Дудуду.
Десятки кавалеристів їхали вздовж рівнини, супроводжуючи велику карету.
— Дуже пустише місце.
Чоловік середнього віку міцно піднісся і подивився на вікно карети.
"Може, мені не слід було нікуди їхати?"
Він почав жаліти надто пізно.
Але чоловік похитав головою.
"Ні. Я не можу просто кинути хлопця, якого знайшов Реїл."
Якщо він допустить помилки, то може з’явитися людина зі східного регіону, який вже давно переслідує її.
"Я не можу дозволити йому так поводитись. Східна територія - моя територія."
Обличчя чоловіка застигло. М’язи на великих плечах напружувалися.
Це був головний східний регіон королівства Рінс, Віконт Бенжамін Дойл.
Потім з боку почувся хитрий голос.
— Вам не треба звертати увагу на такі речі...
Владином голосу був Барон Ейв Левер. Він був штабним офіцером, мав звання командувача і тому зміг зблизитися з віконтом.
На його обличчі з’явилася усмішка, не менш хитра, ніж і голос.
— Нет. Я безумовно повинен позбавити його цієї можливості.
— Виконт Бейкер лише досвідчений списносець. На його боці навіть немає ніяких військ. Чому ви так занепокоїлися?
Він видав безглуздий звук.
Очі Бенжаміна почали наповнюватися люттю.
- Не смій вести такі льстиві промови. Коли він підніме прапор над головою, то матиме безліч людей.
Він стиснув кулаки.
— Зараз у мене є єдина можливість стримати його.
Якщо він виховає учня, або отримає територію, то його влада зростатиме з великою швидкістю.
"Якщо це станеться, ситуація стане небезпечною для мене."
Бенжамін глибоко зітхнув.
"Тепер, коли у мене з'явилася така можливість, я повинен втримати командуючий корпус на своєму боці."
Сильна рішучість проникла в очах Бенжаміна.
***
— Нет. Все не так. Постанови неправильно.
Реїл діловіто ходив з боку в бік і кричав.
Він вийшов на треніровий полігон і вирішив перевірити, як тренуються солдати Полка Рози.
- Ти повинен повертати зап'ястя в цю сторону.
— Да! Зрозумів!
Солдати докладали усіх зусиль.
"Коли ще ми зможемо отримати настанови від Вікента Бейкера!"
"Я повинен запам'ятати все, що тільки можна!"
Їхні погляди були спрямовані в перші ряди згрупування.
Там, де один з солдатів із юнацьким обличчям тренувався разом зі всіма.
"Всі це завдяки серу ад'ютанту Роану."
"Сер ад'юант особисто благав Вікента Бейкера."
Роан був причиною того, що Реїл вирішив провести тренування з солдатами.
Насправді, Реїл вже планував навчити Роана деяких важливих моментів перед тим, як відреагує назад на свою територію.
Хоча він не міг взяти його своїм офіційним учнем через його технології мани, але просто не зміг зробити свій внесок у розвиток свого виняткового таланту.
У випадку Роаном, якщо він виправить багато поганих звичок і внесе зміни у деякі нехрещені рухи, то зможе піднятись на вищий рівень.
Тому, він супроводжував Роана весь день, керуючи його в одному місці, то в іншому.
І Роан зрозумів, що уроки Реїла були дійсно важливими.
Водночас, йому прийшла думка, що він не хоче отримувати навчання на самоті. Натомість він хотів, щоб солдати з Полка Рози також навчалися разом.
Роан обережно розповів Реілу про свої думки, і він радо прийняв їх.
Тому солдати полку брали участь у захопливій події, яку зазвичай не буває й раз на життя.
Реив плескнув і підбадьорив солдат.
- Тепер! Все спочатку!
Іноді він хвалив їх.
— Ладно. Ви повинні робити саме так!
Іноді давав пораду.
— Під час аварії, крок повинен бути спрямований трохи ліворуч.
Або починав злитися.
— Ще раз! Все неправильно!
Навчання солдатів повністю захопило Реїла.
— Ах... - Роздався тихий крик.
"Він безумовно став краще."
Хоча Роан і раніше мав трохи зайвих рухів в його навичках списа.
Але навіть так, око Реїла помітив кілька недоліків.
Він показав Роану деякі стійкі на своєму прикладі, і Роан отримав можливість виправити їх.
Результат не змусив себе чекати.
"Стоїть відзначити, у нього по-справжньому уважне око."
Рона могла навіть не звертати уваги на найменші рухи.
Насправді, Реїл не знав, що за цю здатність Роан повинен дякувати сльози Каліана.
"Благодаря слізі Каліана, кожен момент часу несе в собі багато всього."
Навіть якщо Реїл робив невеликий рух, він міг засвоїти всю інформацію про нього: положення зап’ястки, ноги, згини суглобів тощо.
"Благодаря цьому, я можу повторити стійкість правильно і точно."
Роан стиснув зуби.
Спат!
Розігріте повітря, спис почав рухатися.
"Безумовно, мені стало зручніше."
Він лише змінив кілька менших рухів, але набагато зручніше махати й наносити списом.
"Я повинен отримати від Віконта Бейкера все, що тільки зможу, перш ніж він залишить замок."
Роан захопився чимось більшим, ніж сам Реїл.
Хоча він не міг стати його офіційним учнем, однак докладав неймовірних зусиль, щоб правильно вивчити кожну з них.
Спат!
Його спис знову розрізав повітря.
***
— Барон Тейт, сьогодні ви почуватиметесь ситим, навіть якщо нічого не з'їсте.
— Хахаа. Чесно кажучи, так і є.
Арон слабо посміхнувся і кивнув.
Граф Ло Ланцепхіл стояв перед ним.
"У мене була можливість спілкуватися з графом протягом такого довгого часу."
Він був одним з п'яти чоловік у королівстві, які мали такий високий титул.
Для Арона, який був лише бароном, він був особою, яку важко було навіть побачити.
Крім того, було майже неможливо підійти до нього, щоб тільки завести розмову.
"Уже чотири дні він перебуває з нами в замку."
Все це було ради Роана.
"Схоже, розмови про Роане приносять йому багато задоволення."
Ло залишився в штабі Полка Рози і встиг багато чого поспілкуватися з Роаном.
Тактика і стратегія були очевидними темами, але крім цього вони розмовляли про своє життя.
"Я повинен ближче познайомитися з ним, якщо у мене така можливість."
Арон закусив губу.
Якщо йому це вдасться, його положення в королівстві стане твердішим каменя.
— Як довго Граф Ланцепхіл планує залишатися в замку?
— Ммм. Интересно...
Ло замислився.
Він ще не покинув замку, але вже починав турбуватися про це.
"Я збирався повернутися в замок Пейвор, після зустрічі з Віконтом Бейкером..."
Його початковою метою було повернутися до замку в компанії вікінгу.
Але тепер він більше цікавився Роаною, ніж Реілом.
Але навіть так, він не міг залишити свою територію пустіти.
"Все буде добре, якщо я поїду з замку, коли Віконт Бейкер теж залишить його."
Він хотів забрати Роана з собою, але в армії існувало поняття під назвою "послідовність дій".
"Поїзд, я теж повинен запросити Роана".
Перед тим він хотів зміцнити їхні стосунки.
— Може бути десять...
Його перервав стук у двері.
Тук. Тук. Тук.
— Це Мендель.
Це був голос найближчого з Ароном і найстаршим із штабних офіцерів.
— Входи.
Арон легко усміхнувся графу і потім перевів погляд в сторону входу.
Кііг.
Двері обережно відчинилися, і в проемі, подивившись на обличчі, з'явився Мендель.
- Що сталося?
Після цього питання, Мендель вклонився.
- Подарунок, який ви готували, щойно прибув.
— Ах... - З губ Арона зірвався тихий крик.
Він яскраво посміхнувся і кивнув.
— Він прийшов якраз вчасно.
У його голосі було чути хвилювання.
На обличчі Менделя все ще було здивування.
— Но...
Він завагався і не закінчив свої слова.
— Но...?
Після того, як Арон його перепитав, Мендель коротко зітхнув.
— Фуф. Командуючий східним регіоном Віконт Бенжамін Дойл особисто приніс подарунок.
— Ха?
Арон насупився.
"Віконт Дойл приїхав сам?"
Сталося те, про що він ніколи не міг би подумати.
Зазвичай Бенжамін був дуже важким на підйом.
Обличчя Арона напружилося.
"Все через Віконта Бейкера."
Те, що Реїл не подобався Бенжаміну, було відомим фактом.
"Якщо я допущу помилку, може початися безпор... "
Коли він встиг дійти до цієї думки, почувся голос Ло.
— Не переживайте так сильно.
Він теж багато чув про те, що Бенжамін думає щодо Реіла.
Але не варто було хвилюватися.
Ло яскраво посміхнувся і продовжував говорити.
- Я все ще тут.
Хоча Бенжамін був командувачем східного регіону, він не зможе поводитися як йому заманеться в присутності графа.
Посмішка на його губах стала широкою.
***
Бенжамін був дуже незадоволений.
"Я вже прибув до замку, а вони навіть не вийшли привітати мене?"
Так вони ставляться до прибуття командуючого.
Вони лише послали до нього одного з штабних офіцерів, на ім’я Мендель.
"Знаюся, він не заспівав про це Реілом, вірно?"
Його обличчя застигло.
Ейв, спостерігаючи за ним з боку, гойдався головою з підступним виразом.
- Барона Тейта має дуже погані манери.
Бенжамін сильно закусив губу.
"Мені доведеться гарненько відчитати його."
Він збирався показати свою величну сторону.
"Я дам йому зрозуміти, де знаходиться місце сьомого корпусу."
Бенджамін і Реїл.
Він хотів чітко показати, кому повинен служити: Реілу чи йому.
Потім, Мендель, який до цього йшов попереду, зробив крок убік і вклонився.
- Ми прийшли.
Вони стояли перед невеликим пошарпаним дверима.
Це був вхід до кабінету Арона.
— Фуф.
Бенжамін зробив глибокий вдих і вдарив у двері ногою.
Бeнг!
Роздався звук, ніби двері готова була летіти з петлем.
Бенжамін увійшов всередину через відчинені двері і кричав з усіх сил.
— Барон Тйтет! Я особисто приїхав до вас з візитом! Як ви посміли...
Але через мить від його люті не залишилося і сліду.
— Ха? Ха? Ха? Ха?
Бенжамін осися посеред пропозиції, тому що був сильно здивований.
Він помітив графа Ло занадто пізно.
Бенжамін вказав на Ло тремтячим пальцем.
- Чому, чому сер, пане граф тут...
Потім, яскраво посміхнувшись, Ло похитав головою.
— Виконт Дойл. Ви дійсно зараз тичете в мене пальцем?
Після його слів, Бенжамін розтерався ще більше. Він сховав обидві руки за спину і низько вклонився.
- Вітаю вас, Граф Ло Ланцепхіл.
Ейв теж квапно схилився.
Бенжамін, трохи погорнувши голову, запитання сильно зупинявся на Ейва.
"Чому ти не сказав мені, що сер граф в замку?" - Питали його очі.
Ейв просто не знав, що сказати.
"Я теж не знав." - Він відповів.
Тут, у дверному проемі з'явилися Реїл і Роан.
Помітивши, що Бенжамин зійшов з низького поклоні, Реїл вислизнув із сміху.
— Хахаа! Виконт Дойл, ви нарешті приїхали!
Він плескнув Бенжамина по спині і оселився поруч з Ло.
Для Бенжаміна це була дуже принизлива ситуація.
"Реил, ти - виродок..."
Проклята підходила до його горла.
"Чорт побери. Поки що треба заспокоїтися. Заспокойтеся..."
Він видав з себе посмішку і встав рівно.
Тільки тоді Арон теж піднявся.
- Пройдіть сюди.
Дякую.
З кривою посмішкою на обличчі, він попрямував в сторону стільця, який запропонував йому Аррон.
Перед цим, він ще раз вклонився убік графа.
- Я не знав, що сер граф Ланцепхіл буде тут.
— Я швидко приїхав до замку після того, як дізнався, що тут зупинився Віконт Бейкер.
— Ах... Ось як.
На обличчі Бенжаміна все ще залишалася незграбна усмішка.
Потім, почувся голос Арона.
- Сер командуючий. Нам пора почати?
На його обличчі здалося запитанняний вираз.
Однак Бенжаміну цей вираз здавався дуже огидним.
"Прокляття. Я не можу сказати ні слова через графа Ланцепхіл."
Він не міг нічого з цим вдіяти. Тому він лише кивнув, знову посміявся.
Арон посміхнувся у відповідь і подивився на Роана.
— Роан.
— Да. Командире корпусу. - Тихо відповів Роан.
Він почувався пригніченим.
"Бенжамін Дойл. Чому цей віконт раптово приїхав сюди?"
У його очах запалав гнів.
"У моєму попередньому житті через це Вікінта..."
Бенджамін був однією з причин, чому він залишився звичайним списоносцем.
Почувся голос Арона.
- Ти пам'ятаєш, що я сказав тобі перед тим як ти відправився у тимчасові відставки?
Він нічого не відповів і продовжував чекати на наступні слова.
Арон слабо посміхнувся і продовжив.
- Я сказав, що після твого повернення в полк тебе чекатиме ще один подарунок.
— Ах...
Роан видав тихий крик.
"Точно. Він сказав, що має ще кілька подарунків для мене".
Через хвилювання, він дійсно забув, що сказав йому Арон перед відходом.
Арон кинув погляд в сторону Реїла.
— Одним із них було запрошення до замку Вікента Реїла Бейкера...
Тепер, він подивився на Бенжаміна.
- А другий...
Неначе очікуючи його слів, Бенжамін піднявся зі стільця і простягнув руку в бік Ейва.
Ейв швидко підійшов до нього і поклав у долоні Бенжаміну широкі дерев’яні ящики.
Клік.
З приємним клацанням, кришка ящика відкрилася.
Обидві руки Бенжамін обережно дістав те, що лежало всередині.
Цей круглий предмет, трохи більший від звичайної монети, був прив’язаний до гарної шовкової стрічки.
Арон посміхнувся і продовжив говорити.
- Це командирський знак різниці.
У цю мить очі Роана закруглювалися.
- Знак різниці?
Це був несподіваний подарунок.
"Саме більше, ніж я думав - було хороший спис або броня."
Навіть думка про це приносила йому насолоду. Але щоб раптово отримати його.
— Здається, ти дійсно здивований?
Арон усміхнувся і взяв Роана за плечі.
— Хоча, це знак командирського класу, але дозвіл на цей символ різниці було отримано в королівстві. Ти розумієш, що це означає?
Роан похитав головою.
Арон сказав дуже тихо.
— Зазвичай, коли ти отримуєш заслуги, то маєш обмеження у званні, якщо не є видатною людиною. У кращому випадку ти зможеш стати офіцером штабу, у своєму полку. Щоб отримати вищу звання, тобі потрібно титули знаменитостей.
Роан кивнув.
Все це йому вже було відомо.
— Але для звичайної людини, здобути почесного титулу і стати шляхетним — це все одно, що дістати зірку з неба. Як бачите, це практично неможливо.
Погляд Арона зупинився на знакі різниці.
- Але якщо ти маєш цей знак, ситуація змінюється. Людині, яка знає різницю, потрібно мінімум умов, щоб отримати титул поважної особи.
— Ах...
Роан видав тихий крик.
Його погляд сам поплив до круглого медальона.
Почувся голос Арона.
— Роан. Тепер шлях до титулу поважної людини для тебе відкритий.