— Старосте, хіба це не Нескінченний Коридор? — прошептала Су Сяолоу.
Фан Ґу кивнув. Він озирнувся назад і сказав:
— Дивіться, ми ж зовсім недалеко від входу.
Усі обернулися. Як і казав Фан Ґу, відстань від входу виявилася зовсім не тією, яку вони мали б пройти за більше ніж десять хвилин ходьби.
— Якщо настанови вірні, ключ до подолання цього місця захований у цих рельєфах. Якщо я не помиляюся, то він має бути отут, — раптом підійшла Су Сяолу до одного з різьблень і зосереджено глянула на візерунок, що нагадував постать жінки з давніх часів.
Вона простягла руку і лагідно торкнулася відмітин й образу на камені...
Поступово в очах Су Сяолоу почали вимальовуватися різні почуття, ніби її душу зачепило й втягнуло в саме мистецтво.
— Чи вона потрапила в ілюзію? — здивовано глянув на неї Мо Фань.
Обличчя Су Сяолоу змінювалося безупинно: то гнів, то сум — усе швидко слідувало одне за одним, але кожен вираз був надзвичайно реалістичним.
— Вона якраз розшифровує ілюзію. Цей коридор, мабуть, поєднує Ментальний та Просторовий елементи. Якщо ми не знайдемо ключа до ілюзій у тих витворах, застрягнемо тут назавжди... — пояснив Фан Ґу.
Су Сяолоу стояла на місці; темп змін її виразу обличчя лише пришвидшувався. За мить перед кінцем коридору з’явився примарний промінь світла — вони нарешті побачили його межу, приблизно менше ста метрів попереду.
Очі Су Сяолоу повернулися до нормального стану, хоча думки її ще блукали — вона відходила від впливу ілюзії.
— У тебе все гаразд? — запитав Чжан Сяохоу.
Су Сяолоу похитала головою й відповіла:
— Виявляється, лише люди з нашого села можуть сюди заходити. Інші легко губилися б у ілюзіях і приречено загинули б.
Дійшовши до кінця коридору, вони опинилися в просторій залі. Усе було викладено з білого нефриту; під ногами лежала така гладка підлога, що в ній відбивалося власне обличчя.
Навколо міцно стояли колони — кожна така товста, що охопити її змогли б четверо-п’ятеро людей. Їхні поверхні були всіяні рунами, зрозуміти які Мо Фань не міг.
Зала здавалася порожньою; чути було лише відлуння кроків.
Вони рушили вперед. Раптом Мо Фань відчув, як Маленький Кулон-Вугор на шиї затремтів.
Це його здивувало. Після того як Маленький Кулон-Вугор поглинув Підземне Святе Джерело, він уже давно не цікавився іншими джерелами енергії. Мо Фань ледве не забув, що кулон — це магічний інструмент здатний до еволюції.
Після стількох років Маленький Кулон-Вугор нарешті затремтів від хвилювання. Він намагався через інтенсивну вібрацію повідомити Мо Фаню, що десь поруч знайдено щось соковите!
Мо Фань пішов у напрямку, куди підштовхував його кулон, і виявив посеред зали кам’яний стіл; на ньому лежав кристалоподібний лотос. Коли він підійшов, повіяло чарівним ароматом.
— Сюди, ти пам’ятаєш це з малюнка на дні колодязя? — покликав він інших.
Зала була повністю запечатана — далі ніде було пройти. Окрім підозрілих рун на колонах, саме цей дивний лотос на столі привертав увагу.
— Я... мабуть, так, — відповіла Су Сяолоу невпевнено.
Фан Ґу ж пильно дивився на квітку. Побачивши, що всі дивляться на нього, він нарешті промовив:
— Боюся, далі ми не підемо. Думаю, це — Вічний Лотос. У настановах сказано, що міст до вівтаря з’явиться лише після того, як Вічний Лотос помре.
— Вічний Лотос? — здивувався Чжан Сяохоу. — Хіба таке існує в світі? Та якщо він помирає, хіба не можна просто розірвати його на шматки?
— Можеш спробувати, — сказав Фан Ґу.
Чжан Сяохоу діяв напрочуд прямо. Він просто розірвав дивну лотосову квітку, що поєднувала рожевий і зелений відтінки, на шматки всього за кілька секунд. Пелюстки безладно розсипалися по землі.
Чжан Сяохоу навіть кілька разів наступив на них, щоб переконатися, що квітка мертва.
— Бачиш, завдання виконан—
Не встиг він договорити, як уламки повільно піднялися в повітря і злетіли назад на стіл.
Шматки самі з’єдналися один з одним. Навіть пил, що залишився на пелюстках після того, як Чжан Сяохоу на них наступив, був струшений у процесі.
Всього за кілька секунд дивна лотосова квітка відновила свій попередній вигляд. Жодної тріщини на пелюстках не лишилося. Вона виглядала так само, як і раніше.
— Це... — Чжан Сяохоу остовпів. Він одразу ж повторив спробу.
Цього разу він був ще грубіший — розшматував квітку на дрібні частини. Ледь не закинув пелюстки собі в рот і почав жувати.
Але, як усі й очікували, дивна лотосова квітка знову відновилася.
— Відступіть... Вітровий Диск: Небесна Петля!
Чжан Сяохоу застосував Заклинання Вітру. Сильний порив розірвав лотос на пил.
Але щойно вітер стих, пил зібрався назад на столі й знову склався у ту саму невинну на вигляд лотосову квітку, залишивши Чжана Сяохоу в повному здивуванні.
— Що нам тепер робити? У нас немає часу марнувати його тут! — почала панікувати Су Сяолоу.
Мільйони людей чекали на порятунок. Якщо вони не дістануться до Стародавнього Короля вчасно, усе буде втрачено, коли Темна Безодня пересунеться до наступного місця.
Вони легко долали труднощі на своєму шляху, але тепер натрапили на Вічний Лотос, якого неможливо ні вбити, ні спалити, ні з’їсти...
— Це марно, він все одно відновиться, навіть якщо вдарити його верховним заклинанням, — сказав Фан Ґу.
— Ми пройшли вже так далеко, і що, це кінець? — Чжан Сяохоу був невдоволений результатом. Він знову кинувся рвати й топтати лотос.
У годинниковій вежі на старому столі лежало мідне люстерко завбільшки з долоню. Довкола столу зібралася група людей, пильно вдивляючись у зображення всередині люстерка.
— Це справді вони! — Хань Цзі виглядав виснаженим, але це не завадило йому відчути величезну радість.
Спершу вони думали, що нічого не можуть вдіяти, окрім як чекати, після того як Мо Фань зі своєю групою стрибнули в Темну Безодню. Та на їхній подив, староста селища Хуа, Сє Сан, прийшов і запропонував їм мідне люстерко. Воно показувало сцену, де Мо Фань, Чжан Сяохоу, Су Сяолоу, Фан Ґу та Лю Жу стояли довкола дивного лотоса з розгубленими виразами облич.
— Що це за рослина така? Чому вони не можуть її знищити? — вигукнув Яо Нань.
— Найімовірніше, це Вічний Лотос, який вважався вимерлим уже тисячі років. Його описували як священний предмет, який навіть верховні заклинання не здатні зруйнувати. У минулому були Заборонені Маги, яким вдалося його знищити... але це коштувало їм величезних зусиль, — знавець Хань Цзі впізнав квітку ще до того, як Сє Сан встиг щось сказати.
— З-заборонені Маги? Але ж ніхто з них навіть не досягнув Просунутого Рівня! Як вони взагалі можуть розгорнути силу такого масштабу?!