— У тебе з ними дуже близькі стосунки. Мешканці села Тароса також дбали про мене. Цього разу справа стосується виїзду Мейнань. І на людях, і в приватному житті мені доводиться приходити особисто.
Він так ретельно обдумував долю села Лотаоса, що йому ніколи не спадало на думку знищити її.
Ці слова пом’якшили моє серце.
Він простягнув руку і розвів долоні.
Я була здивована, що там мирно лежить проста заколення для волосся.
— Коли я прийшов цього разу, то зрозумів, що її не знайшли. Хтось її підібрав. Він знав, що вона твоя, тому віддав її мені. Хоча вона трохи негарна, це єдине, що залишила мені мати. Якщо тобі вона не подобається...
Через стільки часу ця заколка була втрачена і знайдена.
Не чекаючи, поки він закінчить, я взяла її у нього.
Цього разу я закріпила її на голові. Останнім часом я частіше ношу прикраси.
Іноді міняю їх.
Нарешті зм’янення у відрядженні Мейнань вщухло.
Повернувшись з Лі Юаньчжао, я зустріла свій перший Новий рік у Шенцзіні.
Я також чекала на справжніх поздоровлень.
У новорічну ніч Лі Юаньчжао привів мене до палацу.
Я взяла ключ і відкрила храм, залитий світлом.
Я дивилася прямо перед собою і так широко посміхалася, що не могла закрити рот.
- Я приготував це для тебе заздалегідь. Сенс його існування не в тюрмі, я хочу, щоб ти знала, що там, де я, буде і для тебе місце.
Не знаю, як довго я думала про це.
Я посміхнулася, але водночас відчула себе вкрай відносною.
На губах Лі Юаньчжао з’явилася лише тепла усмішка.
Він нахилився і продовжив:
— Тоді я вперше почув від тебе слова про те, що ти турбуєшся мною, і був дуже щасливий. Для мене цього достатньо, і я ніколи не буду очікувати нічого більшого. Чаойнь, я хочу запитати тебе. Чи хочеш ти провести це життя зі мною?
У храмі яскраво світило світло.
Очі людини перед ним були серйозні. На кілька пунктів яскравіше.
Я відчула його погляд, і моє серце злегка затремтіло.
Усміхнувшись, я відповіла:
- Знаєш, я ніколи не займаюся забутими справами. Так от, я згодна на цю угоду.
***
Пізніше Юшеан стала кращою майстернею в Шензині. Кажуть, що « Ван-Вон » не тільки фінансувала будівництво кількох шкіл, але й стала першою жінкою в Торговій палаті Шанцзін.
Чжу Чаоюнь займалася тим, чим хотіла. Поки у неї був вільний час, вона могла перебратися через річку і побачити весь світ, відчути увесь його вітер, квіти та сніг.
Листи, які вона відсилала у відповідь, іноді були складені з зображенням верби на півдні Янцзи, а інколи прикрашені малюнками пустельних руїн.
« Лоі Юаньчжао, тут цвітуть персики. Я навчилась робити вино. Всі кажуть, що воно смачне. "
« Хто вони? » - Чоловік у яскраво-жовтій мантії з драконом сів за стіл і раптом насупився.
« Ця жінка з Мбея справді героїнія. Коли я повернуся, то обов'язково зроблю вичинку для верхової їзди. Якщо ти готовий навчити мене їздити верхи, я можливо подумаю про те, щоб подарувати тобі комплект."
Побачивши це, він ще більше нахмурився.
« Місс А По з вишивальної майстерні от-ось народить. Не забудь передати їй те, що я приготувала".
Йому було важко брати до серця ці незначні речі.
Однак він серйозно ставився до своїх записів.
« Мініші і квіти зустрічаються на пристані»
Чи цього достатньо?
Він відчував, що занадто сильно хвилюється.
Якщо щось дійсно трапиться, таємний охоронець передасть.
Лі Юаньчжао підняв голову і подивився на порожній палац, занурившись у спогади.
Він раптом згадав, що міс Чжу, яка жила по сусідству з ним в попередньому житті, кожен раз, коли він виходив із дому, залишалася поруч з його лавкою.
Кожного разу, коли вони торгувалися, вона, втративши хоч копійку, змерзла і впиралася руками у бік, бажаючи проклясти його до смерті.
Це було явно дуже ніяково.
Але кожного року в кінці холодної зими вона заздалегідь вишивала одяг для котів і собак, які бродять вулицями. Зустрівши бідного, вона також ділилася половиною миски води з ним.
Коли Лі Юаньчжау було нудно, він не міг не спостерігати за нею і дуже цікавився нею.
Після сходження на престол він дізнався, що в Лотосовому селі лютувала чума, і її обличчя вперше загальмувало його.
— Дівчина Чжу, чи вона вижила?
Але це все, що він міг зробити.
Згодом Лі Юаньчжао став добрим імператором, старанним і люблячим, але він помер від хвороби дуже холодною зими.
Він ще раз відкрив очі, перш ніж зміг пригадати своє минуле, і вперше зустрів Чжу Чаомні.
Вони теж зустрілися взимку.
Вона прийшла в сніг, і з тих пір він занурився у пучину відчаю, з якої не міг вибратися все своє життя.
Лі пам’ятав слова матері:
— Ах, Чжао, найбільше в житті я шкодую про те, що поїхала до цієї династії і зустріла імператора. Пам'ятай мої слова і не будь таким, як він.
Він подумав, що так і зробить.
Лі Юаньчжао відірвався від своїх спогадів, закрив останнє повідомлення і обережно поклав його у коробку.
Хоч би як там було, лист Чжу Чаонь щоразу потішав його.
Хоча ці листи не доходили вчасно з різних причин, наприклад, через погоду.
Але кожного разу, коли він думав про неї, Лі Юаньчжао тихо сидів на самоті в цьому величезному палаці, переглядаючи ці листи і відраховуючи дату її повернення.
Навіть Чжу Чаойнь не затрималася в цьому палаці, але часто була тут.
- Ваша Величність!
Молодий скопець, який чергував уночі, не зміг приховати свого хвилювання і раптом оголосив про це гучним голосом.
Щось серце Лі Юаньчжао забилося швидше.
- Що сталося?
- ...та, що з Юншеана, повернулася.
Він піджався губами, і радість розлилася по його серці.
Лі відклав листа і голосно сказав:
- Приготуйтеся до виходу.
Ніч була прохолодною, як вода, хтось видавав топот копит, розкидаючи всюди весняні квіти.
Тільки він був замкнений у палаці.
https://literna.net/uk/books/106-palats-pozolochenikh-klitin