Вона сиділа нерухомо, обнявши коліна руками, і думала. Коли ноги затікали, вона вирішила встати і розмитися, але ліктем випадково завдала себе дошки, що лежала позаду неї.
З гуркотом впала кілька досок - вони посипалися одна за одною, кути зі стуком вдарилися об її білі коліна і покотились по підлозі.
Лін Вэйся ахнула від болю.
На ніжній шкірі коліна відразу проникла альна кров. Лінь Вейся прихрамувала, перебралася до стіни і сіла там, подалі від інвентаря.
Минуло дві години. Після закінчення екзамену пролунав дзвінок, і школа знову наповнилась шумом. Коли стемніє, страх у серці людини постійно зростає.
Нічна темрява не має світла. Лін Вейся сиділа, притулившись до стіни: її мучила спрага і духота, обличчя поблещено. Вона стиснула у кишені щось, опустила вії, і незрозуміло було, про що вона думає.
Чим глибше ви занурюєтесь у темряву, тим більше відчуваєте пригнічення.
Глухі удари — бах, бих і ба. Лін Вейся опорулася ліктем об стіну і піднялась, дивлячись на двері. З гуркотом хтось з силою вибив двері ногою.
Снаружилие світло. На порозі стояв Бань Шен — висока та пряма фігура, але обличчя було похмурим і холодним.
Він підняв повіки, ковзнув поглядом по Лінь Вейся, що сиділа в кутку, швирн убік гайковий ключ і пішов до неї.
Бань Шен присів перед Лінь Вейся на коточки, його тінь повністю закрила її, немов створюючи для неї окреме притулок.
Він кинув очі її обличчя і розбиті коліна, але нічого не сказав - тільки стримував бурлячу внутрішню силу.
— Південь, після обіду отримав повідомлення з невідомого номера про те, що ти тут, — сказав він, і голос його був хрипким.
Лінь Вейся на мить замерла. Вона здогадалася, хто міг відправити те повідомлення, і слабо усміхнулася:
— Чому вона не пішла до кінця?
Бань Шен підхопив її на руки і поніс до виходу. Світло ліхтарів мерехтіло, і Лінь Вейся помітила, як у його чорних очах відображалася похмура тінь.
— Відпустіть мене, ноги вже не затікали, я можу йти.
Бань Шен був змушений поставити її на ноги, замість цього він підтримував її за руку, допомагаючи йти. Коли вони зупинилися біля воріт школи чекати машину, Бань Шен дістав телефон і став комусь дзвонити.
- Кому ти дзвониш? - Намагалася Лінь Вейся.
У голосі Бань Шена почула жорсткості, він повільно вимовив:
— Нехай Лю Сицзя виходить і вирішує питання.
Його очі засяяли похмурою тінню. Якщо Бань Шен дасть цьому вогні розбитися, пострадають все. Тому вона мусила заспокоїти його.
Лін Вейся потягнула його за пів сорочки. Він опустив голову і подивився на неї. Її голос звучав м'яко, в ньому чулася прохання:
- Може, завтра? У мене коліна болять, хочу спочатку обробити рани.
Бань Шен глянув на її рани і врешті погодився.
Він підтримував Лінь Вейся, вони стояли на узбіччі і ловили таксі. Через двадцять хвилин вони приїхали до лікарні. Бань Шен допоміг їй вийти, обняв за плечі і посадив на синє крісло.
Бань Шен покликав медперсонал, і медсестра швидко принесла дезінфекційний розчин та порошок. Медсестра почала обробляти рани Ліні Вейся, а Бань Шен з квитанцією пішов оплачувати.
Медсестра відкрутила кришку з йодом, обмокла ватну паличку у розчин і почала обробляти рану на коліні. Після дезінфікації Лінь Вейся помітила, що медсестра відкриває іншу баночку з білим порошком. Вона мала брову і запитала:
— Медсестра, це боляче?
— Трохи, потерпи, — усміхнулася медсестра.
Але перш ніж порошок посипався на рану, Лінь Вейся відвернулась, перелякано зморщила ніс, дихання посилювалось - вона боялася дивитися, їй здавалося, що це буде тортурою.
Раптом світло перед очима згасло, настало темрява — широка долоня закрила їй очі. Повіяло легкий запах тютюну, і її голова виявилася притиснутою до нього.
Від нього виходило заспокійливе тепло.
Роздався його тихий сміх, і він низьким спокійним голосом вимовив:
— Медсестра, коли будете наносити ліки, покажіть на неї, добре? Моя дівчинка у мене ніжна.
Ці слова Лінь Вейся ще більше почервоніли. Довгі вії злегка лоскотали його прохолодну долоню, а жарт допоміг їй відволіктися — біль від обробки пройшла швидко.
Після раної смерті Бань Шен зловив таксі і відвіз Лінь Вейся додому. За півтора кілометра до перевулки Шуйвей дорогу закрили через ремонт, і машина не могла проїхати, так що водію довелося висадити їх на перехрестя.
Бань Шен встав перед Лінь Вейся і сказав:
— Я понесу тебе.
— Не роби цього, тут же повно людей.
Лінь Вейся вважала, що рана не така вже й серйозна. І найголовніше, вона була надто сором'язливою - доросла дівчина, а її нестимуть на спині посеред вулиці, як незручно.
Бань Шен милим глянув на її поранені коліна, боячись, що руху можуть потревожити їх. Не задумуючись, він тихо розсміявся, зняв з голови чорну бейсболку і вітав її на голову Лінь Вейся.
Лін Вейся в замішанні підняла очі і зустрілась поглядом з парою чорних очей. Тепла кепка була на її голові, обличчя Бань Шена зберігало звичайний спокій, але його рухи були трохи незграбними, коли він поправляв на ній головний убір. Його прохолодні пальці торкнулися її - він відкинув волосся з її лоба назад.
Потім Бань Шен повернувся спиною, нагнувся і одним рухом підхопив її на спину. Лін Вейся обгорнула його шию руками і повільно опустилася на його широку спину — напруження поступово припинилося.
Згадавши про щось, Лінь Вейся вагаючись запитала:
— Розділення на класи — це ти придумав?
Бань Шен на мить завмер, посміхнувся і відповів:
— Нет. Це коли капітал накопичується до певного рівня, багаті люди люблять так грати в пісочниці.
Повернувшись додому і помившись, Лінь Вейся лежала на ліжку в стелі. Згадавши про щось, вона піднялася і відкрила ящик.
Там лежала річ, яку дав їй Лю Сіпін. Лін Вейся взяла її в руки, деякий час розглядала, а потім сунула в рюкзак.
Наступного ранку Бань Шен прислав за нею машину. Після того що сталося, він не міг дозволити їй виходити з його поля зору ні на хвилину.
Шенчженья все йшло своїм чорхом у старшій школі. Ніхто не знав про вчорашній випадок. Лю Сіпін на кафедрі голосно відчитував і критикував Лінь Вейся за порушення іспиту, запевняючи, що це безвідповідальне ставлення до свого життя, і закликав однокласників не повторювати її помилок.
Цзян Хелу взяла вихідний на весь день.
На перерві в коридорі було шумно. На чолі з Лю Сицзою група дівчат стояла, облокувавшись на перила і дихала свіжим повітрям. Побачивши, що Лінь Вейся виходить з вчительської мови, вони штовхали один одного ліктями і переглянулись.
Ось-ось повинно було початися вистава.
це наша нова А-студентка Лінь Вейся! — Удавати здивовано одна.
- Ти забула? Вона ж вчора не з'явилася на іспит. Мабуть, вона тепер остання в класі, так що знову Ф, засміялася інша.
Сьогодні Лю Сіцзя зачезала волосся назад, відкривши високий лоб, під очима була акуратно намальована маленька родимка - обличчя виглядало ще холодніше і гострим, агресивним.
Алі губи погналися в усмішку. Лю Сицзя подивилася на неї зверху вниз і, посміхаючись, сказала:
— Не переживай, іспит пропустила - не біда, буде наступний раз.
Почулось сміх - спочатку тихий, а потім все голосніше. Вони сміялися з того, як Лінь Вейся готувалась і намагалася над тим, що вона не знає свого місця.
Вони були на найвищому рівні від народження, і їх так просто не обминути.
Серед загального нехтування Лінь Вейся заговорила — спокійно і стримано:
— Правда? А якщо я не хочу грати за вашими правилами?
На мить запанувала повна тиша. Адже з тих пір, як ці правила були встановлені, ніхто ніколи не говорив "ні". Лінь Вейся була першою, хто відмовився грати.
Усмішки на обличчях школярок померкли, вони не зрозуміли, що вона має на увазі. Лю Сицзя на секунду завмерла, а потім холодно запитала:
- Що ти хочеш цим сказати?
- А те, що я не беру участі в шкільній системі оцінювання. Я не хочу бути ані автостуденткою, ні F-студенткою. Я просто я, Лінь Вейся обвела їх усіх гарними очима і продовжувала: « Два бали не вистачило, так? Прошу вибачення, забула вам сказати що минулого року я брала участь в поетичному конкурсі. Після того як я вийшла у фінал, я зайняла перше місце. Один класний керівник повідомив мені, що мій вірш забрали для поетичної збірки, і я отримав від редакції нагороди. Ще до екзаменів вчитель дав мені червоний краватку-бабочку, - сказала Лінь Вейся, діставаючи з кишені краватка.
Її позиція була ясною: вона давала їм зрозуміти, що має повне право стати А-студенткою, але не збирається грати в їх ігри.
На мить запанував шум, і всі почали розмовляти, навіть учні зі школи вибігали у коридор. Хтось зайняв вижовування, бажаючи побачити, чим все закінчиться. Інші люди, які були збуджені блиском в очах чекали на Лінь Вейся та Лю Сицзя, коли він зв'язався один із одним - адже Лю Сіцза представляла А-студентів, що завжди були вищими і ніколи не програвали.
Вираз обличчя Лю Сицзя змінювався кілька разів. Бань Шен стояв поодаль, однією рукою тримаючи склянку з молоком і спостерігаючи за тим, що відбувається. Він не втручався, знаючи, що Лінь Вейся хоче впоратися сама.
Бань Шен милим глянув на Лінь Вейся, дістав з кишені телефон і відійшов в сторону подзвонити.
- І що? Ти прийшла похвалитися? — Лю Сицзя схрестила руки на грудях і холодно посміхнулася.
Лін Вейся кинула в неї красивим червоним краваткам - тим самим, про який так мріяли F-студенти, думаючи, що він вивищує їх над іншими, — і заговорила. Вона звучала негмотно, але так, що кожне слово було чути всім присутнім:
- Мені не потрібна ця система, щоб довести, що я сильна. Стан А-студента не робить тебе втіленням сили, і вже тим більше не дає права ображатися над іншими, упереджено ставитися до них або ділити людей на категорії. Ми не вибираємо свого походження і досвіду, а погані здібності - також не наш вибір. Ми вирішуємо лише жити теперішнім шляхом, намагатися щодня бути задоволеними собою і пишатися собою. Лише той, хто визнає себе, є справжнім переможцем. А не той, хто відчуває себе переможцем від скороминущого задоволення принижувати і гнобити інших. Я не збираюся брати участь у вашій грі, — сказала Лінь Вейся, дивлячись прямо на цих дівчат.
Галстук впав на Лю Сицзя, а потім з тихим стуком зісковзнув вниз, зачепивши і її власна краватка, Збивши його навбок.
Як знак.
На мить запанувала порожниста тиша. Ці школярки переглянулись, не могли вимовити ні слова — вони не сподівалися, що Лінь Вейся не тільки дасть відсіч, але й зробить це так красномовно.
Атмосфера навколо була дивно напруженою, тиша звеніла, немов можна було почути рух повітря. Ніхто не говорив. Раптом з натовпу пролунав чийсь голос:
— Тоді перекладайся в іншу школу! Чого ти тут робиш?
— До біса ваші тупі ієрархії!
Цей тихий голос став ніби іскрою - обговорення розгорялися, голосів ставало все більше, вони навіть почали сперечатися. Коли б осінло гніздо, звук крил ставав дедалі голоснішим і ширяв.
На обличчі Лю Сицзя, завжди така холодна і невгасима, вперше з’явилась розгублена ситуація.
Насувається буря.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno