Коли Лю Жу сказала, що може допомогти йому відновитися, Мо Фань мимохіть пригадав сцени з історій жанрів уся та сянься, де чоловік і жінка разом культивуються, використовуючи баланс Інь та Ян обох сторін. Оскільки Клан Крові походив із заходу, цілком можливо, що й у них були власні таємні методи.
Ззовні Мо Фань виглядав досить стриманим, але всередині був у захваті, з виразом обличчя, який ніби казав: «Я зараз ляжу. Можеш робити, що хочеш, я все одно не дуже розумію, як це працює».
— Я впіймаю кілька фантомів. Зможу витягнути енергію їхніх душ і поповнити енергію твого Духовного Світу. Ти відновишся досить швидко, — сказала Лю Жу.
— О, то твоє тіло вже в порядку? — піднявши брови, запитав Мо Фань.
— Так, усе добре, — відповіла Лю Жу й показала Мо Фану шрам на руці. Та рука, яка ще недавно була сильно обпалена, тепер була ніжною та гладкою, наче з нефриту!
Мо Фань не раз чув про надзвичайну здатність Клану Крові до відновлення, але тепер повірив остаточно. Жінка, яка щойно виглядала кволою, раптом стала такою ж сильною й прудкою, як кішка, і легко майнула з дому.
Мо Фань справді був виснажений. Хоч у його голові ще й роїлися непристойні думки, сонливість, посилена теплом, ставала дедалі сильнішою. Він ліг на ліжко й швидко заснув глибоким сном.
Зазвичай Мо Фань залишався бодай трохи насторожі, адже місто вже не було безпечним. Але зараз, після духовного виснаження, він думав лише про те, щоб виспатися як слід. Він геть забув про зливу й пронизливий холод за вікном, про зомбі, що нишпорили вулицями, і навіть про Повелителя Потойбічних Кісток!
Чорні хмари захопили Стародавню Столицю, несучи їй повне знищення.
Холодний дощ падав стрілами, роз’їдаючи самі основи Стародавньої Столиці.
А найстрашніше було те, що нежить, яка вибиралася з гробниць, кладовищ, могильників і курганів, зовсім не збиралася йти геть, заповнюючи землю, розкислу від дощу. Колись величні зовнішні стіни тепер були подібні до крихкої дамби, що не мала жодного шансу витримати люту навалу нежиті!
Зовнішні стіни були повністю зруйновані. Міцні стіни, складені з цегли, обвалювалися, високі башти падали, а про будівлі на вулицях годі й говорити...
Якщо дивитися з внутрішніх стін, то територія на понад десять кілометрів від Стародавньої Столиці була цілковито вкрита чорним океаном. Потік нежиті зносив будівлі, вулиці, площі, парки, школи, лікарні дощенту, і жодного тіла не залишалося!
Нежить нарешті вдерлася в місто з усіх боків. Найстрашнішим було навіть не те, з якою швидкістю цей океан поглинав місто, а те, що після вторгнення чорної хвилі вся земля всередині все ще залишалася вкрита нескінченними чорними рухливими фігурами. Мимоволі виникало питання: а чи не люди тут насправді були загарбниками?..
— Зграя, орда, королівство... королівство нежиті. Королівство нежиті, — тихо промовив старечий голос на спостережній вежі, більше схожий на молитву смерті за це місто.
Невже Стародавня Столиця, що існувала тисячі років, сьогодні, у цей дощовий день, буде стерта з історії?
Нежить, що розтягнулася аж до обрію, уже повністю заполонила місто. Чи зможе цей золотий бар’єр справді зупинити навалу безлічі мерців?
І, зрештою, що ж саме пробудило всю нежить, що спочивала навіть понад тисячу років, спричинивши цю катастрофу, яка принесла стільки відчаю живим?
— Керувати такою кількістю нежиті... невже король цього королівства нежиті пробудився? — запитав Радник Чжу Мен із вкрай блідим обличчям.
— Головне, з якої епохи цей король королівства нежиті, — відповів президент Магічної Асоціації Годинникової Вежі Хань Цзі, тяжко зітхнувши, — сподіваюся, що не з тієї...
— Президенте, ви маєте на увазі... — насупився Командир Лу Сюй.
— Щось що настільки ж старе як це місто, — Хань Цзі не став відповідати прямо, адже був украй неохочий вірити у власні здогади.
— Неможливо знищити всіх мерців. Бар’єр внутрішнього міста теж довго не витримає, особливо коли по ньому б’є нежить рівня правителя... Найсильніший з тих, кого ми бачили досі, — це Колосальний Зомбі. Він безупинно закидає в місто з півночі Трупних Чиновників Гори Плоті, — сказала старійшина Мисливської Спілки Лін Сі.
Лін Сі навіть у свої роки залишалася привабливою Бойовою Магесою. Її світла шкіра свідчила про ретельний догляд, та зморшки у кутиках очей усе ж видавали вік і досвід, наче саме там оселилися всі прожиті роки. Вона не виказувала страху, як інші Бойові Магеси, але й не намагалася триматися з холодною владністю. Просто беземоційно констатувала факти.
— Колосального Зомбі ми залишимо капітанові Імперських Магів. Серед нас він найсильніший. Гадаю, навіть сам Колосальний Зомбі його остерігається — вони вже сходилися в бою, — мовив Хань Цзі.
— Мої люди займуться Фантомним Володарем Демонічних Рогів на півдні, — відповіла Лін Сі.
— А що на заході? Це створіння з’являлося? — спитав Чжу Мен.
— Це, мабуть, якийсь фантом, що чудово вміє ховатися. Ми так і не бачили його справжнього вигляду, але там повно фантомів, Фантомних Генералів і Фантомних Чиновників. Усе затягнуте туманом і примарами, а земля вже встелена тілами, — доповів патріарх клану Лі, Лі Юцзянь.
Для кланів і сил було звично суперничати між собою, та в такі часи кожен ставав пліч-о-пліч з іншими, розділяючи і славу, і ганьбу.
До них поспіхом підбіг аптекар у білому халаті й, не чекаючи, поки його покличуть, вигукнув:
— Раднику Чжу Мен, ви мали рацію: з дощем щось не так! Наші фармацевти виявили в ньому так звану Росу Дев’яти Мороків. Якщо нежить може діяти вдень, це означало б, що навколо дуже сильна аура смерті, яка дозволяє їм дихати. Але тепер, коли йде дощ, ця Роса Дев’яти Мороків ще й підживлює їх!..
— Справді через дощ? — Чжу Мен був приголомшений.
— Дощ винен? — Хань Цзі недовірливо зиркнув у сірі потоки.
Стародавня Столиця завжди була найменш настороженою на світанку. Якби армія мерців напала вночі, місто не впало б так швидко.
Але дощ дав їм змогу вільно рухатися вдень. Який же підступний той, хто все це спланував — використати дощ саме після того, як зовнішні стіни витримали виснажливий штурм минулої ночі!
— Це справді те саме, що й Катастрофа міста Бо, — голос Чжу Мена потемнів.
— Чорна Церква... Це точно вони!
— Це не те саме... — несподівано озвався незнайомий голос.
Усі обернулися й побачили чоловіка в обтислому одязі, що повільно наближався. Його блискучі очі ніби знали правду про все, що відбувається.
— Хто ти? — байдужим поглядом кинув Хань Цзі.
Чоловік явно не збирався розкривати своє ім’я. Лише зиркнув на тих, хто стояв у вежі, й, не відповідаючи на питання, промовив:
— Місто Бо було лише випробувальним майданчиком Салани.
Він на мить зупинився, помітивши здивування на обличчях, і додав:
— Це була тільки пробна операція перед ретельно спланованим лихом тут, у Стародавній Столиці!
Пробна операція!
Катастрофа Міста Бо була лише випробуванням!