Туалет був просторним, її слова ехолокалися в тиші. Голос Лінь Вейся був холодним, вона дивилася на чорну пляму на білій стіні навпроти, не в змозі підняти погляд на його обличчя в цей момент.
Вона відчула, як тіло Бань Шена на мить напружилося, а потім його руки, що обіймали її за талію, повільно розжарилися.
Оки зникли, його тепло відійшло, а потім і зовсім зникло.
Коли він пішов, в порожньому туалеті залишилася тільки Лін Вейся. Вона постояльця в очепеніні, потім підійшла до дзеркала, витягла паперовий рушник, висморкалася, скомкала його і кинула у смітник.
Насправді вона сказала це Бань Шену не тільки в пориві гніву, але й від відчаю. Все зайшло так далеко, що вона більше не знала, як продовжувати ці непорозуміння.
***
Лін Вейся ходила на заняття, в бібліотеку, на сеанси до Сун Їхана. Без Бань Шена її життя була спокійною, як гладка озера - ніяких бурів і штормів, які він викликав.
Він дзвонив двічі, вона скидала, і екран більше не загорівся.
Але одного разу вона дізналася, що в корпусі інженерного факультету від снігопаду вибило стручка і їх студенти на тиждень перейшли до них.
У середу пішов сильний сніг.
На дорогах лежали сутінки, все було білим. Лін Вейся йшла з книжками по кампусу, за спиною тремтіли гілки під вагою снігу, вітер пробирав до кісток. Вона щільніше закуталася в пальто і прискорила крок.
Після півгодини заняття ми мали 15 хвилин перерви. Вона зачинила підручник, взяла термос і вийшла в коридор за гарячою водою.
Проходячи повз аудиторій, вона зустрічалася зі знайомими, але раптом її погляд зупинився на знайомій фігурі.
Він стояв, притулившись до перилам у чорній товстововці з каптуром, плечі трохи опущені. У зубах він тримав білу сигарету і вже збирався прикурити, як хтось гукнув його. Він повернув голову, і лінія його щелепи обмалювала небряний вигин.
Він завжди був в центрі уваги.
Лінь Вейся міцніша стиснула термос, опустила очі і пройшла повз нього не дивлячись на нього. Зустрівши її, дівчина з довгими ногами зупинилася і почала опертися об перила, схиливши голову набік:
— Бань Шен, сьогодні в 10 барі "Ніль" буде тоталізатор на футбол, ти прийдеш?
Вітер доніс його голос, приглушений: він запалив сигарету, дим вирвався з його губ і поплив в сторону Лін Вейся.
— Прийду, — сказав він.
Вона стиснула кулаки так, що побіліли костяки і пройшла повз.
Мен Цзи перша помітила, що з нею щось не так. За вечерею вдома Лінь Вейся ледве торкалася їжі, відповідала розсіяно, наче була не тут.
- Сяся, що з тобою? - Мені страшно. - Якщо щось трапилося, розкажи, легше стане.
Лін Вейся помедлила, але розповіла про все. Спочатку Мен Цзи тільки слухала, але коли почула, що Бань Шен висадив її з машини, розсердилася:
— Я не ослышалась? Ти намагаєшся витягнути його з тієї трясини, а він змушує тебе вийти з машини?
Лін Вейся кивнула, встала з дивана, взяла подушку, притискала її до себе і заткнулась у неї обличчям:
- Може, я занадто наполягаю?
Кажуть, що після розлуки любов перевіряється тим, як сильно один сумує за іншим. У ті роки Лінь Вейся не могла забути його, і коли вона знову зустрілась, то намагалася наблизитись.
Але Бань Шен залишався загадкою. Він дозволяв собі фліртувати з нею, але ніколи не був до кінця відвертим. Вона намагалася відкрити двері в його серце, але він закрив її.
Мен Цзи, яка сиділа поруч, почула «динь» свого телефону і подивившись на екран, щось придумала:
— Сяся, на ці вихідні у нас буде вечірка в курортному містечку поблизу Цинзеа. Їсти на машині пару годин. Хочеш розлучитись?
