— І що нам тепер робити? — прошепотіла Су Сяолоу.
Вони доклали стільки зусиль, аби дістатися сюди, та яке ж було їхнє потрясіння, коли виявилося, що Фан Гу обернувся на таке створіння. Він ніколи й не збирався зупиняти катастрофу, або ж від початку був невиправно зіпсованим. Він був злом від самого початку!
— Кров... мені потрібна ще кров... — раптом очі Фан Гу стали порожні, наче зіниці вирвали з орбіт. Здавалося, що ось-ось із них вирветься примара!
Він підвівся на ноги. Його рухи були млявими й дерев’яними, та водночас від тіла виходив шалений сморід крові. Роззявлений рот виказував його намір зжерти їх живцем.
— Він перетворюється на зомбі! — Лю Жу різко відскочила назад, потягнувши за собою обох інших.
Спочатку у Фан Гу ще відчувалася слабка присутність живої людини. Його слова свідчили, що він зберіг деякі спогади, та тепер його запах повністю нагадував зомбі.
Він уже не був живим, а став монстром, що прогнив за довгі роки у гробниці. Навіть його душа обернулася на жадібного фантома!
Фан Гу був мертвий, навіть душу його замінили. Лишилася лише порожня оболонка, нічим не відмінна від зомбі, що блукали поза гробницею.
Фан Гу, все ще в бойовій мантії, кинувся вперед, стискаючи руки в довгі пазурі з блакитними кігтями. Його першою ціллю стала Су Сяолоу.
Свіжа кров, ще більше свіжої крові! Щоб воскресити Стародавнього Короля, потрібна була кров його нащадків. А кров Стародавнього Короля, що текла в жилах чистокровного нащадка Су Сяолоу, була саме тим, чого він прагнув...
— Він іще не здобув справжньої сили Стародавнього Короля, вбиймо його! — вигукнула Лю Жу.
Аура Фан Гу була вкрай зловісною, та не настільки нищівною, як вони собі уявляли. Мабуть, ні тіло, ні душа Фан Гу не були тим, чого прагнув Стародавній Король, і тому він став лише маріонеткою, схожою на зомбі!
Перетворення живої людини на зомбі було надзвичайно жахливою чорною магією. Коли Лю Жу побачила, як Фан Гу кидається на Су Сяолоу, вона миттєво схопила спотвореного мага й жбурнула його на землю.
Руки Лю Жу теж обернулися на пазурі. Вона не вагалася ані миті — гострі кігті Клану Крові безжально проштрикнули серце Фан Гу.
Спершу Лю Жу гадала, що бойова мантія має неймовірний захист, і її атака не завдасть йому шкоди. Та на її подив, пазурі легко пройшли крізь броню й увійшли в гнилу плоть Фан Гу, без перешкод проштрикнувши серце.
Та серце давно вже не билося. Із розрізу витекла чорна рідина. Лю Жу відсмикнула руку й з подивом глянула на Фан Гу.
Наскільки ж він слабкий!
Цей Фан Гу був напрочуд слабким!
Його сила й захист після перетворення на зомбі ледве дорівнювали рівню рядового зомбі. Коли Лю Жу побачила, як Фан Гу здригається в конвульсіях на землі з потворним виглядом, вона навіть відчула до нього жалість.
Спадкоємець магії Стародавнього Короля, володар царства нежиті?..
Він навіть не усвідомив, що бойова мантія висмоктала з нього життя, поки не лишилася лише порожня оболонка. Навіть душа зникла.
Він став справжньою жертвою для воскресіння Стародавнього Короля — лише одним із багатьох за останні дві тисячі років.
Чорна кров Фан Гу витекла з його тіла, що поступово відділилося від бойової мантії. На землю впав висушений труп... навіть волосся його зів’яло, немов трава.
Тим часом чорна бойова мантія, наситившись його життєвою силою, повільно повернулася до Кривавого Імператорського Трону.
Хоча в ній більше не було господаря, здавалося, що всередині сидить жива істота — пара кривавих очей під каптуром пронизувала їхні душі, бачачи все потаємне в їхніх серцях.
