- Ти не смієш вимовляти його ім'я! — Голос Лінь Вейся став голосніше, груди важко зітхалися і очі наливалися червоною.
У середній школі Лінь Вейся зазнала жорстоких знущань. Чому? Тому що вона була глухою, і з неї сміялися, називаючи монстром.
Разом з нею трули хлопчика, який був відмінником і талановитим художником із гарним обличчям, подобався багатьом дівчатам у школі. Але видатні здібності іноді викликають заздрість, а його хіломовне тіло робило його легкою мішенню.
Але Лев Цзяшу, коли його обижали, вставав перед нею, йшов на поступки, зазнавав приниження.
Тільки щоб захистити її.
Вони були двома згами в класі, притискалися один до одного, зігрівали одне одного і пережили багато років разом.
Лев Цзяшу був хорошою людиною. У нього була світла шкіра, кучеряве волосся, він посміхався, і очі перетворилися в щоки з'являлися ямочки.
Він був тим, кого ізолювали, постійно травили, але він все одно виходив вперед, захищаючи Лін Вейся, приймаючи на себе біль.
Лінь Вейся поклялася, що стане сильною і захищатиме його.
Але вона не змогла. Зрештою від Лев Цзяшу залишився тільки бурштинний кулон з листям всередині.
Не можна було вимовляти ім'я Ляян Цзяку.
— Лян Цзяшу, гарний хлопець з кудрями, — Чжен Чжаосин посміхнувся, розгорнувся і крикнув тому, хто стояв у дверях: — Правда ж, Бань Шен?
Усі погляди на це звернулись. Раннє сонце почало рухатися, і світло за дверима зникло. Худощая фігура хлопця стояла там, наче в тіні.
Бань Шен прийшов.
Ніхто не знав, як довго він стояв там.
Скільки він чув - або чув все.
Оскільки вчителі викликали на екстрену зустріч, за ранковим читанням ніхто не стежив і в класі панував хаос — всі згрозилися, щоб спостерігати за цим шоу.
Лін Вейся стояла там - один крок, два, три...
Вона бачила, як Бань Шен йде до неї. Він був у чорній футболці, руки з розстеленими шматочками пальців висіли вздовж штанів, він неквапливо направлявся до свого місця.
Проходячи повз них, Бань Шен на мить затримався.
Лінь Вейся помітила, як його тонкі губи шевнулись і сказали:
— Чжен Чжаосин, иди на урок.
Він стояв до неї боком, навіть не глянувши на Лінь Вейся, жили на його шиї пульсували, коли він говорив, але голос був гладким, без єдиної емоції:
— Розходьтеся.
Він сказав це всім - усім, крім неї.
Подібно до Ліня Вейся ніколи не існувала в його очах.
Як тільки Бань Шен заговорив, всі розійшлися, стільці з противним скрегітом рухалися по підлозі. Хтось здав тетраді, хтось списував, інші діставали сніданок.
Але деякі сповіді спостерігали за реакцією Бань Шена, але він не зреагував.
Він завжди так дбав про Лінь Вейся, і ніхто не сподівався, що у неї буде достатньо духу « виправити » свою дорогу людину.
Усі робили вигляд, що читають підручники, але обговорювали форум, пости і травлю - ці ключові слова. Проте Бань Шен був абсолютно спокійний, він сів, здав тетраді і почав снідати.
Це був сендвіч, він їв його повільно і неквапливо пережовуючи, ніби його цікавила тільки їжа для нього.
Лі Шенжань прийшла дуже пізно, коли дзвінок на ранкове читання вже продзвенів. Вона сіла за парту і з гуркотом упустила підручник англійської, привертаючи загальну увагу.
Лін Вейся сиділа за партою з книжкою і кілька разів ловила на собі погляд Лі Шенжань - та обернулась і шалено втупилася до неї.
Урок ранкового читання закінчився, а вчитель так і не прийшов.
Лін Вейся закрила книгу, повернулася, щоб взяти сніданок на краю парти. Ледве її пальці торкнулися білого пакета, як налетів порив вітру - Лі Шенжань швидко наближалася, занось руку для щітки.
Лінь Вейся побачила це, але не рушила з місця, чекаючи на удар.
Вона заслужила це.
На парту впала тінь високої фігури - хлопець перехопив руку Лі Шенжань, даючи знак не влаштовувати сцену. Лі Шенжань з почервонілою очима викрикнула:
— Брат!
Вони стояли зовсім близько, прямо поруч з Лінь Вейся. Дівчина відчайдушно виривалася, намагаючись її навчити. Хлопець приклав силу, м'язи його довгої руки напружилися, на ній був білий бинт, через який проступила кров.
Вони зіткнулися, і Лін Вейся вловила знайомий запах тютюну - і ще аромат духів: очевидно, тому що вони стояли занадто близько, на нього перебився аромат Лі Шенжань.
— Не варто, — почула Лінь Вейся його голос.
Рука Лі Шенжань безсило опустилася, і Бань Шан забрав її. У метушні книжки і ручки на парті Лінь Вейся вже були готові впасти, але він автоматично підсумував їх назад.
Разом з тетрадами він підсунув назад і ланцюжок із колодою у вигляді маленького динозавра.
Лін Вейся обійшлась захоплено дивилася на колодку, в грудях тезало, дихання перехоплювало, серце різалося тупим ножем, і біль надихав хвилями.
Бань Шен повів Лі Шанджань. Лінь Вейся бачила, як та стримувала щось без кінця говорила, а потім не витримав і заплакала.
Напевно, вона плакала за Бань Шена.
Бань Шен опустив очі, похлопав Лі Шанжань по руці і простягнув серветку.
Продзвонив дзвінок, і вчитель прийшов з запізненням. Після 40 - хвилинного уроку лао Лю кілька разів підкреслив, що учні повинні безпечно йти додому після школи і не затримуватися на вулиці — школа вже попереджала батьків зустріти їх після занять.
— Школа вже вивела батьків усіх причетних до інциденту, зв’язалася з вищим управлінням освіти та правоохоронними органами для розслідування. Всі отримають справедливий результат.
Весь ранок Лінь Вейся майже не слухала уроків, сидячи на місці. Після ранкового заряду декілька дівчат, взявшися під руки, увійшли в клас і продовжують обговорювати цю історію.
- Моя однокласниця із восьмого класу питала мене про пост і відео, я все їй розповіла.
- І ти не боїшся, що Чжен Чжаосин отомстит?
— Та годі, вони тепер, хоча за законом їхні імена і фотографії не розголосяться, всі їх ненавидять. Крім того, вони справді огидні.
— А Бань Шен? Ти розповідала про нього?
— Чи не все я вже сказала? - Дівчина покосилася на Линь Вэйся.
— Пам’ятайте, коли Лев Цзяшу потрапив в аварію, родина Чжен Чжаосіна ніби збиралася пожертвувати новий басейн і той підземний закрили. Бань Шен з того часу більше ніколи не плавав у шкільному басейні. Тоді всі підозрювали, але через вплив тієї компанії боялися навіть зареєструватися.
На четвертому уроці вчителька захворіла і дала їм роботу самостійно. Щодня роздавали тісто, а в класі стояв запах друкарської фарби.
Лін Вейся витягнула один аркуш китайською мовою. Вона завжди вирішувала завдання не по порядку, але зараз ніяк не могла зосередитися і просто взялася читати науково-популярний текст.
У класі з шумом обговорювались переважно ту історію. Лінь Вейся читала впівголоса:
— Акули є одним з морських створінь. Як вони за мільярди років еволюції перетворилися з мисливців на здобич»
— Боже, поліція приїхала! Чжен Чжаосина і його компанія забрали.
— А Бань Шена?
— Теж забрали.
— А чому його?
— « ...популяція акул швидко зменшується не тільки через зміну екологічного середовища, але й через постійний браконьєрство. Рибалки ловлять акул і швидко відрізають плавники, тобто спинну частину акули. Відрізавши, акулу викидають назад у море і вона відпливає з кровоточивою раною. Чи виживе вона - залишається питанням ...."
- Ну звісно ж, він теж винен у травлі, ні?
Вона продовжувала читати, але раптом прозора сльоза впала на лист по китайському, миттєво розпливаючись чорним чорнилом. Ієрогліфи « видобутку» у популярному тексті розмивалися сльозами, поступово втрачаючи чіткості.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno