Немов кулі в боулінгу, ряди Білих Піщаних Велетнів попадали водночас. Ті ж, хто врізався у своїх товаришів, також були розкидані хто куди, а деякі взагалі розлетілися на шматки від шаленої сили удару!
Це нагадувало масштабну аварію на автобані, де уламки машин літають у повітрі — жахливе, але водночас смішне видовище.
Мо Фань не міг повірити власним очам, спостерігаючи за повним безладом у лавах Велетнів!
Якби вони з самого початку знали, що ці Білі Піщані Велетні мають таку "високу інтелектуальну здатність", то навіщо було взагалі стільки мороки з тим, щоб розбивати їх на групи і по одній знищувати?
Підійшовши ближче, Мо Фань помітив, що пісок, яким біг Чжан Сяохоу, рухається хвилями — ніби сам став течією.
Судячи з кольору піску, це був його Елемент Землі з Насінням Душі: Текучий Бруд. Мо Фань одразу все зрозумів.
Виявилося, річ була не в тому, що Піщані Велетні були тупими. Просто Чжан Сяохоу сформував Земну Хвилю з великою площею впливу. Велетні насправді хотіли зупинитися перед стіною з товаришів, але Чжан Сяохоу не дав їм такого шансу — Земна Хвиля проштовхнула їх уперед просто в обійми інших Велетнів.
Піщані Велетні були надзвичайно важкими. Якщо вони хотіли загальмувати, то все одно ковзали ще кілька метрів. І Чжан Сяохоу зловживав їхньою незграбністю, вміло використовуючи свою Земну магію, щоб влаштувати справжню "дорожню катастрофу".
Уявіть собі: поверхня не просто слизька — вона ще й штовхає тебе вперед. Втративши контроль над власними масивними тілами, Велетні просто протаранили стіну з інших Велетнів!
— Коли я покриваю пісок Текучим Брудом, ці Велетні вже не можуть пірнати під землю, а їхня хода стає зовсім незграбною, — гордо мовив Чжан Сяохоу, розглядаючи свій "витвір мистецтва" з усмішкою.
Мо Фань підняв великий палець. Видно, що Чжан Сяохоу справді багато чого навчився у Джанкуна під час служби. Це вже був не той школяр, що не міг самотужки впоратись навіть із рядовим звіром!
— Ходімо! Час іти в наступ! — вигукнув Мо Фань.
Сяюча витівка Чжан Сяохоу розпалила бойовий дух Мо Фаня. Виявилося, що Білих Піщаних Велетнів у Плинній Піщаній Річці не потрібно було боятися. Достатньо знайти правильний підхід — і їх можна рознести!
— Брате Фаню, я прикриваю — атакуй з усією силою! — гукнув Чжан Сяохоу.
Мо Фань відчув спокій у серці. Саме так просякнуті війною солдати говорили: ось чоловік, якому можна довірити спину.
У Мо Фаня було не так вже й багато друзів, яким можна було довіритись до кінця. Але Чжан Сяохоу — безсумнівно, один із таких!
— Цяньцзюнь: Громовий Удар: Якша!
Мо Фань заплющив очі, щоб не відволікатися на рев Велетнів. Так йому було легше формувати Зоряний Візерунок.
Коли він розплющив очі, в них палав фіолетово-чорний блиск.
Земля під ногами вигнулась дугою — і з неї виріс Кам’яний Бар’єр.
Велетні врізались у нього з розгону… та не пробили.
Цей Бар’єр був посилений Насінням Душі Текучого Бруду — тож його не змогли пробити навіть двоє-троє Піщаних Велетнів!
Тим часом Мо Фань завершив накладання заклинання Блискавки. Яскрава блискавка прорізала нічне небо, за нею пролунав оглушливий тріск!
На відміну від Вогняного Кулака, Удар Блискавки спопеляв ворога в ту ж мить, як тільки торкався цілі. Жодних передсмертних конвульсій — лише миттєва смерть.
П’ятеро Білих Піщаних Велетнів миттєво розсипались на порох. Їхня життєва сила зникла без сліду.
Продовжуючи пробиватися вперед, двоє нарешті побачили фігуру Чжао Ман'яня, який ховався в межах свого Священного Щита.
Чжао Ман'янь уже зрозумів, що, чорт забирай, рятівники таки дісталися до нього. Усвідомлюючи, що Щит протримається ще трохи, він одразу ж наклав Водяне закляття — Розкотиста Хвиля. Шалена хвиля ринула вперед у напрямку до його товаришів.
Білі Піщані Велетні були надзвичайно важкими. Якби перед ними стояло ще більше побратимів, хвиля не змогла б їх зрушити. Проте, після раптового вторгнення Мо Фаня і Чжан Сяохоу, вони втратили свої позиції. Тож водяне закляття, яке добре розбиває формації, несподівано спрацювало ідеально — хвиля повалила всіх Велетнів на своєму шляху!
Ті, хто залишився, були підхоплені течією і знесені прямо в бік Чжан Сяохоу та Мо Фаня. Чжан Сяохоу спритно застрибнув на тіла Велетнів, використовуючи їх як каміння для стрибків, і безстрашно рушив уперед.
Мо Фань активував силу Кривавих Табі і наслідував рухи Сяохоу — стрибав по тілах, що плавали у воді. Хоча він і не був таким граційним, як Чжан Сяохоу, та все ж дістався до Чжао Ман'яня.
Коли Чжао Ман'янь побачив, як Мо Фань і Чжан Сяохоу прибувають наче повітряна підмога, він був до глибини душі зворушений.
— Як почуваєшся? Битися ще можеш? — Чжан Сяохоу кинув поглядом на понівеченого Чжао Ман'яня.
— Авжеж можу! Я візьму на себе захист. Якщо ці потвори хоча б торкнуться вашої волосини — я своє ім’я задом наперед напишу! А ви просто зітріть їх із лиця землі! — гаркнув Чжао Ман'янь, який уже довгий час стримував свою лють.
Мо Фань і Чжан Сяохоу стали серйозними — така реакція від Чжао Ман'яня траплялася вкрай рідко. Вони одразу ж зосередилися на Велетнях, що оточували їх!
А ті не відступали. Без страху, з диким напором, вони сунули вперед — ніби були готові тягнути кожного, хто зважився ступити на їхню землю, просто в Пекло, навіть якщо доведеться втратити всю армію.
Що ж, вчасно. Мо Фань саме сподівався використати цих Піщаних Велетнів для збору Обривків Душ — щоб довести своє Вогняне Закляття до четвертого рівня. Кожен легендарний маг проходив через подібне — гори трупів демонічних звірів під ногами, що вели до священного вівтаря сили!
А з його унікальним Маленьким Кулоном-Вугром, битви з демонічними звірями приносили не тільки досвід — найціннішими були саме їхні брудні Обривки Душі, з яких і будувалася сила заклять!
Кожен Обривок Душі Піщаного Велетня дорівнював трьом звичайним обривкам рядових звірів — кращого місця для збору і не вигадаєш!
— Сяохоу, бери на себе отих. Я створю тінь і відтягну лівий фланг. Коли вони розсиплються, Чжао Ман'янь, ми з тобою доб’ємо тих, хто спереду, — скомандував Мо Фань.
Порівняно з Білими Піщаними Велетнями — масивними, мов стіни, озброєними гігантськими шаблями, троє молодиків у центрі здавались зовсім дрібними, як ягнята, що випадково забрели до вовчої зграї.
Проте вони покладались один на одного. І ні краплі страху не було в їхніх зосереджених, суворих поглядах!