Полум’я було "народом" Маленької Імператриці Полум'яної Белль. Усі вогняні духи беззаперечно підкорялися їй.
Вогняна магія магів підкорялася правилам зоряних візерунків. Полум’я, яке вони викликали, зазвичай мало фіксовану форму, та вогонь Маленької Полум'яної Белль був повністю під її контролем. Якщо вона хотіла, аби полум’я закрутилося вихором, воно перетворювалося на торнадо з нею в центрі. Якщо їй хотілося, щоб вогонь прийняв образ Ґодзілли з аніме, полум’я ставало вогняним монстром, що мчав уперед. Якщо вона бажала, аби полум’я розділилося на безліч вогняних куль, що переслідували Темних Демонічних Звірів наче хвости, — вони слухняно розсипалися, змушуючи тих у паніці тікати від вогню!
Серед вісімдесяти Темних Демонічних Звірів Лю Жу вже знищила понад десяток. Решта п’ятдесят були замалою розвагою для Маленької Полум'яної Белль...
Лише за мить половина Темних Демонічних Звірів полягла, а інші були тяжко обпалені й відкинуті на кількасот метрів. Якби не контроль Чорних Кліриків, вони давно втекли б.
Маленька Полум'яна Белль миттєво занурила місцевість у хаос. Саме такого хаосу найбільше не хотіла жінка-диякон. Якби Фан Ґу з’явився саме зараз, увесь їхній план був би зруйнований.
Її обличчя стало похмурим. Було очевидно, що сила цього мага значно перевершувала її очікування!
Жінка-диякон зиркнула на армію нежиті, що наближалася. Чорний океан був ще приблизно за два кілометри, та здавалося, ніби він уже був за кілька метрів, пожираючи все на своєму шляху!
— Купа безпорадних виродків! — вилаялася дияконеса.
Енергетичні хвилі Високої магії були надто сильними й могли привернути увагу Імперських магів, які шукали Фан Ґу. Це й було головною причиною, чому вона вагалася з нападом.
Але часу вже не залишалося. Якщо нічого не зробити, вони не лише втратять шанс схопити Фан Ґу, а й самі будуть поглинуті океаном нежиті. Навіть кісток не лишиться!
Дияконеса підняла голову. Її очі, обведені товстим шаром косметики, спалахнули крижаним блакитним вогнем.
Зоряні шляхи швидко сформувалися, і під її підборами вмить засяяв Зоряний Візерунок.
У наступну мить з’явився ще один — біло-льодяний, що розкрився над її головою мов велетенська сніжинка.
З’являлися нові зоряні візерунки, які з’єднувалися в крижану галактику!
Закляття Високого рівня стихії льоду!
Отже, вона й справді була магом Високого рівня!
Раніше Мо Фань би й не думав — тікав би без вагань, зіткнувшись із магом такого рівня. Він би не витримав навіть одного такого закляття.
Але цього разу, коли ворог почав діяти, він теж зробив свій хід!
Він змушений був визнати, що дияконеса формувала зоряні візерунки швидше за нього. Та, на її біду, для створення галактики потрібно було сім візерунків, тоді як Мо Фаню вистачало сформувати закляття Середнього рівня...
— Маленька Полум'яна Белль, вселися!
Щойно Мо Фань завершив формування зоряного візерунку, полум’я рвонуло з-під його ніг. Його волосся й сорочка піднялися від гарячих потоків.
— Крижана труна... — холодно промовила дияконеса, і дощові краплі вмить перетворилися на густий лід, що сипався з неба.
— Метеоритний Кулак: Дев’ять Драконів! — вигукнув Мо Фань, ще швидший за неї. Полум’я, що його огортало, було таким потужним, що навіть Прокляті Звірі не наважувалися підійти близько!
Дияконеса тихо засміялася, коли побачила зоряний візерунок Мо Фаня. Невже він справді думав, що сформоване швидше середнє закляття зможе зупинити її Крижану труну?
Хіба він вважав, що сім Чорних Кліриків, які стояли поряд із нею, тут для краси? Невже він гадки не мав, що у них є захисні закляття?
Але полум’яна аура Мо Фаня зростала все дужче й дужче, настільки, що його жар почав пригнічувати навіть її морозний подих. І тоді в її душі зародилася паніка.
Формування Крижаної труни було перервано. Дияконеса кинула погляд на двох Чорних Кліриків перед собою — ті вже творили Світловий Захист і Кам’яний Бар’єр, щоб її прикрити, та вона відчувала, як нищівна аура рветься просто на неї!
Два закляття середнього рівня були зовсім не здатні витримати подібний удар!
Вогняні дракони видали могутній рев. Навіть парк затремтів від вибухової хвилі.
Дракони шалено закружляли, пролітаючи повз Темних Демонічних Звірів, які в паніці кидалися врізнобіч. Але це їх не спасало — навіть без прямого контакту ті миттєво випаровувалися!
Темні Демонічні Звірі, що опинилися надто близько, обернулися на попіл. Енергія від дикого полум'я з розмаху вдарила в двох Чорних Кліриків, які прикривали дияконесу.
Їхня доля була такою ж самою: попіл. Світловий Захист і Кам’яний Бар’єр не змогли протистояти вогняним драконам!
Вогняні дракони рвонули далі й досягли Дияконеси.
Вона зреагувала доволі швидко — викликала Щит Абсолютного Холоду. Тим часом Метеоритний Кулак Мо Фаня розпанахав небо, випалюючи все живе вздовж своєї траєкторії, і тільки тоді втративши частину сили, врізався у крижаний захист Дияконеси.
Непохитне полум’я вдарило в Щит Абсолютного Холоду і розлетілося в боки. Дияконесу відкинуло разом зі щитом; вона з розмаху врізалася в бік кам’яного монумента позаду.
Висічений постамент розтрощився й упав додолу. А шлях, яким її відкинуло, тепер прикрашала глибока вирва, з обвугленою землею по обидва боки.
У палаючих заростях уламки Щита Абсолютного Холоду розлетілися на всі боки. Дияконеса підвелася, тремтячи. Її волосся та норкова шуба були спалені до невпізнання, рот наповнився кров’ю, що піднімалася з грудей і витікала з вуст.
Між нею та Мо Фанем знаходилася випалена земля й іскристі язички полум’я, що лишили суцільний хаос. Її лице було вимазане сажою, а очі сповнені шоку.
— Закляття середнього рівня?..
— Невже це справді було закляття середнього рівня?!
Вона хоч і нещодавно перейшла на просунутий рівень, та все ж володіла цією силою й могла з легкістю втоптати будь-яких магів середнього рівня... але зараз її пригнітив саме такий маг! Якби вона вчасно не викликала Щит Абсолютного Холоду, то вже давно розділила б долю двох Чорних Кліриків, що прикривали її.
— Вогняний кулак... Невже це й справді було середнє закляття Вогню — Вогняний кулак?..
— Навіть закляття Високого рівня не набагато сильніші!
— Ви могли жити як люди, а вирішили стати псами, що служать наказам Салан! — закричав Мо Фань, його очі налилися кров’ю, а лють розірвала груди. — Усіх вас я винищу до єдиного!
Одного удару було замало, щоб Мо Фань виплеснув весь свій гнів після правди про Лихо в місті Бо. Недостатньо було й для того, щоб приглушити біль у серці після слів Сюй Чжаотіна, який благав його забрати своє життя...
Сьогодні Мо Фань не залишить нікого в живих із Чорної Церкви, включно з Синьою Дияконесою!