Лінь Вейся довго приготувала його тихим голосом, перш ніж Бань Шен нарешті відпустив її зі своїх обіймів. Вона знову провела його в їдальню і познайомила з Чжоу Цзинцзе.
Хлопці сиділи один навпроти одного, обидва надзвичайно гарні, і невдовзі привернули до себе багато поглядів перехожих.
Спочатку їх аури були абсолютно несумісними, і розмова вісь дуже неохоче - вони явно недооцінювали один одного. Але коли розмова продовжувалася, виявилося, що вони мали спільні інтереси — обоє любили екстремальні види спорту.
У результаті Чжоу Цзинцзе і Бань Шен обмінилися кулаками.
Вони навіть стали друзями і обмінялися акаунтами в WeChat, домовивсяши на канікулах разом зайнятися стрибками з парашутом.
Того дня сніг так і не пішов. Для того, щоб побачити сніг, Бань Шен залишився з Лінь Вейся ще на один день. Вони не оглядали знамениті пам’ятки Цінбея, а вирішили відвідати місцеві університети.
Лін Вейся обійшла всі відомі вузи Цзинбея. Вона з подивом помітила, що два університети поділяють лише одну вулицю.
— Дивіться, напроти Пекінського аерокосмічного університету в Пекінському університеті. Неймовірно, — сказала вона, вказуючи рукою.
Бань Шен не виявляв особливого інтересу, він тримав в зубах край пакування з грелкою, з тріском розірвав її і вклав обидві греки у руки Лінь Вейся. Поглянувши на її почервонілі від холоду пальці, він тихо сказав:
— Руки в кишені.
Останній пункт — Пекінський університет. Лін Вейся стояла перед воротами Пекінського університету, дивлячись на чотири золоті ієрогліфи на вивісці, і в її очах заблестила волога.
Бань Шен помітив її стан, стиснув пальці і недбало посміхнувся:
— Що, вже наперед з радістю дотримаєшся цієї події?
Лін Вейся прокинулася, похитала головою, і на обличчі на мить промайнула тінь смутку:
— Ні, просто згадала знайомого, який цього року повинен був піти до університету.
Бань Шен побачив її інтерес, провів її по кампусу і не поспішаючи сказав:
- Тоді ми знову станемо однокурсниками.
У цьому фразі був прихований їхній спільний, таємний умов. Ліній Вейся кивнула:
— Так, однокурсниками.
Вони погуляли близько години і вже збиралися йти, як біля воріт університету наткнулися на студентів з короткометражкою.
До них підійшла дівчина у в'язах і привітно сказала:
- Добрий день. Я студентка режисерського факультету Пекіна. Ми працюємо над груповим проектом, і нам якраз не вистачає одного кадру. Ви такий гарний, ваша зовнішність створена для камери, чи не могли б ви допомогти? Нам потрібен лише профіль, це не буде занадто відверто.
Бань Шен з кам'яним обличчям відмовився.
Лінь Вейся, коли побачила дівчини, що молиться до неї, посміхнулась і втрутилася:
— Може, давай зніме? Це ж недовго.
Бань Шен нарешті пом'якшився, але висунув умову:
- Вона повинна бути в кадрі разом зі мною.
Дівчина з радістю погодилася. Так Линь Вейся і Бань Шен потрапили в об'єктив незнайомої людини.
Коли зйомка закінчилася, дівчина подякувала їм і додала Лін Вейся в WeChat, пообіцявши надіслати готовий матеріал.
Зжимаючи фотоапарат, дівчина сказала:
— Я дізналася, що ви в випускному класі. Якщо ви захочете піти до Пекінського університету, я буду рада вас бачити. Хочете, я сфотографую вас на пам'ять?
— А? — затряслась Линь Вэйся.
— Знімай, — несподівано сказав Бань Шен.
Лін Вейся стала поряд з хлопцем. Дівчина в шапці постійно радила їм стати ближче.
Але вони стояли дуже близько - його широке плече стосувалося її, і від нього виходило тепло. Звідусіль лунали голоси студентів, що виходили з брами назустріч вітру.
Перед камерою, поруч чувся скрип гальм велосипедів перехожих. Це трохи бентежило її.
Можливо, через те, що дівчина була режисером і дуже уважно ставилася до композиції, вона продовжувала командувати їм встати ще ближче, щоб кадр виглядав більш інтимним.
Вітер розстрелив її волосся, і вони впали на обличчя. Лінь Вейся тихо зітхнула від нескінченних вказівок.
Але вони вже стояли досить близько.
Раптом, його рука з парками костями природним чином лягла поверх її. Коли його холодні пальці торкнулися її долоні, вона перехопила подих і кінчики пальців дрижали.
Його широка долоня повністю накрила її вишукану кисть, обміняючись теплом.
Його довгі пальці переплелися з її тонкими пальцями, повністю стискаючи їх. Бань Шен міцно стиснув її руку.
Їх пальці сплелися в замок.
Струнний і підтягнутий хлопець, з нальотом хуліганської недбалості, був на голову вище дівчини. Його чорна вітрова підкреслювала чотки обличчя. Зазвичай лінивий і не бажаючи встромити себе поглядом у об’єктив, цього разу Бань Шен злегка піднімав кутки губ, а дівчина поруч з ним, із холодною вишуканою обличчям, темним волоссям та багряними губами, виглядала трохи розгубленою від його раптового жста - він переплів їх пальці.
Роздався клацання — дівчина натрапила на спуск і запечатала цей момент. Позаду них знову були люди, які повинні були розмитися, а вони стояли біля воріт Пекінського університету і залишили спільний знімок на пам'ять. Була зима.
Шкода, що в той день сніг так і не пішов.
Повернувшись, вони з головою занурилися в навчання. Чим ближче до класу, тим швидше літали час. Семестр наближався до кінця, і незабаром мали розпочатися зимові канікули. У класі панувала напружена атмосфера, кожен зосередився на своїх справах.
Окрім Чжен Чжаосіна і його кучки прихисткень, які постійно спізнювалися та відходили рано, стаючи все більш нахабними і втягуючись у неприємності.
Кожного разу, коли Чжен Чжаосин зустрічався з Лінн Вейся і Бань Шеном разом, він зловісніше всміхався та зухвало дивився на нього.
Лю Сіцзя ставала все худіша - обличчя її осінило, і здавалося, що від неї залишився лише скелет. Щоб приховати це, вона фарбувала губи все більш яскравою помадою.
На форумі її описували як "демонічно красива жінка-привидака".
Про її виснаження ходив багато чуток, деякі вказували на неї пальцем, інші думали, що вона так себе довела через нещасну любов, і навіть насміхалися з неї.
Але Лю Сіцзя не звертала на це уваги і залишалася гордою чорною лебідь.
Іноді під час заряду їхні погляди траплялися випадково і відразу розходилися. Багато разів Лінь Вейся проходила повз Лю Сіцзя з кипою тетрадей з вчительської, відчуваючи знайомий запах її духів, і бачила її все блідіше та засмучене обличчя. Її губи ворушилися, але вона так і не вирішила заговорити.
Лю Сицзя проходила повз її плече.
Через кілька днів після ранкового читання Лінь Вейся стояла біля парти, перераховуючи тетраді. Раптом поряд з'явилася худа фігура.
Біле зап'ястя з підвіскою-клевером простягнуло тетраді. Голос Лю Сицзя звучав трохи дивно:
— Тетради.
Лін Вейся підняла очі і зустрілась поглядом з її чарами очима. Незважаючи на все це, жодна з них не відвела погляду першої.
Лінь Вейся на мить засміялася, потім взяла зошит і відповіла:
— А, добре.
Нін Чао, закінчуючи прибирання, витяг швабру однією рукою і безтурботно свистував, повертаючись до свого місця. Він згорів тетраді в купу і подивився на Лінь Вейся:
— Сусідка, позич списати?
— Ні, — з усмішкою відмовилася Лінь Вейся.
Незабаром задзвонив сигнал, і учні неохоче побігли зі класу вниз сходами. Нін Чао спускався разом з Лю Сицзя і ткнув її в плече.
Лю Сицзя повернула голову і поглянула на нього, даючи зрозуміти, щоб він не тягнув.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno