Асаф підняв голову до неба і вдивлявся у зірки, сподіваючись побачити хоч щось знайоме. Але нічого не відбувалося.
- Асафа?
- О так, я думаю, що це сонце, такі ж як денне, але вони дуже далеко і здаються меншими. - Казав Асафа.
– Сонця? Пффф, хахах, так, точно. Тоді у нас ніколи не було ночі. - Тімон розсміявся.
- Невже... - Сказав Асафа, не звертаючи уваги на відмову Тімона, продовжуючи пильно дивитись у нічне небо.
- Як ти думаєш... Чи сказав би Симба? — запитав Пумба, і настала тиша.
Асаф сів і подивився на небо
- Хтось колись сказав нам, що великі королі минулого знаходяться там ... Спостерігають за нами. - Сказав Асафа, сидячи і дивлячись у небо.
- Правда? — Імані запитала, чи Сімба справді міг відповісти на це.
- Кучка королівських мерців спостерігає за нами? Пффф, Асафа, ти сьогодні просто отпад, хаху! - Тімон продовжував сміятися, плескаючи себе по ногах.
Хаму та Імані сміялися разом з ним, а Пумба здивовано дивився в небо.
Раптом Асаф повернувся і почав йти.
Всі четверо подивилися один на одного, ворожячи, чи вони не зачепили його почуття або щось ще.
- Це я щось сказав? - запитав Тімон.
Асаф не образився, а просто зносив туги за себе і хотів побути сам.
Опинившись далеко від команди, він знову підняв очі до неба. Він знав, що його батько дивиться вниз.
- Ти розчарувався в мені? - Прошепотів він, дивлячись вгору
- Я не той, на кого ти сподівався... - сказав Асафа.
Відповідь ще не була.
- Симба мав стати всім цим. Але тепер, коли його більше немає...
- Батьку... Мені шкода, що ти помер.
- Мені шкода, що я не зміг захистити Симбу ... І мені шкода, що я - все, чого залишилося від твоєї спадщини. - Асаф підняв голову.
Він сподівався, що зможе зустрітися з батьком востаннє.
- Але я останній з твоєї спадщини, тому це тягар ляже на мене.
* Вітрах*
- Чого я й очікував. - Пробурмотів Асафа, розвертаючись.
Раптом вітер посилився, і ніч стала ще холоднішою.
Асафа знову підняв голову і побачив те, що по-справжньому потрясло його.
У небі почали формуватися хмари, і як тільки Асаф побачив це, він почав бігти з усіх сил, щоб бути ближче до хмар.
Те, що він побачив, змусило його відчути себе маленьким.
Хмари перетворилися на фігуру його батька, який дивився на Асафа зверху вниз.
- БАТЬКО! - Закричав Асафа.
- Асафу!
Асаф так довго, майже все своє життя, був винний у смерті свого батька. Нарешті він зміг знову зустрітися з батьком. Він усе ще почувався винним, хоча вирішив відпустити свою провину.
- БАТЬКО, пробач мені. - Голос Асафа ставав все м'якшим, коли він говорив.
Муфаса на секунду застиг, дивлячись на сина.
- Це не твоє місце... - Сказав Муфаса.
- Я ЗНАЮ, а ЯК ВІРНУТЬСЯ? - Асаф говорив так, ніби його батько знав через що він проходить.
- Це неважливо, адже ти мій син і твій обов'язок захищати землі прайд.
- БАТЬКА, ПРОСТІ МЕНЕ! - Асафа закричав, цього разу з усіх сил. Хоча він уже впокорився з усім, що трапилося, серце не завжди слухається і іноді зберігає почуття, яке ліпше забути.
- Ти мій син. - Ось і все, що відповів Муфаса.
- Я знаю, що я твій син.
- Ти ще не зрозумів, і настав час тобі це зробити. - Сказав Муфаса, розвертаючись.
- БАТЬКАМ, ПІДОЖДИ, НЕ ОСТАВЛЯЙ МЕНЕ ПОКИ! - Асафу було дуже приємно, хоча він і розумів, що це безглуздо.
- Я ніколи не залишав тебе, твого брата, пам'ятай, ти мій син.
Зрештою Асаф зупинився, коли хмари зникли і вітер вщух.
Він сів і втупився у небо, не знаючи чи те, що він пережив, було реальністю, адже це здавалося таким сюрреалістичним.
- Я знаю, що я твій син... Навіщо тобі потрібно було повторювати це стільки разів ... - Асафа зітхнув. Хоча після зустрічі з батьком почуття вини зникло, тепер у нього було більше запитань.
На віддаленому дереві, на околиці прайди, біля гілки стояв бабуїн і важко дихав. Його щойно розбудило хвилювання в повітрі, і раптом він став дуже веселим та пасмурним.
Зробивши великий вдих, він ненадовго затримав його, а потім розширив очі і викашляв весь повітря, який був у нього в легенях.
- МУФАСА? - Він був збентежений.
Це був Рафікі, один з близьких друзів і радників колишнього Короля Лева, Муфаси.
На жаль, Муфаса і його двоє синів померли п’ять років тому.
Це призвело до корупції в країні.
Але зараз він відчував в повітрі сутність Муфаси.
Рафіні був духовною істотою, він знав і розумів, що це не Муфаса в тілі.
Поглянувши на небо, він побачив далеко від горизонту хмари, які, здавалося, розсіювалися.
- Навіщо ти з'явився, і чому он там... - З широкою усмішкою Рафі сказав, як змінюється горизонт.
Після дощового дня наступав сонячний день.
- О, старий друже, ти залишив цьому Рафікі подарунок, чи не так? Але мені доведеться працювати заради нього, а? - Рафі сказав, посміхаючись.
Рафіні не відчував хвилювання у своїх кістках. Він ще не знав, що це, але те що його старий друг з'явився, означало що скоро відбудеться щось хороше.
- Я б зробив з тебе фуфу, якби ти не був вже мертвий, хахуха! – Рафіці щасливо сміявся над Муфасом.
Наступного дня група почала день з купання в озері. Потім, коли настав полудень, вони вирішили піти за їжею. Імані, як завжди, зникла. Вона полює за їжею сама, вдалеку.
Асаф пішов за нею, бо вже наївся риби в озері і тому не відмовився від кількох жуків як десерт.
Хаму заповз в сторону, щоб знайти щура або миша, яку він міг би з'їсти.
- Асафа, ти трохи не в собі після вчорашнього... Ну, знаєш, не образив тебе або щось в цьому роді ... Справді? що міг сказати щось образливе для Асафа.
- Ні, нічого такого... Я просто... у мене дещо на вмію...
- О, і що ж?
- Що означає, якщо твій батько постійно говорить тобі, що ти його син? Навіть якщо ти вже знаєш це? — запитав Асафа, не задумуючись.
Пумба і Тімон зупинилися на місці, дивлячись один на одного.