Чорні хмари вкрили процвітаюче місто, наче густий килим.
Місто було величезним, як тіло колосального велетня. Дороги, осяяні мерехтливими вогнями, перепліталися, ніби артерії. А численні червоні вогники задніх фар нагадували кров, що струменіла крізь його вени.
Навіть опівночі воно не спало – велетенське серце продовжувало битися.
Та у деяких куточках, у темних закутках, які важко помітити, в ньому причаїлися паразити, пухлини, личинки... Але цієї ночі все це викорінювали!
Можливо, під час очищення буде завдано шкоди плоті й кісткам, але всі розуміли: небезпека була прихована. Якщо не позбутися її зараз, наступного разу може загинути ціла частина тіла... Аби захистити тих, хто жив у цьому місті, схожому на велетня, не можна було виявляти жодної поблажливості!
Мо Фань увесь цей час лежав на балконі. Його поверх був доволі високим, і звідси він міг бачити чарівний нічний краєвид гігантського міста.
Він кілька разів набирав номер міс Тан'юе, але її телефон не відповідав.
Він думав про цю ніч – ніч, коли всі судді Магічного Суду билися в бою. Мо Фань не міг бачити цього, студенти, які досі обговорювали Тіньового Звіра, теж. Прості люди, що вже міцно спали, й гадки не мали... Але те, чого вони чогось не бачили, не означало, що цього не було!
Раптом у полі його зору з'явилася Ай Туту.
— Гей! Чому ти лежиш, ніби мрець? Розкажи, що сталося, або ж... або ж я...!
Але Мо Фань не побачив її сердитого обличчя – лише її пишні груди. До того ж вона була в майці... Як проти такого можна було встояти?
— Нічого особливого, це мої справи. Тобі краще не знати, — пробурмотів Мо Фань. Та водночас відчув, що, мабуть, і справді нерозумний – адже варто було цим двом білим "кроликам" підстрибнути, і його настрій повернувся до звичного, розслабленого.
— Брехня! Чому Чорна Церква полює саме на тебе? Це ти приборкав того Проклятого Звіра? Я чула, що такі створіння мають рівень Воїна! Як тобі, звичайному студенту, вдалося з ним впоратися? І ще, чи правда, що Цзя Веньцін і Фу Тяньмінь були з Чорної Церкви? Тільки не кажи мені, що ти — таємний агент Магічного Суду, засланий у школу, щоб боротися з Чорною Церквою... Так, це точно так! — Ай Туту вистрілила шквалом запитань, наче гарматним залпом.
— У тебе надто яскрава уява! Тобі варто писати романи! — Мо Фань спохмурнів.
— Але головне питання – інше. Відповіси на нього, і можеш не відповідати на всі інші, — урочисто заявила Ай Туту.
— Питай, — Мо Фань знизав плечима.
— Магом якої стихії ти є насправді? — проникливо спитала Ай Туту.
Це ж саме питання хвилювало й Му Нудзяо, що сиділа на дивані. Щойно воно прозвучало, вона теж підняла голову, її прекрасні очі уважно стежили за Мо Фанем.
Під час змагань першокурсників він був просто магом Виклику, і його Духовний Вовк був непереможним.
Пізніше він продемонстрував Проміжну магію Блискавки. Це було логічно – можливо, його основною стихією була Блискавка, а Магію Виклику він вивчав додатково. Адже Проміжний маг може використовувати дві стихії.
Проте, спостерігаючи за його боєм у клітці для приручення звірів, Му Нудзяо побачила, що він володіє ще й іншими силами. Це питання не давало їй спокою.
Вона досі пам’ятала, як він виходив із полум’я, огорнутий сліпучими вогнями. Те, що він тоді продемонстрував, безсумнівно, була Проміжна магія Вогню!
А його "Вогняний Кулак, Розлом" досі стояв у неї перед очима!
Виходить, він ще й маг Вогню?!
Але як таке можливо? Його культивація ще не досягла Вищого рівня, а він уже володів трьома різними магіями!
— Ви ж самі все бачили, навіщо ще питати? — Мо Фань навіть не став заперечувати.
Насправді, ці двоє поводилися дуже тактовно. Якби вони запитали когось із міста Бо, то, ймовірно, вже знали б про його Вроджену Подвійну Стихію. Та навіть якщо б і знали, що це змінило б?
— У тебе справді три стихії?? — Му Нудзяо вже не могла спокійно сидіти. Вона миттєво підхопилася на ноги, і її витончене тіло з округлими формами тут же опинилося в полі зору Мо Фаня.
Ай Туту дивилася на Мо Фаня з абсолютним подивом, відкривши рота.
— Великий Демоне, ти справжній монстр. Вроджена Подвійна Стихія — це ж казки із легенд!
— Ти не просто володієш такою кількістю стихій, ти ще й зміг розвинути їх до рівня, якого більшість людей ніколи не досягають... — Му Нудзяо одразу зосередилася на найважливішому.
Коли Мо Фань використав Вогняну стихію, Му Нудзяо остаточно переконалася, що його сила у Вогняній магії значно перевершувала Виклик. Ба більше, вона була навіть трохи потужнішою за його Блискавку!
До того ж, це був не просто вогонь… а Вогонь Духовного рівня!
— Великий Демоне, виходить, твоя найсильніша стихія — це не Виклик і не Блискавка, а Вогонь! — вигукнула Ай Туту.
— Звучить логічно.
Ай Туту буквально впала на коліна.
Му Нудзяо вважала себе доволі сильною чаклункою. Вона думала, що її рівень приблизно такий самий, як у Мо Фаня. Але хто б міг уявити, що він володіє трьома стихіями, де Блискавка — лише його другорядна, Виклик, який переміг сотню людей, — взагалі третя, а основною стихією є Вогонь... Її охопило почуття поразки.
— Ти, монстр! — Ай Туту аж задихалася від емоцій.
Ай Туту любила грати в ігри. Вона думала, що в них вона справжня майстриня. Але зараз вона відчула, що боролася навіть не з основним акаунтом суперника, а з його запасним, і все одно програла. Їй стало не по собі.
У ту саму ніч, коли відбувалося очищення від Чорної Церкви, в Ханчжоу сталося щось незвичайне.
Новини лише побіжно згадали про це, не надаючи жодних подробиць. Врешті-решт, ця подія загубилася серед інших новин, які більше цікавили людей.
Мо Фань почув про це від Є Сінся, коли розмовляв із нею телефоном. Це навіяло йому спогади про те, як Тан'юе казала, що їй потрібно терміново вирушити в Ханчжоу. Однак що саме сталося в тій мальовничій місцевості біля озера Сіху, знали лише представники Магічного Суду та якісь вищі організації.
Невдовзі після вторгнення Чорної Церкви Мо Фань вирушив відвідати школу Є Сінся.
Є Сінся і Лінлін були дуже близькі, наче справжні сестри.
— Хтось намагався напасти на Є Сінся? — запитав Мо Фань у Лінлін.
— Не хвилюйся, з нею все буде добре. У Ханчжоу є відділення Магічного Суду, тож, загалом, Чорна Церква не ризикнула б сунутися сюди на вірну смерть. Однак, поки я охороняла твою маленьку сестричку, я помітила дещо, про що ти, мабуть, навіть не здогадувався, — сказала Лінлін.
— Що саме? — Мо Фань спантеличено звів брови.
— У Є Сінся вже є хтось, хто її захищає! — урочисто заявила Лінлін.