— Гаразд, Фань Мо. Пізніше ми видамо тобі посвідчення, пов’язане з Міським загоном мисливців, — сказав капітан Сюй Дахуан.
— Посвідчення? — Мо Фань здивувався.
— Авжеж! — пояснив Фейші, не припиняючи усміхатися. — Це посвідчення дає чимало привілеїв. Тепер ти, можна сказати, рівноцінний співробітнику правопорядку в Місті Бо!
— Тобто, я тепер почесний охоронець закону? — Мо Фань насупився.
— Хахаха, ми, власне, і є Міські Офіцери! — несподівано розсміявся Лі Веньцзе. Коли сміх утих, він продовжив: — Єдина різниця в тому, що ми не ганяємося за торговцями-нелегалами чи спекулянтами, а боремося з тими, хто з’являється вночі!
Офіцер Міста Бо?
Мо Фань не зміг стримати усмішки. Ця посада йому навіть подобалася – мала щось від Людини-Павука, Флеша чи Залізної Людини. Герой, що рятує хаотичне місто, залишаючись таємничим… і, можливо, приваблюючи дівчат!
Мо Фань швидко втягнувся в загальний настрій. Фейші, старший і найдосвідченіший у команді, розповідав про поточні справи загону та їхні основні обов’язки.
— Алло… Що? Чому ви не повідомили про це раніше? Який ще глобальний жарт, ці поліцейські взагалі безкорисні! — посеред розмови капітан Сюй Дахуан раптом загорлав у телефон.
Лі Веньцзе, Сяо Ке, Фейші та всі, хто весело розмовляв із Мо Фанем, різко змінили вирази облич і напружено втупилися в капітана.
Фейші нахилився до Мо Фаня і тихо сказав:
— Ми якраз хотіли відсвяткувати твоє приєднання до загону, випити трохи. Але тільки-но ти до нас вступив — нам уже роботу підкинули! Судячи з усього, це знову те саме – Тремтячі Двері їдальні у Гімназії Мінвень.
— Тремтячі Двері їдальні? — очі Мо Фаня округлилися.
Він чув про тремтячі машини, тремтячі води, навіть тремтячі поля… Але ось таке? Містяни, ви взагалі чим займаєтесь?!
— Брате, у тебе занадто брудна уява… Це не те, що ти подумав. Щоночі в їдальні тієї школи відбуваються дивні коливання. Спочатку думали, що це якась будівельна бригада працює вночі. Але потім перевірили – жодного будівництва там нема. Натомість почали поширюватися страшні чутки, — Фейші пояснив шепотом.
— Ти сказав, Гімназія Мінвень? — Мо Фань насторожився.
— Так, це жіноча гімназія, навіть викладачі там усі… Кхм, — Фейші швидко взяв себе в руки.
Але Мо Фань не мав часу на такі думки. Його кузина, Є Сінся, навчалася саме там. Він одразу згадав, як два місяці тому вона скаржилася йому телефоном, що їдальня у їхній школі справді моторошна.
— Добре, скористаємося тим, що зараз студенти на перервах, і негайно вирішимо це питання! — сказав капітан Сюй Дахуан.
Відклавши телефон, він більше не усміхався.
Лі Веньцзе, Сяо Ке, Го Цайтан і Фейші напружено чекали пояснень.
— Сталася неприємність. Зникла ще одна дівчина, — спокійним голосом повідомив Сюй Дахуан.
Усі враз спохмурніли.
Кілька місяців тому в Гімназії Мінвень вже зникала одна дівчина. Оскільки не було точно відомо, чи сталося це на території школи, справою займалася поліція. Проте за кілька місяців розслідування так і не дало результатів.
Цей випадок навіть потрапив у ранкові газети, але люди швидко забули. У місті з населенням у кілька мільйонів зникнення людей не було чимось надзвичайним для поліції.
Загін Сюя Дахуана якось вже навідувався до Гімназії Мінвень. Проте адміністрація не хотіла розголосу і відмовилася від допомоги Міського загону мисливців, залишивши справу без розв’язку.
І ось, пів року потому, зникла ще одна дівчина. Але цього разу – прямо на території школи.
Школа нарешті усвідомила, що це велика проблема, і терміново зв’язалася з Міським загоном мисливців.
— Капітане, якщо хтось зник, хіба вони не повинні спочатку звернутися в поліцію? — запитала Сяо Ке.
— Маг Світла знайшов сліди, які не належать людині, — серйозно відповів Сюй Дахуан.
Всі відразу замовкли, окрім Лі Веньцзе, який, здавалося, навіть пожвавився. Очевидно, його радувало, що нарешті з’явилася робота.
— Вони звернулися до нас тільки через тиждень після події. Ну і ідіоти. Якби вони повідомили відразу, можливо, ми б ще змогли знайти зниклу дівчину. А тепер, після стількох днів, вона точно зникла без сліду!
— Деякі школи такі. Всі намагаються приховати погане, а коли вже зрозуміють, що не можуть більше приховувати, тоді й усвідомлюють серйозність проблеми, — холодно промовила Го Цайтан.
Мо Фань слухав усе це, і його серце калатало дедалі сильніше.
Зникла тиждень тому?..
Є Сінся не виходила на зв’язок уже цілий тиждень!
Оскільки Мо Фань не мав грошей на власний мобільний, він завжди користувався старою телефонною будкою, щоб подзвонити Є Сінся. Раз на тиждень він неодмінно розмовляв із нею.
Останнім часом він був занурений у свої тренування і турбувався лише про те, як стати сильнішим. Через це він зовсім забув перевірити, як там Є Сінся!
Дім його тітки Мо Цін знаходився неподалік від Гімназії Мінвень. Навіть під час літніх канікул Є Сінся майже весь час проводила в шкільній бібліотеці, адже через свої фізичні обмеження їй було важко пересуватися...
Чим більше він про це думав, тим сильніше відчував паніку. Він схопив телефон у Фейші та набрав номер.
"Номер, на який ви телефонуєте, недоступний."
У Мо Фаня серце стиснулося.
— Я приєднаюся до вас пізніше! — не пояснюючи нічого більше, він стрімголов кинувся з Залу Гільдії мисливців.
— Гей, зачекай! Візьми мій телефон, так буде легше зв’язатися! — вигукнув Фейші, жбурнувши мобільник у бік Мо Фаня.
— Брате, кидати телефон отак – не надто небезпечно? А що як він не зловить?
— Не хвилюйся, це Nokia. Вона не розіб’ється.
— Брате, я мав на увазі, що ти міг його вбити!
— ……
— Що таке, чому ти раптом так змінився на обличчі?
— Хто знає... У будь-якому разі, пора братися до роботи.