Лін Вэйся замислилась. Мен Цзи наполягала:
— Поїхали! Зміни оточення - може все встане на свої місця.
— Добре, — зрештою погодилася Лінь Вейся.
Коли Мен Цзи вийшла від неї, вже стемніло. Вона була в шкіряній куртці з яскравим фіолетовим макіяжом — збиралася на тематичну вечірку. Раптом вона сфотографувала себе і відправила фото Нін Чао в WeChat.
У списку чатів було сім-сім повідомлень, в основному односторонні спроби Мен Цзи вигравати: [Нін-сир, хочеш помилуватися на свій прес? Я вже поставила твоє фото на заставку.]
Нін Чао не відповів. Наступного дня вона знову запитала: [Нин-сир, ти їв?]
Які дівчата тобі подобаються?
Повідомлення довго висіло без відповіді, і тільки через п'ять годин він коротко відповів з звичайною холодністю: [Все, крім таких, як ти.]
Але Мен Цзи була з тих, у кого серце із діаманта: впустити - не розіб'ється. Хлопці для неї ділилися на дві категорії: ті, кого вона хотіла, і ті хто не хотів. І якщо вона когось хотіла, то обов'язково мала його дістати.
Чим більше Нін Чао ігнорувала її, тим більша вона заводила.
Відправивши фотографію, вона набрала: [Красиво?]
Відповідь прийшла через п'ять хвилин.
Нін Чао написав одне слово: [Уродливо.]
Вона посміхнулася, пробурмотіла « загальне немає смаку» і звунула телефон в кишеню, зловив таксі та поїхала на вечірку.
Там вона забула про свою образу і напилася до безпорадності. Друг відвіз її додому. Врвавшись у квартиру, вона скинула взуття і підбігла до туалету й вирвала. Після цього, тримаючись за косяк, дещо як добралася до туалетного столика і змила макіяж.
Потім вона взяла ванну, яка зняла напругу. Трохи обдуривши від тепла, вона дісталася до спальні, швирнула тапки і залізла на ліжко.
Вже майже засинаючи, вона раптом згадала, що вдень Нін Чао назвав її потворною. З кожною секундою вона злилася все більше, і, п'яна, знову сфотографувала себе на телефон і відправила йому без єдиного слова.
Нін Чао отримав повідомлення близько одинадцяти вечора, коли в гуртожитку вже майже вимкнули світло. Він взяв телефон, відкрив чат і застиг.
Це була фотографія Мен Цзи без макіяжу. Волосся вологими прядами падали на плечі, на ній була біла шовкова нічна сорочка, яка відкривала ідеальні лінії плечей і шиї. Без яскравого макіяжу її обличчя, зазвичай різке і броське, виглядало м'якшим.
Він не міг відірвати очей. Хтось із сусідів покликав його, але він не відразу почув. Тільки коли його покликали втретє, він прийшов у себе, вимикнув екран і обернувся:
- Що?
- У тебе там що, жінка, душа виймає? — Пожартував сусід.
Нін Чао розсміявся і кинув:
— Чушь.
На п’ятницю сніг перестав, але сутички були по коліна. Комунальні служби почали розчищати дороги. У Лінь Вейся і Мен Цзи не мали занять, і вони вирішили виїхати опівдні.
Коли Лін Вейся зав'язала шарф, Мен Цзи написала їй. Вона зачесалася, взяла сумку і спустилась вниз.
Мен Цзи в темних окулярах забрала її речі і поклала у багажник. Лін Вейся сіла на переднє сидіння, і Мен Цзи завела двигун. З коричневого паперового пакета Лін Вейся дістала гарячу кукурудзу:
— Ты не снідала?
Вона простягнула її однією рукою, і Мен Цзи, вкусивши, вигукнула:
- Сяся, де ще знайти таку турботливу? Давай виходь за мене, я віддам тобі свою зарплатню.
Ліній Вейся посміхнулась:
— Договорились.
Машина виїхала на трасу - за вікном проносилися гінкго, низькі гори, замерзлі озера. Вони трохи поголились, але Лінь Вейся перед допізна надробляла проект і втомилася. Зійшовши, вона взяла подушку і сказала:
— Я посплю небагато. Якщо втомишся, розбуди мене.
— Відпочивай, пару годин - не відстань.
Вона відкинулася на спинку і швидко заснула. Сон був в’язнем, що гналась за чорним тінню. Але щоразу, коли вона майже догонулася, та зникала.
Вона прокинулася, коли машина вже в'їхала у курортну зону "Сніжна хмара".
Автомобіль проїжджав повз окремі вілли та гостьові будинки. Удалечині виднілася велика ферма з тваринами, і Лінь Вейся ще здалека помітила вівцю біля паркану.
Різні кольорові позначки з'єднувалися в лінії, що позначала межі зони. Тут було вище рівня моря, холодніше, сніг більше - високі гори були вкриті ним, а на синій табличці написано: « Граноліжний курорт Юньчун».
Зрештою вони прибули до місця призначення. Машина зупинилася біля синього-білого будинку. Тільки - но прокинувшись, Лінь Вейся відчула себе затіненою плечі та шия. Вона потерла їх, вийшла з машини і попрямувала до багажника за речами.
Але не встиг вона повертається, як до неї підійшов хлопець в темно-синій куртці і срібних окулярах, з легкістю усміхнувся простяг руку:
— Давай я помогу.
Це був Цзян Ген. Той, що в барі змішав для неї коктейль « Перший ангел».
Вона хотіла відмовитися, але він поправив окуляри і сказав:
— Не соромся, отдай свої речі і речі Мен Цзи мне. Я ж чоловік.
Мен Цзи зняла окуляри, прибрала їх в кишеню і, взявши Лінь Вейся під руку, повела її до будинку, весело розмовляючи про те, що покаже їй цікаві розваги. Цзян Хен йшов за ними з сумками.
На обличчі Лінь Вейся грала легка усмішка, але підійшовши до дверей і подивившись вперед, вона застигла.
Хлопець у чорній вітрові ліниво притулився плечем до одвірка, куртка розтебнута, довга шия оголена, він дивився в телефон.
Почувши кроки, він повернув голову — його холодне і чітке обличчя виявилося прямо перед нею, а новонароджена на щоці стала розголошуватися.
Вона зупинилася як вкопана, потім розвернулась і пішла геть, а Бань Шен, зауваживши її та Цзян Хену за нею спиною, так і залишився стояти біля дверей.
Мен Цзи наздогнала її біля дверей, схопила за руку, побачивши її холодне обличчя, і перелякано сказала:
— Присягаюся, це Цзян Ген запросив мене! Я не знала, що він тут буде. Місце глухий, всі на машинах, як ти поїдеш одна? Давай просто не звертатимемо на нього уваги, не спілкуйся з ним. Поки я поруч, він тебе не чіпає.
Лише після довгих умовляння Мен Цзи Лінь Вейся трохи заспокоїлась і, взявши себе в руки, дозволила відвести себе назад.
Вона хотіла піти, бо боялася знову втратити самоповагу.
Бань Шен все ще стояв біля дверей. Проходячи повз нього, вона відчувала на собі його погляд, але не підняла очей і пройшла далі.
Коли вона увійшла, він сунув сигарети і запальничку в кишеню і теж пішов за нею.
На ці вихідні зібралося багато людей. Внизу було шумно, хтось грав, дехто пив і веселився, повітря був наповнений молодістю.
Бань Шен сидів на дивані, обблокувавши лактами на коліна, взяв склянку зі столу і збирався змішати кокдейль.
Якийсь хлопець підсів до нього:
- Бань-е, відколи Лінь Вейся увійшла ти око з неї не зведеш. А вона на тебе хоч раз глянула?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno