Невдовзі після збору, який був присвячений сотням днів, у школі Шеньгао настав щорічний карнавал. Це грандіозне свято було найбільш очікуваним для учнів Шенгао.
Це був традиційний вечір, який школа влаштовувала, щоб допомогти старшокласникам зняти стрес від навчання.
Ентузіазм, як правило, виявляв тільки першокурсники. Коли ж вітерець побачив повідомлення, то відразу зникали і починалися традиційні скарги.
- Моя подруга в Гонконгу розповідала, що у них на карнавалі бал-маскарад. А що сказати про нас? Школа з року в рік проводить одне й те саме. Чи не можна щось нове? — Нарікала одна дівчина, тича пальцем на програму.
Нін Чао з гуркотом поклав аркуш на стіл і посміхнувся:
— І хто, цікаво, розслабляється читанням віршів вголос?
Для старших класів було дозволено виставляти свої номери, і Лао Лю записав їх клас на читання віршів.
— Ось феєрверки - це інша справа, ось дійсно карнавал, — зауважив хтось.
У день карнавалу вся школа Шенґао наповнилася сміхом і радістю, а стьокла були прикрашені кольоровими стрічками.
Хоча учні і бурчали, що нічого нового, коли день наступив, вони все одно були щасливі - адже це був довгоочікуваний вихідний, навіть обмежений район школи.
Хоча б можна було перевести дух і ненадовго втекти від нескінченних тестів.
У третьому класі "А" старости керував хлопчиками, які виносили стільці. Деякі з них блукали із балончиками штучного снігу, ганячись за дівчатами.
Лінь Вейся пішла в туалет і почула, як дівчатка у раковини говорили:
- Може, втечемо? Все одно уроків сьогодні немає.
- Але куди? У нас же немає місця.
— Не знаю, просто хочу ненадовго вирватися зі школи, подихати.
— Ні, я не ризикну, якщо зловлять - накажут.
— Це ж карнавал! Стільки народу, за всіма не виспиш!
Незабаром їхні голоси стемніли. Лін Вейся вийшла з кабінки і зупинилась біля мушлі. Вона пригадала слова дівчинки: « Я хочу ненадовго вирватися зі школи.
Їй теж захотілося втекти.
Повернувшись у клас, вона побачила Фан Цзябей принесла їй свій диск Шиїна Рінґо. Лінь Вейся з радістю подякувала їй.
Піднявши очі, вона помітила Бань Шена, який ліниво притулився до стіни і про щось перешіпався з Нін Чао. На його шиї здулася вена, а в очах читали щось озоре - явно задумав щось негарне.
По губах Нін Чао можна було прочитати: « Без проблем».
Бань Шен, неуважніше слухаючи, вертел у руці срібну запальничку, то запалюючи її, тобто ховаючи в долоні.
Раптом він підняв очі і зустрівся поглядом з Лін Вейся. Він підійшов і тихо запитав:
- Хочеш втекти?
Лін Вейся моргнула, і в її зіницях відбивалося коливання. Вона подумала секунду:
— Хочу.
Незабаром на сходах з’явився лао Лю і поквапив всіх спускатися. Нін Чао миттєво схопив стілець, роблячи вигляд, що йде, і, проходячи повз них, кинув:
— Давай.
Коли Лінь Вейся зізналася у своєму бажанні втекти, серце її забилося швидше, наче в грудях запалився вогонь, який піднімався все вище і замучив кров кипіти.
Побачивши, що Фан Цзябей теж тут, вона запитала у Бань Шена:
- Можна взяти її з собою?
Він кивнув:
— Да.
Нін Чао, очевидно, був досвідченим прогульником і привів їх до огорожі за спортивною майданчиккою.
Перед дівчатами відкрилася діра в паркані, яку хтось зламав.
- Це спортивні хлопці зробили? — запитала Лінь Вэйся.
— Я зробив це, — відповів Нін Чао.
Бань Шен, притулившись до паркану, забрав телефон у кишеню і додав:
— Поруч є чудова каша з морепродуктами.
Значить, він теж приклав руку.
Лінь Вейся: «...»
Фан Цзябей була маленькою і швидко пролізла. Лін Вейся засміялася - на ній було чорно-біле плаття без рукавів, що відкривають стрункі ноги.
Вона обережно пригнувся, озираючись по боках, боячись поранити колючі кущі. Раптом вона відчула, що її підхопили, а за спиною виявилася гаряча груди. Вона випадково скрикнула.
Бань Шен, схопивши її за обидві руки, підвів і, тримаючи вертикально, викинув назовні. У зубах у нього була незапечена сигарета, голос звучав незрозуміло, але в ньому лунала сміхота:
— Ратяпа.
Гаряче дихання торкнулося її вуха, низький приємний голос змусив її почервоніти, дихання збилося.
Вона мовчала, не вражаючи, і тільки її тонка біла рука, доторкнувшись його передпліччя з виступами, злегка ущипнула його.
Коли він опустив її на землю і побачив червоні сліди на своїй руці, він просто підвів брову, але навіть не подумав лаяти її. Він просто дивився на неї з легкою усмішкою, ніби кажучи: « Кицьке дівчисько ».
Лін Вейся злякалася, відвела погляд і переклала очі на щось інше.
— Чорт візьми, ви будете втекти чи ні? Я тут як третій зайвий! - Не витримав Нін Чао, спостерігаючи за цією сценою.
Машина, яку дістав Бань Шен, вже чекала зовні. Нін Чао недавно виповнилося 18 років, і він отримав права водія.
Машина, візкаши шинами, рвалася вперед. Вікна були опущені, і вітер вривався у салон. Нін Чао видав бойовий клич і, тримаючись за кермо, сказав:
— Непогана тачка, брате, GTR - рулиться відмінно.
Бань Шен ліниво відкинувся на спинку сидіння, виглянувши у вікно, і відповів:
— У гаражі є ще один дім, заїдемо якось - вибереш.
Лін Вейся злегка доторкнулась його мізинця і тихо запитала:
- Коли ви все це спланували?
— Тиждень тому, — відповів Бань Шен.
Машина їхала вперед. Лін Вейся сиділа на задньому сидінні, подивилася на водія і спокійно сказала:
— Нин Чао, я хочу кое-кого забрати.
Нін Чао зустрівся з нею поглядом у дзеркалі заднього виду, потерти шию і посміхнувся:
- Ми думаємо про одне і те ж.
Машина повернула і поїхала в сторону південно-східного. Високі купальні хмари почали темніти і згущатися, не відставаючи від машини.
***
Лю Сицзя глянула на темне небо за вікном. Наглядачка стукнула лінійкою по столі і стрімголов сказала:
- Так!
Одна група підлітків з розладами харчування сиділа за довгим столом, змушена їсти. Той, хто з’їдав більше за всіх, отримував право на півгодинну прогулянку.
Люба Сацзя відвела погляд від їжі - тушкованої яловичини з фасолю і кисло-сморочої картоплі. Коли ми бачили їжу в шлунку, почалася буріння і її задушили.
Вона хотіла вирвати.
Не хотіла їсти.
Але заради сьогоднішнього плану вона поламала огиду, взяла виделку і почала жадібно заштовхувати в рот їжу. Вона жувала механічно, на очах виступили сльози.
Навіщо нам їсти?
Поки вона їла, то думала про калорії та вагу, яка неминуче зросте. Відчуття втрати контролю посилювалось, і здавалося, що все її життя котиться в прірву.
— Найперше місце, Лю Сацзя, молодець, — похвалила наглядачка і приклеїла їй на зап’ястку червону зірочку.
Ця зірочка давала їй право на півгодинну прогулянку.
Інші учасники мірошком подивилися на неї і пішли прибирати свої тарілки.
Під наглядом, коли вона помила тарілку і поставила її в стерилізатор.
« Я хочу відпочити у своїй кімнаті, — лагідно сказала Лю Сіцзя наглядачниці.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno