Коли вони вийшли, там було кілька дітей. Найменший чоловік, якому ледве виповнилося рік, помер у дорозі від хвороби. Мати гірко плакала, але мусила залишити тіло дитини і йти далі.
— Да-да, - погодився літня людина. — Ми вже майже прийшли. Будемо обережні, може нам пощастить.
Старші теж виснажилися. Якщо доведеться йти ще, серед старих і слабких знову будуть втрати.
Трохи посперечивши, вони вирішили йти через гору Машаньган.
— Не може бути, щоб нам так не пощастило, — казали вони. — Ось прямо відразу і розбійники...
Але іноді саме тоді стається невезіння. На вершині гори несподівано з’явився натовп повних чоловіків. Один з них у короткій одежі видав гортанний крик, подібний до дикого звіра. Натовп біженців внизу був шокований і в паніці кинулась обсипану.
Зрадник розбійників нагорі вилався, пнув того, хто кричав, і сам спустився з гори, щоб перешкодити шлях переляканої натовпу.
Хтось впав на коліна, благаючи про милість і гірко плачу.
Уатажок, лисий чоловік років тридцять з більше, зі шрамом в кутці ока і явною злочинною виправкою помахнув рукою, закликаючи всіх мовчати. Оглянувши натовп, він сказав:
— Хоча наші брати на горі Машаньган і розбійники, але ми грабіжники праведні. Ми вбивали загарбників, вбили і великих зрадників-торговців. На простий народ ми не нападаємо.
— Нічого так боятися. Хто хоче піти - може піти, я не тримаю. Але в нашій шайці не вистачає людей. Якщо хтось не знає, куди податися, може залишитись у нас. Тільки ми не тримаємо безробітників. Якщо ти корисний для шайки, то їжа і одяг у тебе будуть.
Незважаючи на його слова, ці прості, сором'язливі люди не наважувалися відповідати і не вирішували залишитися в розбійничому логіці тільки через кілька фраз.
Здається, провідник звик до такого. Він почухав голову і вилаявся:
— Чорт, у наш час навіть робітників не знайти!
Всі переглянулися, не вирішуючи ні піти, ні залишитися. Начальник нетерпляче махав рукою:
— Хто не хоче залишатися - йдіть. Чого витріщилися? Ідіть!
Хтось обережно зробив кілька кроків. Побачивши, що грабіжники не намагаються зупинити їх, люди насміхалися з них і по двоє поспішили піти геть. Зрештою залишилися тільки двоє.
Один був молодим хлопцем. У нього була хвора мати, але вона померла в дорозі і він залишився один. Цей хлопець зазвичай був мовчав і ні з ким не розмовляв. Раптом він вирішив залишитися.
Друга була Шуй Інь. Вона теж збиралася йти, але раптом система видала їй уривок сюжету.
В оригінальному сюжеті Лі Ланчжі теж була тут. Але вона прийшла сюди раніше, прожила тут півроку і тільки потім поїхала в Мейші, де стала свідком смерті Лайцзінь.
В оригінальному сюжеті Лі Ланчжі, вигнана з Ляньчена, зійшлася із названими сином Люшена і свекрухою Сун-ші, пережила багато труднощів у дорозі та нарешті дісталась до гори Машанґана.
Гаолон, провідник шайки, закохався в неї з першого погляду і захотів взяти її у продзищу. Лі Ланчжі не мала грошей, щоб прогодувати названого сина і свекруху. Вона терпіла приниження, вдавала, що відповідає на почуття провідника і отримувала від нього їжу та гроші.
Лі Ланчжі була вірна своєму померлому чоловікові і, якби не потреба годувати сина та свекруху, вона ніколи б не зв’язалася з розбійником. Вона зневажувала провідника Ґаоляна, і люди в шайці теж не любили їх трьох. Але Гаолон був без розуму від неї і готовий був терпіти, поки вона водить його за ніс. Решта залишилася нещасливою, але вони уникали Лі Ланчжі та її сім’ї.
Вони прожили там півроку. Геолін все наполягав на швидкому весіллі, тому Лі Ланчжі не могла більше відкладати пагони. Одного вечора вона напоїла Гаоліна, вбила його і підпалила розбійне гніздо. Потім вона вирушила в Мейші.
Як вбивство провідника Ґаоляна, так і наступне вбивства дочки Лайцзінь в Мейші показують, що Лі Ланчжі не була такою вже слабкою жінкою. Іноді вона була дуже сміливою.
Просто сміливість не завжди означає розум.
Прочитавши цей уривок, Шуй Інь вирішила залишитися. Оскільки вона мала таке бажання, то пішла до нього.
Керівник, який розмовляв з людьми, саме так звали Ґаілон. Цей провідник, який в оригіналі зустрів Лі Ланчжі і загинув від її руки, виглядав дуже просто й відкритою людиною. Він оглянув Шуй Інь і хлопця, плескнув своєю великою долонею по плечах кожного і голосно розсміявся:
— Добре! Молодцы! Якщо ви вирішили залишитися, то тепер наші брати на горі Машаньган. Пошли!
Парня відразу повели в сторону кілька розбійників і почали розпитувати про сім’ю майже до десятого племені. Але до Шуй Інь ніхто не підійшов, щоб плескати по плечу.
Тому що Шуй Інь виглядала як справжній вчений. Вона носила окуляри, і її стриманий та інтелігентний вигляд викликав повагу. У минулому письменні люди були рідкістю. Навіть свої імена ніхто не міг писати в шайці на горі Машаньган. Це були селяни з навколишніх сіл, і найбільш освіченим з них був той, хто міг більш-менше вивести своє ім'я.
Вони з подивом дивилися на неї і не наважувалися піймати її. Тільки її провідник підійшов до неї і почав розповідати про справи в шайці.
Шуй Інь спокійно розмовляла з Ґаоляном по дорозі. Коли вони дійшли до воріт шайки, вона вже склала про нього думку.
Цей чоловік, хоча й не був письменним, мав чітке мислення. Судячи з його манері говорити, він був грубий, але проникний. В оригіналі його вбила Лі Ланчжі.
Шуй Інь могла б сказати тільки одне: краса згубила, а любов вбила.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno