Вечірка закінчилася пізно.
По дорозі додому, коли Бань Шен відвозив її, тітка дзвонила кілька разів підряд і в її голосі сквозила тривогу, привправлена упхами:
- Де ти? Так пізно, а тебе все немає.
Чорний Maybach плавно рухався вперед, вікно було припущено, і час від часу доносився білий шум хвиль, що розбивалися об скелі. Лінь Вейся, відвернувшись в сторону, приглушила голос і збрехала:
— Ми з Фан Мо гуляли, я вже їду додому.
Лінь Вейся, збираючись із думками, відповідала тітці, зауваживши, як хлопець сидить поруч і посміхається, а в його погляді читав: « Ну ти даєш, ще й родичам брешеш".
— Правда? Ти випадково не з якимось хлопцем гувала? Тітка тобі говорить, сучасні чоловіки такі хитрі, дивись, як би тебе не обдурили... — З тривогою продовжувалась пані Линь.
Поблизу почувся тихий смішок, який ніби говорить: « Хто тут ще кого обманює».
Серце Лінь Вейся стисалося. Вона не дивилася на Бань Шена, але відчувала його шалений погляд. Боячись, що тітка почує голос хлопця поруч, вона інстинктивно прикрила трубку рукою і висунулася у вікно, щоб продовжити розмову.
Тітка ще довго вчила її, перш ніж покласти трубку. На щастя, через півгодини вони вже добралися. Вони зупинилися біля входу в перевулок Шуйвей, щоб попрощатися.
Лінь Вейся боялася, що тітка помітить, тому не дозволила Бань Шену заходити і попросила провести її тільки до цього місця.
Весь вечір Бань Шен вів себе дуже дивно.
В машині він весь час намотував її волосся на пальці. А тепер, під тьмяним жовтим ліхтарем, над яким кружляли метелики, його довгі пальці з венами легонько торкалися її тонких білих мізинців, повільно обхопили їх і нарешті зв'язалися разом.
Бань Шен не відпускав її. Коли вони зустрілися, їм було важко зрозуміти погляд людини на життя і її палким поглядом.
— Ти добре мене знаєш, — сказав він.
Він мав на увазі ті шість швидких запитань сьогодні ввечері.
— Ще б, - в звичному рівному тоні Лінь Вейся прозвучала нотка гордості.
Вона розмовляла з ним і раптом помітила, що на щоці Бань Шена приліпив шматочок срібної мішури, і в поєднанні з його безстрашним обличчям це піддавала йому ще більш зухвалий і хуліганський вигляд.
— Лень Вейся трохи нахилилася, — вивільнила руку.
Бань Шен піднімав брову, але все ж опустив голову, і фігура перед ним наблизилася. Лінь Вейся, вставши на курки і закинувши голову, потягнула рукою до його обличчя.
Вони стояли так близько, що він відчував солодкий фруктовий аромат. Опустивши очі трохи нижче, він побачив її алі губи. Дихання збилося, а касик судоможно дёрнувся.
Її тонкі білі пальці легко торкалися його щоки, ніби хтось провів за ним серце, і зуд ставав все нестерпне.
— Все.
Лінь Вейся хотіла прибрати руку, але зненацька її перехопила холодна долоня. Хлопець дивився на неї зверху вниз, і в його очах клубилися якісь емоції.
— Я нарешті зрозумів, чим пахне від тебе, — сказав Бенен Шен.
Лінь Вейся розгублена і запитала:
— Чим?
— Персиком, — повільно вимовив Бань Шен.
Її рука все ще була затиснута в його долоні. Вона зрозуміла, що він мав на увазі, і почала пояснювати:
- Напевно тому, що у нас фруктовий магазин, а найближче до каси стоять персики, мабуть...
Вона все ще серйозно пояснювала, але Бань Шен раптово перебив її, сказавши прямо:
- Хочу тебе поцілувати.
Він хотів цього вже давно.
Очі Бань Шена були чорними і яскравими. Коли їхні погляди зустрілися, Лінь Вейся відчула, що її засмоктує в той вогонь, який танцював у його очах.
Дихання перехопило. Його напір був занадто сильним, не залишаючи шляху до відступу.
Хлопець з випрямленою шиєю повільно підійшов, донісся холодний запах, їхній подих - важкість і легка -- переплелося. Щоб вона не відволікалася, Бань Шен тримав її руку і великим пальцем повільно, з ледь помітним натиском, погладив її зап'ястя - жест, повний захоплення, ніби він хотів заволодіти нею повністю: тілом та душею.
Ліній Вейся відчувала, як долоні покрилися іспанкою, серце шалено тряслося, все тіло горіло у вогні. Їй було і трохи страшно, і хвилюючо. Здавалося, що ноги підтормилися і вона відступила на два кроки назад, вдарившись спиною об холодну стіну.
У цей момент яскравий промінь білого світла вдарив прямо в них. Ліній Вейся інстинктивно підняла руку, закриваючи очі.
Бань Шен нахмурився, розтиснув руку і піднявши повіки холодно мітив погляд в сторону незапрошеного гостя.
Гао Хан стояв за три метри від них, у шортах і шпепанців на босу ногу. У роті він тримав морозиво і від подиву так широко розкрив рот, що з морозива капала слина.
У правій руці він все ще тримав ліхтар, направлений на них, і яскравий промінь світла бив прямо між ними, наче розділяючи їх.
— Не вимкнеш? — запитав Бань Шен.
— О, так-так, - прокинувся Гао Хан і збився на вимикач. Він був сором’язливим і переляканим, як це сталося з шурином.
У цей момент обличчя Бань Шена було чорніше за хмари, і погляд його обіцяв смерть.
Лінь Вейся потягла його за одяг і тихо сказала:
- Не лякай його.
Почувши її голос, Бань Шен хоч трохи збавив свою агресивну ауру.
- Чого ти вийшов? — Пробувала розрядити обстановку Лін Вэйся.
Ґао Хан з полегшенням випорожнював, почухав стрело:
- Мама все читала, чому тебе досі немає. Я саме вийшов викинути сміття і подумав, якщо вже темно, то заодно зустріч тебе, щоб ти спокійно дійшла.
— Тоді я пішла, — сказала вона.
Голос Бань Шена був низький і глухий, він видав лише одне слово:
— Угу.
Невдовзі закінчилися канікули, і почався новий семестр випускного класу. Однокласники з нетерпінням, але й із легкою тривогою чекали цього. Після скасування рейтингової системи зникли і права на вибір факультативів.
Тепер усі могли вільно вибирати прийнятні курси, і Фан Мо нарешті здійснила мрію - записалася на улюблені заняття з художньої гімнастики.
Ті A-студенти все ще трималися на своїх позиціях, але серед F-Студентів знайшлися ті, хто перестав приймати правила гри.
Коли людина зосереджується лише на своїй справі, вона перестає боятися чужих поглядів.
Отеча швидко наближалася, і на неї з’їхалися довгождані щорічні спортивні змагання.
Деякі студенти з нетерпінням чекали цих змагань, навіть взяли на себе відповідальність щодня друкувати прогноз погоди у шкільному форумі.
[Сяо Мін: Завтра дрібний дощ, знову чорт візьми, дощу, знов не проведуть.]
[ЧАН ААА: Брате, перестань публікувати, на тебе дивитися боляче. Як тільки настає час змагання, у школі обов'язково йде дощ - це дев"ята нерозгадана таємниця кампусу.]
Хтось відповів: [Якщо змагання не проведуть, я помру з відкритими очима.]
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno