Єдине, чого не було достатньо — коріння квітки демона — рідкісна складова на ринку. Нагорода за поточне завдання повинна була покрити витрати на його пошуки або придбання через закриті канали.
Через два дні загін зустрівся на терміналі Північного сектора. Дорога лежала на схід, геть від звичайних стежок. Генрі відразу помітив зміни у режимі безпеки: на пропускному пункті чергував цивільний бойовий маг, а з групою старших учнів.
Генрі подумав: « Застереження посилилося...», випадково згадавши про долю Луена, який п’яв від руки Шівола.
Після того як Адська Нога влетіла на поштову станцію, Генрі та його супутники без метушні зайняли свої місця у возі.
Подорож до Червоного гірського хребта була природною перепоною на схід від кордону Місяця Леза.
За цими скелястими піками починалися землі, непідконтрольні їхньому ордену.
Коли Генрі зійшов на землю біля підніжжя хребту, він мимовільно замер і оцінював масштаб перешкод. Гори оправдували свою назву: податливі, м’які на вигляд скелі відливали насиченим багрянцем. Поклонники поросли густим кленовим лісом, який з приходом осені спалахнув лютими полум’ями і стікався в один монолітний потік блискучих відтінків.
Адська Нога дісталася до стайла місцевої станції, жадібно приступила за свіжу траву і воду. Виливши запаси енергії, тварина застигла пильно дивлячись на Генрі та інших, і кілька разів вимагали ударити копитом про витоптану землю.
Бетсі підійшла до неї і лагідно погладила по широкому лобі.
- Повертайся додому, малятко.
Кінь, наче вловивши зміст слів, глуха фиркуляла і на самоті потягнула порожній возок назад по тракту.
На станції їх уже чекав інший екіпаж — ліпший, запряжений пара витривалих коней. За вождем сидів міцний молодий кучер, нанятий Бетсі заздалегідь.
— Прошу всередину, — сказала вона, рішуче відкинувши товсту завіску і вийшовши першим. - Ми повинні досягти поміжріччя до заходу сонця. Нічниця в чистому полі у наші плани не входить.
Генрі пішов за нею. Усередині виявилося досить просто: сидіння були оббиті добротною тканиною і витиснені м’якими подушками для компенсації тряски. Однак довгі ноги Бетсі все одно не знаходили спокою, вона постійно змінювала свій спосіб життя і намагалася знайти зручніший для себе простір.
Між Еммою та Бетсі зав’язалася невимушена розмова. Вони не дуже зраділи, коли дізналися про останні плітки магічного товариства: від сумнівних зв’язків учнів третього рангу, що шукають легеньких шляхів до прогресу, до гучних сімейних скандалів у домах вчителів.
Генрі і Лок воліли залишатися осторонь спостерігачами. Лок занурився у глибоку медитацію, прикривши повіки і сповільнивши дихання для відновлення внутрішніх резервів.
А Генрі, відібравши завісу, з захопленням спостерігав за мінливим ландшафтом — це була його перша подорож поза межами звичайних кордонів місячного світла Леса.
Спочатку пейзаж видавався одноманітним: нескінченні кленові гаї, де не було жодного знака людської присутності.
Лише через дві години почали з’являтися сліди цивілізації — вуглюмі ліси, які важко працювали і рідкісні охотні хатинки, що мандрували частіше.
Ще тридцять хвилин шляху, і стрункі ряди клепків перетворилися хаотичним та диким рознотравленням.
Їхньою метою був кам’яний ліс тисячі Іґл, де жили Камені велетні. Подорож тривала три дні, і міжріччя було лише першою опорною точкою. Упевнившись, що ситуація на дорозі стабільна, Генрі затримав штору і також закрив очі, дозволяючи свідомості зануритися в розрахунки. Через п’ять годин гострий стук копит став неквапливим кроком.
— Ми на місці, панове, — почувся голос кучера. Він з повагою відсунув завісу, запрошуючи пасажирів на вихід.
Після того як Генрі вийшов з воза, він зробив швидкий візуальний аналіз. Містечко оточило їх суходолом і тишиною. Вулиці були практично порожні, тільки з боку широкої повноводної річки доносився монотонний гул води.
Група попрямувала до найбільшої будівлі в окрузі — « Міжріччям ». При вході, покаявшись на вітер, чадили два тьмяних ліхтарі, заливаючи поріг болючим жовтим світлом.
Кучер, який виявився за межами свого закладу і власником будинку, особисто привів їх на другий поверх.
- Проходьте, ваші кімнати готові. Сьогодні весь верхній ярус у повному вашому розпорядженні, ніхто не посміє вас потурбуватися.
Коли вони проходили через загальний зал першого поверху, Генрі помітив кілька зайнятих їдальнею. За ними плавали місцеві обивачі та найманці з поношеними пістолетами.
Ледве маги увійшли, в залі запанувала мертва тиша. Десятки поглядів схрестилися на їхніх фігурах, але коли люди розпізнали характерні мантії, вони відразу втягнули голови у плечі і швидко відвели очі. Генрі зафіксував, як бородатий бородач біля сусідньої столу буквально завмер через страх дзвонити по кружечку про стіл.
Генрі піднімаючись по сходах і нестямно зауважив:
— Ми заохочуємо їх по - справжньому боятися.
Бетсі не обертаючись кинула через плече:
— Природна реакція. Ми надто близько до анклав чарівників, тутельський люд чудово знає про нашу силу. Ми повинні піти на кілька днів далі, і ми станемо для них просто дивними подорожніми.
Коли настав час вечері, в обідній залі не залишилося ні душі.
- Куди всі поділися? — Поцікавився Генрі у справжнього господаря.
Той розлився в підобрістовій усмішку і низько вклонився.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu