її на клапті.
Секретарка у білій сорочці та діловій спідниці обережно озвалася, коли побачила, як голова компанії вивільняє злість:
— Пане Лін, до вас прийшов мер... хоче поговорити.
— Про що тут говорити? — насмішкувато відгукнувся голова Лін. — Цей брехун розповів мені все, крім найголовнішого!
— Але ж ми не можемо просто здатися, — тихо відповіла секретарка. — Може, поговоримо з родиною? Попросимо трохи коштів, щоб вирішити головну проблему?
— Ти що, вдарилась головою об ліжко зранку? — вибухнув він. — Ті старі лиси тільки й чекають, коли я зазнаю поразки, щоб забрати усе, що я заклав! А ти ще пропонуєш мені в них гроші просити?!
Секретарка зблідла й замовкла.
У кімнаті запала тиша. Коли голова Лін нарешті трохи вгамував гнів, він махнув рукою:
— Якщо мер прийшов обговорити план знищення морських чудовиськ — тоді поговорю. Але якщо знову проситиме побудувати якусь безглузду споруду, щоб підлизатися до свого начальства, скажи йому, хай котиться під три чорти!
Секретарка вийшла з кімнати, бурмочучи собі під ніс.
Голова Лін останнім часом зривався на підлеглих щоразу, коли щось ішло не так із його інвестиціями. Її лаяли майже щодня, і їй уже кортіло просто написати заяву про звільнення!
Та коли вона дісталася холу, то побачила групу молодих людей у гарному одязі, які сиділи на дивані й про щось жваво говорили. З вигляду — заможні, виховані, з добрим становищем. Лише один з них явно був місцевим: шкіра засмагла, джинси вицвілі, а кросівки настільки стоптані, що лишали на підлозі брудні сліди.
— Слухай, а точно гарна ідея отак просто приходити у будівлю сім'ї Лін? — нервово запитав Лю Мен. — Вони ж найбагатша компанія в нашому місті. Я чув, навіть мер із ним поводиться з особливою пошаною.
— Чжао Ман’янь, ти впевнений, що все спрацює? — спитав Ай Цзяньту.
— Довіртеся мені, — самовпевнено відповів Чжао Ман’янь. У цій будівлі точно знайдеться хтось, кому потрібна наша допомога.
Секретарка стояла досить далеко, тож не чула, про що саме вони говорили, але їхня присутність її дратувала. Вона не розуміла, чи ті взагалі мали якусь справу тут.
Мер мав прибути з хвилини на хвилину, тож сторонніх потрібно було позбутися. Вона покликала охоронця й наказала:
— Іди, дізнайся, навіщо вони прийшли.
Охоронець підійшов, а за кілька хвилин повернувся.
— Вони кажуть, що власник будівлі має неприємності, і вони прийшли допомогти.
— Що за нісенітниця? — роздратовано вигукнула секретарка.
Невже ці молодики — якісь вуличні провидці, що збираються попередити нас про лихо?
— Саме так і сказали, — підтвердив охоронець. — І ще додали, що немає нічого, із чим би вони не впоралися.
— Хм! — скептично пирхнула вона. — Тоді запитай у них, чи вистачить у них хоробрості вийти в море й убити морських чудовиськ. Може, їм і справді робити більше нічого!
Простакуватий охоронець справді пішов передати її слова.
Невдовзі він повернувся й, збуджено жестикулюючи, сказав секретарці:
— Вони кажуть, що можуть.
Секретарка насупила брови. Вона знову глянула на групу молодих людей — і чомусь не відчула, що перед нею шахраї чи божевільні.
Поки вона роздумувала, до неї підійшов золотавоволосий красень із чарівною усмішкою. Серце секретарки мимоволі тьохнуло.
Який же він гарний... просто неймовірно!
Чжао Ман’янь кинув короткий погляд на бейджик на її грудях, переконався в її посаді й запитав із легкою, впевненою посмішкою:
— Чи можу я поставити вам кілька запитань?
— Якщо це не щось термінове, то... — почала вона відмовляти машинально.
— Ваш начальник, напевно, має певні неприємності, чи не так? — упевнено запитав Чжао Ман’янь.
Секретарка розгубилася.
Він мав рацію — але ж у кожного в житті бувають проблеми. Так можна сказати про будь-кого!
— І що саме ви хочете спитати? — стримано сказала вона.
— Майже всі об’єкти нерухомості у Фейняо належать вашій групі Лін, — почав Чжао Ман’янь рівним, логічним тоном. — Ви навіть збудували ідеальний причал, намагаючись перетворити його на транспортний вузол, що з’єднає північ і південь. Паралельно націлюєтесь і на співпрацю з кораблями з Японії та Кореї. Але попри все це, економіка міста занепадає. Більшість будівель нові, проте в них ніхто не живе, ніхто не купує квартири, ніхто не хоче інвестувати. Ваша група Лін стоїть, як самотнє дерево в полі — і все це втрачає сенс, якщо ви не можете переконати людей вкладатися у ваше місто.
— І до чого ви ведете? — холодно перепитала секретарка. Її не надто вразила його промова — будь-хто з елементарним розумінням економіки міг би сказати те саме. Усі в місті знали, що компанія Лін загрузла в труднощах.
— Місто, за яким стоїть потужна фінансова група, нова нерухомість, зручне розташування, чудовий порт... І при цьому — слабка економіка. Є лише одна причина, — Чжао Ман’янь ледь посміхнувся й потер ніс, ніби поправляв окуляри.
Його впевненість буквально випромінювала силу — секретарка мимоволі затамувала подих.
— Морські чудовиська, — вимовив він серйозно. — Ваше море надто небезпечне. Ці тварюки потопили чимало суден, і тепер інвестори бояться сюди заходити! Через них ваша група Лін не може розвиватися — чудовиська відрізали вас від основного джерела прибутку. Я правий?
Секретарка сторопіла, але все ж спробувала заперечити:
— Про це будь-хто може дізнатися, якщо просто трохи розпитає.
— Саме тому ми тут, — із самовдоволенням сказав Чжао Ман’янь і клацнув пальцями. — Щоб допомогти вам розв’язати цю проблему. Бачите моїх товаришів позаду? Вони всі надзвичайно здібні. Ми позбавимо вас від морських чудовиськ — а натомість попросимо лише невелику послугу.
— Ви... усього вчотирнадцятьох? — секретарка не повірила своїм вухам.
Щоб знищити морських чудовиськ, зазвичай потрібен був цілий загін бойових магів! Найняти такий — коштувало б шалені гроші, а в них і так не вистачало фінансів.
Доручити чотирнадцятьом людям винищити зграю морських чудовиськ, яка роками блокувала розвиток міста?.. Секретарці тільки й кортіло запитати, чи бува не збожеволів цей Чжао Ман’янь!