Ментальне заклинання Є Сінся вистачало ще максимум на два кілометри, але попереду залишалося щонайменше три або навіть чотири. Це означало лише одне — рано чи пізно на них обрушиться натовп Білих Піщаних Велетнів...
Лінлін насупила брови — вона й подумати не могла, що шлях виявиться настільки звивистим. Ситуація раптово стала вкрай небезпечною.
— Може, варто просто рвонути вперед на останні кілометр-два? Як тільки доберемося до берега, будемо в безпеці. Якщо бігти на повну, це займе зовсім небагато часу, — запропонував Чжан Сяохоу.
Мо Фань одразу ж ляснув його по потилиці:
— Ти вже забув, що було кілька хвилин тому? Ці Білі Велетні стояли, мов стіна. Наче піщана фортеця.
— Та ну... це правда. Прориватися напролом — не варіант. Треба щось придумати, — додав Чжао Ман’янь.
— Ця Плинна Піщана Річка не безкінечна за кількістю демонічних звірів. Просто коли хтось заходить у їхній ареал, створіння з усієї округи збігаються за лічені хвилини. Тобто... якщо ми зможемо відволікти їх у бік — зможемо пройти частину шляху без закляття ментального елементу — Заспокоєння, — озвучила думку Лінлін.
— Але як їх відволікти? Тільки не кажи, що знову будемо розкидати кишки, як ти тоді зробила. Ці Піщані Велетні виглядають розумнішими, — скептично відгукнулась Чень Ї.
Після короткого обговорення загін таки придумав план.
Хтось один, найшвидший і найспритніший, мав відірватися від групи й нацькувати на себе всіх Білих Піщаних Демонів у радіусі кількох кілометрів. А коли істоти відійдуть на достатню відстань, команда якось знову мала возз'єднатися з приманкою.
Однак цей план був смертельно небезпечним. Той, хто стане приманкою, навряд чи отримає шанс врятуватись — його просто розірвуть на частини.
Але кращого виходу не було. Всі продовжували йти вперед, поки Є Сінся ще могла підтримувати своє заклинання. Вони пройшли ще кілометр, і коли варіанти закінчились — довелось погодитись, що Сяохоу ризикуватиме життям.
— Я думаю, що залишити лише одну людину за приманку — недоцільно. Та людина приречена. Якщо ми все одно збуримо всіх Білих Піщаних Демонів у радіусі кількох кілометрів, то краще вже розтягнути їх. Ми не матимемо жодного шансу, якщо вони згуртуються. Але якщо ми зможемо їх розосередити — хтось швидкий буде тягнути їх за собою, хтось із високим захистом затримає їх на деякий час, а ті, хто має високу шкоду, знищуватимуть Білих Піщаних Демонів якомога швидше, прокладаючи шлях. Ментальне заклинання Є Сінся теж зможе стримати декількох із них — так ми збережемо більше її енергії, — сказала Лінлін.
Її слова зустріли одностайне схвалення.
Краще боротися всією командою, ніж кидати когось одного на неминучу смерть. І хоча план давав шанс вижити, він був украй ризикованим — кожен мав чітко виконувати свою роль. Жодної помилки. Бо варто оступитись — і загинуть усі.
Кожен міг одночасно справлятися лише з обмеженою кількістю Білих Піщаних Велетнів. Насправді, кількість велетнів, що дісталася кожному члену загону, вже давно перевищувала їхні можливості.
У будь-якому разі, це був найреальніший із усіх можливих планів. Що ближче вони тримались одне до одного, то більше Білих Піщаних Велетнів з’являлося довкола. А їхні піщані шаблі були надто могутніми — захиститись від них могли хіба що тільки маги, які спеціалізувались виключно на зазисті.
— Тоді я пішов. Стежте за часом… Інакше, коли я розбурхаю всіх цих Білих Піщаних Демонів, ви будете підбирати з піску моє тіло, — нервово мовив Чжан Сяохоу, стоячи скраю від загону. Його лоб блищав від поту.
Чжао Ман’янь з серйозним виглядом відповів:
— Не переймайся. Якщо так станеться, ми й тіло твоє підіймати не наважимось.
Сяохоу нишком показав йому середній палець.
— Усі по місцях. Велетні в цьому районі ще під дією закляття Заспокоєння, отже, поки можна рухатися вільно. Як тільки дія закінчиться — буде запізно, — нагадала Лінлін.
Є Сінся намагалася виграти для всіх якомога більше часу. Вона підняла руку високо в повітря — це був умовний сигнал. Як тільки її рука опуститься, це означатиме, що закляття заспокоєння більше не діє, і всі мають бути готові до бою з Білими Піщаними Велетнями!
Загін розділився на п’ять частин.
Чжан Сяохоу опинився найдалі від усіх. Чжао Ман’янь був десь за п’ятсот метрів, Мо Фань — у протилежному напрямку, приблизно за сімсот метрів від Є Сінся. Чень Ї стояла в напрямку руху загону разом зі Стрімким Зоряним Вовком Мо Фаня.
Є Сінся з Лінлін лишилися в самому центрі. Завдяки ментальному елементу, Є Сінся могла стримувати велетнів на великій площі. Якщо хтось не витримував натиску, він міг відступити ближче до неї — там було безпечніше, але й навантаження на Є Сінся зростало.
— Дарма я так поспішав. Якби почекав, поки Хо То виготовить обладунок, боротися з цими Піщаними Демонами було б значно легше, — бурмотів Мо Фань, ступаючи по білому піску.
У радіусі кількох сотень метрів усе довкола було всипане білосніжним піском. На вигляд — чисто й навіть по-своєму красиво, але варто було згадати, скільки трупів лежить під землею, і що ці Білі Піщані Велетні можуть виринути будь-якої миті, — по спині пробігав холод.
Погляд Мо Фаня ковзнув у далечінь — там, мов на ешафоті, завмер Чжан Сяохоу, схожий на злочинця, що от-от почує вирок. Він був до краю напружений.
Адже це був лише план… Ніхто не знав, чи спрацює він узагалі.
Всі синхронно перевели погляд у центр, де стояла Є Сінся. Її рука повільно опускалася, і в кожного з них в грудях все більше стискалося серце…
Дихання уривалося, ноги наче підкошувались — хоча насправді то був лише дотик вітру, що здіймав пісок у повітря.
Сонце зависло над обрієм, кидаючи останні промінчики тепла — і поволі зникло, ховаючись у темряві. Водночас бліда, тонка рука Є Сінся нарешті опустилася вниз.
Мов богиня світла, що відвернулась від землі, віддавши її у владу пітьми й різанини… Ніхто не знав, що тепер чекає на них далі!