— Я вже думала, що нам кінець, але хто ж знав, що твій друг такий сильний. Він практично сам винищив понад тисячу мерців! — вигукнула Су Сяолоу, її очі сяяли.
Зазвичай навіть найсильніші маги Середнього рівня могли знищити дві-три сотні нежиті. А такий маг, як Мо Фань, міг легко протистояти магам Просунутого рівня, які тільки-но підняли свій рівень!
— Авжеж, ти забула, чий він старший брат! — Чжан Сяохоу потер ніс великим пальцем, відчуваючи гордість.
Су Сяолоу закотила очі й сказала:
— Вже друга половина ночі, тож нам слід якнайшвидше знайти вихід і вибратися звідси. Після наступного зсуву Темної Безодні ми вже не встигнемо дістатися до тронної зали.
— Мм, давайте швидше… тільки не кажіть, що воно знову тут! — щойно на обличчі Чжана Сяохоу з’явилася полегшена усмішка, як вона застигла — хлопець глянув у небо попереду.
Мо Фань тільки почав переводити подих, коли відчув хвилі енергії в небі, від яких у нього розболілася голова.
Хвилі виходили від іншого срібного виру, що з’явився просто над ними!
Цей срібний вир був сильнішим за попередній. Його пульсації можна було відчути навіть за кілька кілометрів.
— Ще один? — Мо Фань підняв голову і втупився в срібний вир, що був значно більший за попередній.
На їхніх очах усередині вируючого срібного компаса з’явилися чорні цятки. Вони почали падати з неба. Це вже був не дощ — за лічені миті чорні цятки вкрили величезну площу кам’янистої землі!
Зграї нежиті падали у Простір Смерті, й у кожній було по кілька сотень створінь. Мо Фань думав, що срібний вир зникне після того, як перекине сюди близько двох тисяч мерців, але він усе ще обертався, випльовуючи нових і нових монстрів із просторової течії...
Мо Фань та його загін не мали жодного уявлення, звідки бралася ця нежить, але маги в вежі, що стерегли внутрішнє місто, добре знали джерело. Нежить затягувало у вир просто з середини океану нежиті за міськими мурами...
Срібний вир виник нізвідки. Перший мав діаметр усього кілька сотень метрів і затягнув близько двох тисяч мерців ззовні. Але тепер масштаби стали набагато страшнішими. Діаметр вирви сягав майже кілометра! Навіть в океані такий вир траплявся рідко, що вже казати про сушу, ще й біля самого міста!
Срібний вир був бурхливим потоком простору. Істоти, що потрапляли в нього, не мали жодних шансів на втечу. Потік простору перекидав їх у якусь іншу площину.
(ПП: вони здогадаються зайти туди самим чи ні цікаво?)
Очевидно, інший кінець срібного виру вів саме до Простору Смерті, де перебували Мо Фань та його загін!
— Чи це не благословення від самого Бога? Наче ці срібні вихори спеціально з’являються, щоб допомогти нам винищити армію нежиті. Половини скелетного війська, що перехоплювало відступ Імперського мага, більше нема... — зрадів один з командирів на міських мурах.
Океан нежиті був величним, але не безмежним. Перший срібний вир забрав близько двох тисяч мерців, а другий виявився ще шокуючим — усього за кілька хвилин він пожер щонайменше вісім тисяч скелетів...
Якби подібні срібні вихори з’явилися ще кілька разів, це суттєво скоротило б кількість нежиті біля бар’єра. Можливо, це навіть змінило б долю міста!
— Бо... боже мій... — водночас вигукнули Цзо Фен та Яо Нань.
Вони перебували на спостережному посту над годинниковою вежею. На власні очі вони бачили, як скелетів затягує у срібний вир. Два елітні маги Просунутого рівня були абсолютно приголомшені цим видовищем!
Хоча все тривало зовсім недовго, вир устиг поглинути цілу зграю скелетів!
Зібравшись з думками, обидва швидко рушили всередину годинникової вежі.
Вони ще плекали надію, що це лише збіг, що не всі скелети були затягнуті сюди. Та варто було їм глянути на похмурі обличчя навколо — і правда стала очевидною.
Вони звернулися до Мідного Дзеркала Зловісного Ока й побачили, що все його поле зору було повністю заповнене білими скелетами. Навіть з такої висоти вся площа в кілька десятків квадратних метрів була вщерть зайнята ними. Вони тіснилися так щільно, що в обох магів Просунутого рівня по спині пробіг холодок!
Їх було занадто багато!
Виявилося, що у вир затягнуло цілу зграю скелетів. Армію майже з десяти тисяч!
Срібний вир просто знищив їхню надію. Навіть найменший її уламок розсипався на порох!
Адже там було лише четверо дітей, тільки четверо...
А їм доведеться протистояти майже десяти тисячам скелетів. Коли вони розтікалися по землі, то з висоти здавалися білим килимом, без краю й кінця. Їхнє ревіння мало не розривало серця магів на шматки!
Простір Смерті... ось що насправді означала ця назва. Це була пастка, задумана як жорстокий іспит, де в порушників не було жодного шансу вижити, навіть якби вони були в кілька чи в десять разів сильніші. Єдиним виходом тут була смерть!
— Я ж казав: це тільки початок. Стародавній Король так легко не подарує життя тим, хто потрапив у Простір Смерті. Він не дозволяє слабким дістатися до своєї тронної зали... — повільно промовив Сє Сан.
— Тут навіть не у слабкості справа. Це ж армія скелетів, зграя нечуваних масштабів. Навіть маги Просунутого рівня, Імперські маги та старші з нас не мають жодного шансу їх винищити, що вже казати про кількох молодих магів. Вони... мені важко це казати, але ми мусимо визнати: вони приречені! — голос Командира Лу Сю тремтів.
Спершу вони думали, що перший срібний вир покладе край Простору Смерті. Зрештою, вбивство двох тисяч скелетів і так було межею можливостей. Але другий срібний вир просто не залишив жодного шансу на порятунок!
— Можемо вже відкласти Мідне Дзеркало Зловісного Ока. Час готуватися до остаточного відступу, — Хань Цзі розвернувся й піднявся сходами на спостережний пост.
Він був виснажений і тілом, і душею.
Ось і кінець: попри всі зусилля на межі між надією та відчаєм. Йому хотілося заплакати заради невинних людей, та очі залишалися сухими.
Це була велика перемога Чорної Церкви, якщо поглянути на ситуацію. Його остання надія — втримати рубіж, захистити внутрішнє місто тисячолітньої Стародавньої Столиці. Та навіть ця остання надія розсипалася.
— Президенте... — обізвався таємничий чоловік. Усі відчули гнітючу порожнечу, дивлячись на згорблену постать Хань Цзі.
Усі непокоїлися долею міста, але ніхто не дбав про нього більше, ніж Хань Цзі. З його силою він міг би вирватися з оточення нежиті, та старий маг вирішив жити й померти разом із містом!