— Нам не можна надягати цю мантію... — видихнула Лю Жу.
Виявилося, що справжня загроза була не він Фан Гу, який носив бойову мантію, а від самої мантії, що несла в собі зловісну ауру!
Поки троє вагалися й не знали, що робити, тронна зала раптово затремтіла.
Чорний простір почав крутитися, закручуватися у спіралі та вигинатися, час від часу розриваючись тріщинами в порожнечі. Згори з ревом ринув шалений вітер.
Чжан Сяохоу звів голову й побачив над собою гігантську чорну хмару зомбі. Вони кружляли в небі, немов смерч, і вили, стогнали, кричали в муках.
— Тронна зала почала обертатися... Чи це означає, що Темна Безодня от-от пересунеться в просторі? — озвалася Лю Жу.
Якщо брати до уваги час, світанок уже настав. Це було останнє пересування Темної Безодні. Оскільки Стародавній Король збирався воскреснути, найзручнішим місцем була саме внутрішня частина міста. Ставши верховним володарем царства нежиті, він нізащо не дозволив би живим залишитися у своєму царстві!
— Кров, Фан Гу казав щось про кров... то виходить, воскресіння Стародавнього Короля вимагає величезної кількості крові? Він хоче перетворити людей у внутрішньому місті на жертви? — вигукнула Су Сяолоу, раптово здогадавшись.
Якщо мільйони людей потраплять у Темну Безодню, то це буде не ставок крові, а справжнє море — усі вони стануть жертвами!
Чорна Церква напевно дізналася цю таємницю й знайшла спосіб керувати просторовим пересуванням Темної Безодні.
І замість того, щоб називати катастрофу Фестивалем Смерті, правильніше було б сказати: вони від самого початку готували воскресіння пращура нежиті, що помер понад дві тисячі років тому!
Тронна зала тряслася дедалі сильніше. Стояти рівно вже було неможливо.
— Що нам робити? Часу більше нема! — розгублено вигукнула Лю Жу.
Чжан Сяохоу піднявся на ноги й устромив погляд у дивну бойову мантію на троні.
Він прикусив губу до крові. З напруженням піднявшись, Джан Сяохоу застосував Вітряний Шлях, аби рвонути просто до мантії на троні.
— Ні, не роби цього! Інакше станеш, як Фан Гу! — закричала Су Сяолоу, здогадавшись про його намір.
— У нас немає більше часу на роздуми! — Чжан Сяохоу вже не вагався. Простір вже починав зміщуватись, вони не могли втрачати ані секунди.
Добігши до бойової мантії, Чжан Сяохоу відразу відчув неймовірну силу, що примушувала його вдягти її. Здавалося, варто лише накинути мантію — і все вирішиться!
Він обернувся й подивився на Су Сяолоу, наче намагався запам’ятати її обличчя. Наступної миті Чжан Сяохоу простягнув руки до мантії.
Мантія сама могла приліпитися до тіла. Варто було лише торкнутися її — й вона швидко перебудовувалася й облягала людину.
Чжан Сяохоу відчув тінь жалю, щойно зробив цей вибір. Це було схоже на демонічну пащу, роззявлену й готову проковтнути його...
Та жалкувати було пізно. Чжан Сяохоу заплющив очі. Він лише сподівався, що встигне віддати наказ армії нежиті, перш ніж стане висушеною оболонкою, як Фан Гу.
Але коли мантія вже мала обгорнути його, могутня рука схопила хлопця й відкинула геть від Кривавого Імператорського Трону!
Чжан Сяохоу полетів убік. Коли він крутився в повітрі, його очі побачили знайому спину.
Ця спина була для нього надзвичайно близькою. Коли він тільки вступив до Бойових Магів, саме цей чоловік, що самотужки міг змагатися з Темнокрилим Вовком, вразив його до глибини душі...
Чжан Сяохоу гепнувся на землю. З очей виступили сльози, й він закричав з усієї сили:
— Головний військовий інструктор!
(ПП: це Чжанкун з міста Бо)