З настанням зими снігу так і не було видно.
Зазвичай, чим далі на північ, тим більше снігу. Але найцікавіше те, що у Шанхаї відчувався лише зимовий холод, а в Ханчжоу вже почали падати поодинокі сніжинки. Вони вкривали місто, наче перетворюючи його на справжній рай, що надавав йому ще більшої чарівності.
Мо Фань нарешті зрозумів, чому Є Сінся захотіла приїхати сюди. На відміну від нього – простого хлопця з провінції, який мріяв оселитися у великому місті, Є Сінся прагнула спокою. Їй хотілося жити в затишному місті, де є гори, річки й мости.
Школа Є Сінся знаходилася неподалік від Сіху. Приїхавши в Ханчжоу, Мо Фань не поспішав її забирати – він вирішив спершу прогулятися разом із нею.
Вони неквапливо йшли довгим насипом. По обидва боки похитувалися гілки верб, а вдалині сонце відбивалося у хвилях, що виблискували кришталевою чистотою. Ще далі здіймалися гори – одні вищі, інші нижчі. Поміж ними ховалися храми й альтанки, а з іншого боку височіли сучасні будівлі, що віддзеркалювалися у воді.
Пройшовши насип, вони опинилися біля мальовничої пагоди Лейфен. Мо Фань глянув на нову пагоду, а потім на місце, де стояла стара, поринувши у роздуми. Раптом поряд із ним з'явився засмаглий місцевий житель, який таємничим голосом мовив:
— Братику, ти тут уперше? Хехе, те, на що ти дивишся, – це місце, де раніше стояла пагода Лейфен. Старі люди кажуть, що колись звідси викопали білу змію!
— Білу змію? І якої ж вона була величини? — зацікавлено перепитав Мо Фань.
— Ну... принаймні ось такої! — чоловік широко розвів руки, ніби обіймаючи щось гігантське.
— Що?! Така величезна?! — Мо Фань аж очі витріщив.
Якого біса? Якщо змія була настільки велика, то це ж справжній Магічний Звір!
— Так, її ніхто так і не зміг убити. Врешті-решт якийсь великий майстер пожертвував своїм життям, аби запечатати її… — місцевий чоловік багатозначно оглянувся навкруги, ніби розповідав якусь велику таємницю.
— Отже, її не змогли знищити? Вражає! І де ж вона тепер запечатана? — Мо Фань поцікавився далі.
— Можливо, під новою пагодою Лейфен, а може, під Зламаним Мостом. Також кажуть, що на острові "Три Озера, що Відзеркалюють Місяць", або десь поблизу греблі Бай... Дивись, у мене є путівник! Тут описані всі легенди, а також вказані маршрути до інших визначних місць. Один примірник – п'ять юанів. Але бачу, ти шукач істини, тому віддам за чотири! — жваво запропонував засмаглий чоловік.
— Чотири юані? Та це ж дешевше за чіпси! Але, дядьку, здається, вашій історії бракує родзинки. Що якби змія була не просто змією, а прекрасною дівчиною? Вона зустріла чоловіка на Зламаному Мості, і між ними спалахнули щирі почуття. Однак один суворий майстер не схвалив цього й запечатав її під пагодою Лейфен... Якщо оформити цю історію в книжку, додати гарні ілюстрації, то її розкуповуватимуть і дівчата, і юнаки! Оскільки тобі судилося стати частиною цієї історії, продам вам права на неї за дев’ять юанів! — піднявши брови, Мо Фань хитро посміхнувся.
Місцевий чоловік оторопів, слухаючи його. Начебто все мало сенс... Але як же так вийшло, що він сам тепер мав платити за цю історію?!
Є Сінся, яка сиділа в інвалідному візку, слухала цю безглузду балаканину з незворушним виразом обличчя, але зрештою не витримала й розсміялася.
Зрештою, жоден із двох шахраїв так нічого й не продав один одному, і на цьому все закінчилося.
Коли торговець зник з очей, Мо Фань продовжив везти Є Сінся навколо пагоди й задумливо мовив:
— Ну й безглуздий дядько. Невже він ніколи не чув легенду про Білу Змію?
— Я теж ніколи не чула, — відповіла Сінся.
— Серйозно? Це ж така відома історія! Я думав, що наші історії й легенди однакові...
— Не розумію, про що ти… — злегка нахиливши голову, здивувалася Є Сінся.
— Хіба я тобі не казав? Я ж людина з іншого світу. У тому світі люди не вивчають магію. У нас теж були династії Цінь, Суй, Тан… але через те, що звичайні тварини були замінені Магічними Звірами, багато легенд розвивалося інакше, — відповів Мо Фань абсолютно серйозним тоном.
Є Сінся не втрималася і тихенько прошепотіла:
— Я вже не дитина, як я можу в це повірити…
— Навіть ти мені не віриш. Виходить, я ніколи не зможу довести, що походжу з іншого світу, — з гіркою посмішкою відповів Мо Фань.
— Але ти все одно залишаєшся собою! — сказала Є Сінся.
Мо Фань ледь помітно здригнувся. Він просто хотів жартома приховати свої дивацтва, але слова Є Сінсі раптово змусили його замислитися й відчути, ніби щось тяжке спало з його плечей.
Побачивши, як Мо Фань замислився, Є Сінся вирішила, що сказала щось не те, й поспішила змінити тему:
— Брате Мо Фань, один із моїх викладачів історії казав, що люди з нашого міста Бо дуже особливі.
— Що він казав? — поцікавився Мо Фань.
— Ти пам’ятаєш Підземне Святе Джерело? Воно має дуже-дуже давню історію, його походження сягає понад двохсот років до нашої ери, — розповіла Сінся.
— Ого, ось як. Тоді за майже дві тисячі років навколо нього точно мало статися чимало цікавого… Але чому кажуть, що ми, жителі міста Бо, особливі? — запитав Мо Фань.
— Викладач казав, що, найімовірніше, люди з міста Бо охороняли Підземне Святе Джерело. Колись місто Бо було лише маленьким селом, яке за наказом давнього володаря охороняло Джерело протягом багатьох років. Але з плином часу кількість захисників зростала, і маленьке село перетворилося на містечко, а згодом і на місто. Нові поселенці, зміна правителів, падіння феодальної системи… Так місто Бо стало таким, яким ми його знаємо. Можливо, захисники зникли без сліду разом із часом, або ж усе місто і було тими захисниками… — щиро промовила Є Сінся.
Мо Фань слухав, не відриваючись. Він не міг не згадати про Чорну Церкву.
Здається, коли вони знищували місто Бо, у них була якась конкретна мета. Невже руйнування міста справді мало зв’язок з історією його захисників?
Але ж це було понад дві тисячі років тому! Невже ці захисники справді такі важливі?
Невже їхньою справжньою метою було саме Підземне Святе Джерело?
А воно ж зараз у моїх руках… Виходить, річ, яку так хотіла Чорна Церква, весь цей час була в мене?
Чорт, то це означає, що я в небезпеці?!
Ті тварюки з Чорної Церкви здатні на все, вони ж навіть ціле місто знищили! Події Кривавого рівня Тривоги досі стояли у Мо Фаня перед очима.
— Що ще казав твій викладач з історії? — спитав він.
— Він лише припускав, спираючись на деякі історичні записи. Казав, що якщо ти хочеш дізнатися правду, тобі слід знайти якусь стародавню гробницю й дослідити її. Але в ній водяться жахливі істоти. Досі жоден маг так і не зміг по-справжньому проникнути в цю таємничу гробницю! — повідомила Сінся.
— Гробниця? Яка гробниця? — автоматично перепитав Мо Фань.
— У древньому місті є гробниця. Вона розташована в одному з найвідоміших примарних місць нашої країни. Брате Мо Фань, невже ти не чув про неї на уроках?