Шуй Інь виявила, що стоїть на простому дерев’яному помсті. Крики та стріла з натовпу падали на неї, наче раптовий водоспад.
Люди, захоплені гнівом у темній грубій одежі:
- Спалити його! Спалити цього зрадника!
— Долой! Зрадник заслуговує смерті!
Ці слова звернені не до неї, а до чоловіка, який стояв за її спиною. За нею знаходився молодий чоловік років вісімнадцяти-дев'ятанці, прив'язаний до дерев'яного стовпа. Він був прив'язаний і плакав навиворіт, розмащуючи по обличчю сльози та сльоз. Його крики були такими пронизливими, що все це нагадувало про вбивство свині.
- Ні! Пощадите! Я більше не посмію! Я зрозумів, що помилився! Відпустіть мене, благаю! — Він кричав крізь сльози, з розбитим і опухлим обличчям.
Шуй Інь відчула, як у неї раптово заломило в голові шум і вона несхвально погубила віскі. У цьому світі все було по-іншому, ніж у попередніх: система не передала їй повного життя головній героїні, як раніше. У неї була лише частина інформації.
Тепер ми живемо у похмуру епоху війни, коли старі зміни стали невід’ємною частиною життя. Головна героїня Лі Ланчжі вийшла заміж за овдовілого старшого сина сім’ї Лю. Щастя тривало недовго, і її чоловік загинув у дорозі, коли вони втекли від війни. Тоді вона взяла зі собою свекруха і сина чоловіка від першого шлюбу, будучи вагітною. Вона оселилася в місті Ляньчэн, яке ще не торкнулося війни.
Гуйкен не був рідним сином Лі Ланчжі, але вона любила його як власну. Крім того, вона піклувалася про нього більше, ніж про свою дочку. Вона віддавала йому все смачне й найкраще, сподіваючись, що він виросте гідним чоловіком, який зможе підтримати честь сім’ї Лю і продовжити рід.
Однак Люїшан виростав у безробітніх і нікчемних людей. Він любив красти, а в роботі був лінивий і хітер.
Лев’єн був маленьким місцем, де майже всі знали одне одного. Сім’я Лі Ланчджі жила тут кілька років. Раніше, коли Лю Гушен робив якусь пакість, Лі Ланчжі ходила від дому до дому, вибачалася і дарувала подарунки, благаючи прощення за вчинки пасинка. Люди з ввічливості не хотіли сваритися з нею і просто уникали Лю Ґуйшена, а не звертали на неї уваги.
Не так давно загарбники підійшли до Левчана. Усі, хто міг, втекли з сім’ями в гори. Але Лю Ґушан таємно спустився з гори і пішов до ворогів, щоб « зробити велику справу». Він викликав провідника і привів загарбників до Ляньччен. Він детально вказав, у кого є гроші і хто живе в місті. Ці загарбники, наче сарана, розграбували все, що могли, і жорстоко повбивали людей з міста.
Гуйкен продавався за пошану і сподівався, що тепер він зможе приєднатися до загарбників та отримати посаду начальника підрозділу. Тоді він буде господарем своєї долі, житиме в розкошах і славі, і ніхто більше не посміє дивитися на нього звисока.
Він будував райдужні плани, але завойовники використовували його просто викинули, як непотрібну річ, не збираючись затримуватися в цьому маленькому містечку. Коли ми побачили, що все пішло не так, то вирішили не здаватися. Він кинувся за ними, пропонуючи свої послуги, але з ним тільки посміялися і мало не вбили. У страху він втік назад.
Мешканці Ляньчена повернулися з гір і побачили свої доми в руїнах. Десятки мешканців міста загинули. У горі та гніві вони дізналися про зраду Люшана і зненавиділи його. Вони схопили його, прив’язали до стовпа на міському майдані і захотіли спалити живцем.
Лі Ланчжі завжди вважала Лю Гуйшена змістом свого життя. Як вона могла дивитися, як він помирає? У цей момент вона попрямувала на помст, встала перед ним і спробувала зупинити розлючений натовп.
Шуй Інь опинилася в її тілі саме у цей момент.
[Будь ласка, йдіть оригінальному сценарію.]
Система показала їй уривок скрипту:
Лі Ланчжі встала перед Лю Гуйкеном, закривши його собою. Дивлячись на розгнівані обличчя, вона повільно розплакалась і впала навколішки на помсті та замолилася:
— Будь ласка, вислухайте мене! Лише кілька слів! Якщо дитина не виховується, то винні батьки. Ґуйкен виростав без батька. Це я виховала його. Те, ким він став, — тільки моя вина. Все погано від мене. Я прошу вас, заради його молодості вибачте його!
Ланьчжі була доброю і співчутливою жінкою, яка мала добру репутацію в місті. Хтось з натовпу не витримав і сказав:
— Лі Ланчжі, його помилки не твоя вина. Якщо такої людини не вбити, вона може наробити ще більше проблем. Його не можна залишати живими!
— Да! - Підтримав його якийсь молодий чоловік. - Зараз країна в біді. Навіть якщо ми не можемо воювати з ворогом, нам не слід ставати зрадниками. Довгість перед своєю рідиною повинна жити в серці кожної людини!
Лі Ланчжі похитала головою і залишилася стояти перед Лю Гуйшеном:
— Я лише маленька жінка. Я не розумію обов'язку перед батьківщиною - це чоловіча справа. Але я знаю, що як жінка я маю бути хорошою матір'ю. Гуйкен — єдиний син мого покійного чоловіка, Лю. Він дав мені його, і я повинна дбати про нього все своє життя.
Жінка сміливо і рішуче сказала всім:
— Тому, якщо ви хочете вбити Гуйшена, убийте спочатку мене. Я віддам своє життя за нього. Тільки благаю, не чіпайте його. Я кланяюся вам.
Розгнівані нею слова люди не знали, що сказати. У цей момент Лю Гуйкен у паніці закричав:
— Да, да, убийте ее! Вона помре за мене, а мене відпустіть!
Люди з огидою покачали головами, вважаючи, що він не вартий такої жертви. Один старий чоловік, який знав її, сказав:
- Ти чуєш, що він каже? Ти все ще хочеш захищати таку людину?
Ланчжі з сумним виглядом відповіла:
- Як мати я повинна захищати свою дитину. Як невістка я повинна зберігати рід сім'ї. Це мій обов'язок і моя вірність, і я повинна їх виконати!
Вона повільно подивилася на натовп і почала кланятися кожному, хто втратив близьких.
— Тітонька Лі, другий дядько Ян, третій дядьок Сун... Заберіть моє життя. Я винна перед вами. У наступному житті я віддам вам!
— Не слухайте її! Жгите! Спалити їх обох! - Хтось у люті закричав і кинув смолоскип на помст, підпалюючи дрова.
Коли вогонь розпалився, Лі Ланчжі почала розв’язувати мотузки на Лю Гуйшені. Вона плакала і співала пісню про материнську любов. У цій пісні розповідається про матір, яка відрізала все тіло і згодувала свою дитину з голоду.
І раптом під звуки цієї пісні почався сильний дощ, який залив полум'я. У натовпі піднявся гул. Ланчжі розридалася з радості і голосно сказала усім:
— Це воля Небес! Небеса хочуть, щоб нас пощадили!
Тоді один з старійшин зітхнув і сказав:
— Здається, небеса зжалися над твоєю материнською любов’ю і не дали нам шкоди.
Так Лі Ланчжі врятувала Лю Гуйшена і забрала його додому. Але мешканці Левчена більше не хотіли, щоб їхня сім’я залишалася в місті. Вони були змушені покинути няньчен цілою сім’єю.
Ще одна подія не показала.
Але Шуй Інь, вивчивши цей уривок, відчула відразу. Що за нісенітниця?
[Будь ласка, йдіть оригінальному сценарію.]
Шуй Інь проігнорувала систему, яка раптом знову вилізла зі своїми вказівками. Очевидно, вона вирішила, що Шуй Інь стала покладистішою і її можна не боятися.
...повернемося до справжнього.
— Ли Ланчжи, отойди! Ти правда будеш захищати цього підлого Лю Гуйкена з вовчевим серцем? — Закричала жінка з натовпу, розмахуючи смолоскипом.
Інший чоловік, тримаючий в руках тесак, ридав:
— Злазь зараз же! Не сльозиш, тоді спалимо разом з ним!
Шуй Інь повільно піднялася і, звернувшись до натовпу, сказала:
— Будь ласка, вислухайте мене. Я не змогла правильно виховати Гуйшена. Це моя вина. Раз це моя вина, я і повинна за неї відповісти.
Багато хто вже здогадувався, що вона скаже і думав Лі Ланчжі знову буде вигорювати свого сина. Чоловік з тесаком помрачнів і, розкриваючи рот, був готовий виплеснути на неї потік ругальств.
Але в цей момент Шуй Інь раптово зробила крок уперед, вихопила тесак з рук чоловіка і не вагалася замахнулася та зірвалася.
Тесак був гострим. Від одного удару голова Лю Гуйшена відірвалася від тіла і з глухим стуком покотилася по землі. Кров фонтаном вдарила вгору і забризкала руки та обличчя Шуй Інь.
На площі запанувала повна тиша, і прозвучали тільки шершаві вітри. Всі, хто тільки що кричали, дивилися на жінку на помсті. Вона... Вона тільки що своїми руками вбила свого улюбленого сина?
Не кажучи вже про Лю Гуйшена, навіть якби на його місці була сама Лі Ланчжі, Шунай Інь і її вбила б без коливань.
Не дивлячись на обезголовлене тіло, Шуй Інь повернулася до натовпу, витерла кров з обличчя і сказала гладким голосом:
— Я жінка, я мало вчилася. Але я знаю, що таке борг перед батьківщиною. Це не тільки чоловіча справа. У такі часи немає різниці між чоловіком і жінкою. Кожен повинен об'єднатися і боротися за захист нашого будинку. Я мама і невістка сім'ї Лю. Але передусім я людина, яка має сумління і моральні цінності. Я не можу бути настільки егоїстичною, щоб покривати Лю Гуйкена тільки тому, що він мій син.
— Він вчинив зло і повинен отримати покарання. Сьогодні я сам виконав вирок. Я роблю це не тільки щоб відповісти землякам, але й щоб дати відповідь предкам сім'ї Лю. У нашій сім’ї не може бути такого ганебного нащадка! Коли я бачила його перед усіма, то виконала свій обов’язок і показала свою вірність!
Шуй Інь говорила серйозно і щиро. Половина її тіла була в крові, і це було особливо вражає. Натовп нарешті прийшов в себе і почала голосно схвалювати її.
— Верно! Яка ж велика честь і відповідальність!
- Сестра Ланчжі, ти зробила правильно! Таких людей треба вбивати!
Вона відіграла свою роль, але це було не за сценарією системи. Шуй Інь подумки звернулася до системи:
« Якщо ти хочеш грати сама, будь ласка. А якщо не можеш - просто дивись, як граю я."
Вона повернула тесак чоловікові.
— Вибач, старший брат Ню, я забруднила твій тесак.
Чоловік на ім’я Ню, хоч і виглядав грізно, ніколи нікого не вбивав. Він і сам не був упевнений, що зважився б на таке. Дивлячись на Лі Ланчжі, яка завжди була такою м'якою і покладистою, а тепер без коливань вбила людину, він відчув благоговійний страх.
Він замахав руками:
- Нічого страшного. Я його водою вимию.
Він з обережністю прийняв кров’яний тесак.
Усі зібралися тут, щоб Лю Гуйшен помер. Хоча він не загинув так, як планувалося, проте був мертвий.
Хтось запитав:
— А що з тілом?
Дехто з тих, хто втратив дорогу людину, все ще не міг заспокоїтись і навіть сказати:
— Він дуже легко витримався! Викиньте його тіло за місто, нехай звірі спалять!
Інші, пам'ятаючи Лі Ланчжі, зітхали:
— Ланчжи сама все зробила. Давайте залишимо це. Нехай вона забере тіло.
Той, хто говорив раніше, неохоче погодився і з повагою ставився до Лі Ланчжі, мовчали.
Шуй Інь сказала:
— Ні, повісьте його тіло на міській стіні. Нехай всі бачать. Я хочу, щоб вчинок Гуйкена став попередженням для інших. Нехай люди пам’ятають про це і не повторюють його помилок. Це буде останній внесок Гуйкена в цей світ.
Лі Ланчжі, яка пожертвувала своїм рідним заради справедливості, знову в захопленні. Вона показала себе як смілива і сильна жінка.
Раніше вони не знали, що вона така.
Тіло Лю Гушена повісили на міській стіні, і воно базікалося там, точно порожній мішок.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno