Кадик Бань Шена трегнув. Він уже хотів відповісти, як раптом у трубці пролунав гудок — зв’язок обірвався. Він подивився на згаслий екран і мовчки насупився.
Він витягнув з кишені сигарету, затиснув її в зубах і почав шукати запальничку. Раптом до нього піднесли оранжево-червоний вогник. Пальці, які правили срібною запальничкою, були вкриті рожевим делікатесом.
Це була все не займала сестра Цзі.
Бань Шен з сигаретою в губах підняв повіки і подивився на неї. Погляд — це наче лезо, з невидимим тиском. Сестра Цзі усміхнулася і прибрала вогонь.
Коли вона повернулася, то пригадала його погляд і зрозуміла, що у неї немає шансів. Вона з гіркотою усміхнулася - схоже, сьогодні вночі вона дійсно втратила голову.
Бань Шен вже хотів прикурити, як екран телефону знову загорівся. Він натиснув "відповісти", голос низький і хриплий:
— Алло.
Лін Вейся притиснула телефон до вуха, голос звучав суховато:
— У мене телефон розрядився і сам вимкнув.
— А... — Відказав Бань Шен.
Вона не могла сміливо сказати ті слова, і в цей момент їй треба було відключитися телефон. Лінь Вейся поспішно знайшла зарядку і підключила.
Навіть зараз долоні все ще були вологими. Вона тримала телефон, іншою рукою несвідомо намотувала білий дріт, раз за разом, на руку. Помедливши, вона заговорила знову:
— Я погано сказала. У нашому віці говорити таке, мабуть, не зовсім доречно. Просто... Я хотіла запитати... Може, після випускних ми підемо в одне місто... І разом поїдемо до столиці, щоб побачити сніг.
Коли вона замовкла, в трубці почувся тріск і потім — довга тиша. Бань Шен мовчав. Лінь Вейся, здавалося, чула його просте дихання, яке обвивало її серце, змушуючи його битися то швидше, то повільніше.
Її серце і так було в підвішеному стані.
На письмовому столі біло цятки. Лін Вейся провела по ньому пальцем.
Вона заговорила знову, голос був таким же повільним:
- Якщо ти не хочеш...
— Хочу.
Бань Шен перебив її, голос був спокійний.
Лін Вейся переклала трубку в іншу руку:
— Ладно. Тоді займайся своїми справами, я лягаю спати.
— Ага. Закрий вікно, — сказав Бань Шен. Щось змінилося в його голосі, коли він додав: - Добраніч.
Повісивши трубку, Лінь Вейся висушила сире волосся і зібралась лягати. Тільки вона залізла в ліжко, як телефон пилик — повідомлення.
Вона відкрила - від Лі Іжаня.
[Той майбутній хлопець той ще хвалькун. Як тільки ти погодилася, він сьогодні ввечері в барі заплатив за всіх.]
Ресонії Лінь Вейся здригнулися. Вона довго дивилася на повідомлення, перш ніж відкласти телефон.
Ніч була глибока, іноді чувся гул машин на естакаді.
В інший час було тихо, але Лінь Вейся бурчала і не могла заснути. Вона не вірила, що дійсно сказала це. Навіть уві сні не було відчуття реальності.
Вона простягнула руку під подушку, дістала телефон, увімкнула екран і побачила, що Бань Шен десять хвилин тому написав їй.
Ban: [Не спиш ще?]
Лінь Вейся висунула дві тонкі бліді руки з-під тонкого ковдри, стискувала телефон і набрала: [Ні.]
Наступне повідомлення відразу з'явилося на екрані. Вона могла уявити, яким серйозним тоном він перепитує.
Ban: [Ти впевнена?]
Xia: [Угу.]
Бань Шен щойно вийшов з душі, на ньому були тільки чорні штани. Краплі води блищили на рельєфному пресі. Він нагнувся, взяв зі столика телефон, побачив цю ствердну відповідь, і кутки губ прослизнули в ледь помітній усмішку.
У цю ніч йому не знадобилися жодні снодійні. Сни більше не були вічною темрявою і багровим покривалом. Він не прокидався від прискореного серцебиття.
Він спав спокійно всю ніч.
Лін Вейся через вчорашні переживання лягає пізно і на ранок проспала. Вона швидко помилася, схопила чорний рюкзак і вибігла з дому.
І кого ж вона зустріла у понеділок вранці біля свого будинку? Бань Шена, що стоїть біля каліків.
Бань Шен стояв, засунувши одну руку в кишеню брюк, в іншій руці тримав сніданок, обмочений білим пакетом - її улюблені солоні хліби і гаряча каша з морепродуктами. В іншій руці він тримав телефон, листуючи стрічку; голова злегка нахилена, поза розслабленою.
Він був у формі школи Шенчжень, фігура прямої, вигляд в нього був як у важливого пана, що знизився до очікування.
- Ти що тут робиш? — Засихавши, запитала Лінь Вейся.
Почувши її голос, Бенй Шен прибрав телефон в кишеню, підійшов і простягнув сніданок, дивлячись на неї в упор:
— Прийшов переконатися. Щоб ти не передумала.
Лінь Вейся відчула легке замішання, але вона знала, чого хоче Банй Шен, тому підняла на нього очі і відповіла:
— Не передумаю.
Бань Шен опустив голову і посміхнувся. Потім він попросив у неї ключі. Вона дістала їх, і хлопець витягнув з кишені колоду у вигляді маленького динозавра. Його пальці з парками суглобами піднесли до її очей колоди і похистили їм.
— Вчора в барі виграв на ставках. Тобі - колода, мені кепка з динозавром.
Бань Шен простягнув їй брусок. Він завжди любив тримати все під контролем - він не сам вішав колодку на її ключі, а хотів власними очима побачити, як Лінь Вейся прийме його подарунок і повісить його сама.
У перший же день Ліна Вейся відчула, наскільки він був власником.
— Ах, не варто було... Раптом хтось помітить ... — Зустрівшись з ним, вона замовкла.
Але вона так і не взяла колод. Він зробив два кроки вперед, нахилив голову і від нього виходило те саме хуліганський тиск, від якого не було нікуди детися.
Коли вона відступила на крок, Бань Шен робив кроки вперед.
Їй нікуди було сховатися.
— Лінь Вейся, не заставляй мене поцілувати тебе прямо тут.
Він нахилився, опинившись зовсім близько, змушуючи її дивитися на нього.
Лін Вейся довелося взяти брусок у вигляді динозавра і повісити його на свої ключі.
Світало все сильніше, золоті промені сонця розливалися по землі.
Лін Вейся сіла в автобус, доїхала до зупинки « Темно-синя зоря» і за нею не встигала слідувати тіні.
Раніше він вже так робив.
Але тепер дещо змінилося.
Лін Вейся увійшла в клас, і серце її забилося швидше - вона боялася, що хтось помітить. Через деякий час після неї увійшов Банль Шен. Як тільки він з'явився, Цю Мінхуа відразу ж закричав:
— Бань-е! Що означає "перший день" у твоєму колі друзів?
Лінь Вейся, яка якраз відіслала стілець, на мить замерла, потім сіла і почала їсти сніданок, куплений їй Баню Шеном. Коли він проходив повз, його рука, яка з виступом костяком, навмисно або випадково - ковзала по її шиї. Не дуже відчутно, але боляче.
Як лід.
Лінь Вейся здригнулася.
Гаряча каша ледве не потрапила в те горло.
Цю Мінхуа продовжував галдіти. Бань Шен з незворушним обличчям підійшов до нього, схопив телефон, вхопив його за шию і тихо розсміявся, непомітно посилюючи борід:
- Не твоя справа.
Після двох уроків математики більшість учнів обклеювали носом. На перерві Лін Вейся отримала повідомлення від Бань Шена. Вона обернулася до вікна.
Бань Шен стояв у коридорі і розмовляв з кимось. Його поза була лінива, але він то й справа поглянув на телефон, явно очікуючи її відповіді.
Ban: [Вмісці пообідаємо? Я угощаю.]
Лін Вейся подивилась на екран у замішанні. Вона набрала у відповідь: [Але Сицзя запросила мене на обід.]
Напередодні Лю Сіцзя написала, що в понеділок вони обідають разом — вона попросить свою домробітницю приготувати їжу на двох.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno