Звичайно, навіть якщо ти отримав знак різниці це не означає, що ти станеш поважною людиною в мить ока.
У тебе буде тільки все необхідне, щоб стати таким після того, як ти отримаєш достатньо досягнень.
"Отримати знак різниці..."
Роан дивився на Бенжаміна, який тримає в руках піктограму.
"І до того ж від Бенжаміна Дойла?"
На його губах з’явилася усмішка.
"У попередньому житті, відносини між нами були одними з найгірших."
Він не лише ігнорував усі заслуги Роана, але й знизив його в кілька разів.
Якби у нього була така можливість, Роан вже давно би вдарив цього виродка.
Але тепер, він зміг отримати знак різниці з його рук.
— З додзвону королівства Рінс я наголошую, що належу до командирського класу - ад’ютанта п'ятого класу з сьомого корпуса...
Після цих слів Ейва, Роан підійшов до Бенжаміна і вклонився.
- Отже, ти і є Роан.
Бенжамін уважно розглядав його.
"Битва в ущелині Ель, зачистка монстрів на долині Педіан, битва у лісі Інт, тактика повені на річці Прилі, бій Слан ... Щоб звичайний солдат заробив стільки заслуг..."
Це було дуже дивовижно.
Крім того, Роану було лише 18 років.
"Це означає, що у нього великі шанси вирости ще більше в майбутньому..."
Для Бенжаміна, з його великими амбіціями, потрібно було когось здібного та досвідченого.
"Я повинен змусити його перейти на мою сторону, якщо у мене з'явилася така можливість."
Він збирався переконати весь сьомий корпус і Арона, що Роана має спонукати його до цього.
Він повісив знак на шию Роану і вдарив його по плечу.
- Твої заслуги виняткові. Ти чудово справився.
Дякую.
Роану довелося вичавити з себе ці слова.
Він не хотів дякувати цьому виродку.
"Ситуація склалась дуже дивна".
Хоча, в його попередньому житті він напевно був у жахливих стосунках з ним, але цього разу між ними не виникла жодних проблем.
Але, звичайно ж, він не збирався зближатися з ним.
"У цього виродка багато проблем. Починаючи з його характеру і закінчуючи здібностями..."
Ця людина не матиме жодної користі, навіть якщо ви покинете її на своєму боці.
Швидше, навіть був великий шанс, що він сам підведе тебе.
Але поки що Роан намагався забути про свою ненависть до нього.
"Зараз, він все ще мій покровитель."
Роан належав східному корпусу армії.
Якщо він почне поводитися, як йому заманеться, його життя покотиться підкос, так само як і попередня.
Потім, почувся голос Бенжаміна.
« Я знаю, що це не так і погано для мене.
Оскільки це був знак командирського класу, підвищення звання було очевидним умовою.
Тепер, як нагорода, йому потрібно вручити гарний спис і трохи грошей.
- Вітаю.
Ло, Реїл, Арон і Гейл вітали його.
Роан подивився на свій медальйон і людей навколо і глибоко зітхнув.
У цей момент, його переповнили емоції.
"Граф Ланцепхіл, Віконт Бейкер, Барон Арон і командир полку Гейл..."
У його попередньому житті його від цих людей відділяла величезна прірва.
Але тепер, всі вони стояли перед ним і аплодували.
"Путь дійсно відкритий."
Але він ще не знав, який шлях відкрився перед ним. Шлях до титулу знаті, зв'язку великого генерала, або монарха.
Принаймні, це був не один з тих шляхів на який він помре, не встигши нічого зробити в житті.
Роан стиснув зуби.
"Я пройду цей шлях, без зарозумілості і зухвалості."
Він був упевнений у своєму рішенні.
Знову почувся голос Бенжаміна.
- Поки, твоєю єдиною нагородою є цей медальйон. Но...
Він слабо посміхнувся.
"Зараз я повинен справити на нього гарне враження."
Бенжамін хотів викликати зацікавлення в Роані.
— Я дам тобі ще одну нагороду. Якщо ти чогось хочеш, - говори. Якщо твоє прохання буде в моїх силах, я вислухаю її.
Це була несподівана пропозиція.
На обличчі Ейва також з’явилось здивування.
Ло, Реїл та Арон були переведені поглядом на Роана.
На обличчях Арона та Ґейла були особливо зацікавлені вирази, адже одного разу вони вже стикалися з подібними ситуаціями.
Цього разу Роан теж не став вагатися з відповіддю.
"У Бенжаміна Дойла такий характер, що якщо я не прийму його пропозицію, він відразу ж зробить вигляд, ніби нічого і не пропонував мені."
Він добре знав про характер Бенжаміна.
Це був жадібний і егоїстичний ублюдок.
Було легше зловити його на слові прямо зараз, коли він сам пропонував свою допомогу.
Якщо Роан відмовить, або принаймні почне вагатися, Бенжамін негайно забуде про свою пропозицію.
Роан підвів голову і подивився в обличчя Бенжаміну.
- Є одна людина, яку я хотів би перевести в мій полк.
Після цих слів, Бенджамін слабо посміхнувся і кивнув.
"Це буде просто."
Якщо це був солдат східної армії, він міг перекладати його з полиці в полк, скільки душ завгодно.
- І хто ж це? - Він точно запитав.
Роан коротко відповів.
— Це списносець на ім’я Харрісон з п'ятнадцятого відділення Полка Терна, що належить сьомому корпусу.
Харрисон.
Хлопець з геніальним талантом стрільби з лука.
Настав час згадати про нього.
***
Свиї!
Роздався гострий звук.
Пак!
У той самий момент стріла встромилася у маленьку гілку.
Пабат!
Один молодий чоловік втік по лісі, натягуючи луку тетилу.
Тунг!
З важким звуком, наступна стріла вирушила в політ.
Свиї!
Пролітаючи через ліси і втікши від численних дерев та суків, стріла встромилась у ту саму гілку дерева.
Пак!
Різкі звуки продовжували лунати один за одним.
***
- Куди поділися цей сучий син!
Заступник командира п'ятнадцятого відділення Полка Терна, Хасс був явно не в дусі.
Рано - вранці він уже встиг отримати хорошу затріщину від командира відділення.
Тепер він не знав, де його гнів.
— Він, здається, пішов до лісу Полт. - Відповів один з членів відділу.
Хасс топнув ногою і закричав.
- Знову? Значить, він знову стріляє з лука в лісі!
На його обличчі було вираз, ніби він вже піймав його з пологами.
- Я вже хотів навчити його. Все вийшло чудово. Щоб списа наплевала на свої навички списи і тренувалася з луком...
Хасс закричав зубами і стиснув кулаки.
Потім на вході до табору з’явився молодий чоловік.
За його спиною виднівся довгий лук і сагайдак зі стрілами.
Хасс швидко підбіг до нього, замахуючись кулаком.
Він збирався несподівано вдарити його в обличчя.
Але його кулак пролетів повз заплановану мету.
- Що з тобою сталося?
Тому що хлопець з луком швидко ухилився від удару.
- Цей виродок посмів ухилитися від мого кулака?
Хасс, випустивши очі, знову вдарив кулаком.
Раптом почувся скрип відчиненими двері.
- Що відбувається? Що ви тут робите!
Одним з ад’ютантів був Полка Терна — Пада.
Він тримав у руці аркуш паперу і не дуже добре дивився на Хасса.
— Знущаєшся над новобранцями?
— Екхм. Нет, нет. - Він повільно опустив руку і похитав головою.
На його обличчі з'явилося незручне слово.
Після того як Пагорб знову сильно подивився на Хасса, він повернувся до хлопця з луком.
— Візьми це.
— Да? Що це?
Юнак з здивованим виглядом взяв листочок паперу.
Пада потиснув плечима і відповів.
— Наказ про переклад. Схоже, це пряме розпорядження від командира.
- Наказ про переклад?
Хлопець розгубився, коли розглядав папір.
Він не міг прочитати те, що було на ньому написано.
- Прошу вибачення, але куди мене перекладають?
Після його слів, Пад коротко відповів.
— Дванадцяте відділення Полка Рози в сьомому корпусі.
— Ах...
Роздався тихий крик хлопця.
— Полк Розы... - Немовсно повторив він.
Як довго він чекав цього моменту?
Вираз великої подяки виглядав на його обличчі.
Потім, Пад поплескав його по плечу.
- Збирай свої речі негайно. Ти вирушаєш прямо зараз.
— Да. Зрозумів. - Хлопчина низько вклонився.
Після цього, Пад пішов.
Як тільки Хасс чекав на нього, він підійшов ближче і проричав.
— Тільки подивіться на цього виродка. Він зараз побільше від щастя. Тобі дійсно не подобається тут...
— Заткнись. - Холодно перебив його юнак.
Він слабо посміхнувся і подивився на Хасса.
Тепер в його очах був зовсім інший вираз.
— Хасс. Тепер я вже не твій підлеглий. Не смій поводитися, як тобі заманеться.
Після цих слів, обличчя Хасса перекосилося.
— Т-ти, ублюдок! Ти зовсім страх втратив? Померти захотів?
Він кричав у всю горлянку.
Однак вираз на обличчі юнака був такий самий спокій.
Він пильно подивився в обличчя Хасса.
— Хасс. Я не ублюдок. Мене звуть...
Він говорив повільно і чітко.
— Харрисон.
***
- Чудово. Ти, безперечно, став кращим.
Реїл посміхнувся і плескнув.
- Все завдяки настановам Вікента Бейкера. - Роан збентежено вклонився.
— Я лише виправив кілька твоїх стойок.
— Все одно, я дуже вдячний вам за те, що ви так старанно перевірили мої навички і всього за день перед від'їздом.
Реїл був скромною людиною, і Роан справді вдячний йому за це.
Вони подивилися один на одного і яскраво посміхнулися.
Тоді вдалині з’явився Ліам, лицар Реїла.
— Виконт Бейкер! Нам пора відправлятися!
— Я знаю! Знаю! - Прокричав йому у відповідь Реїл з усіх сил.
Цей крик, звичайно, не був чимось відповідним для поважної людини.
Але Реїл був таким. Він був звільнений від усіх заборон і обмежень.
- Я хотів би залишитися ще на пару днів, але...
Гірко посміхаючись, він дивився на Роана.
— Я не можу надовго залишати свою територію. Знаті мають багато паперових та інших обов’язків.
Він з жалем зачепив губами.
Навіть після того, як Роан отримав знак різниці, Реїл залишився в замку ще на 10 днів.
Тому Ло і Бенджамін вирішили залишитися.
Але два дні тому Реілу отримав листа від Кевіна.
Хоча він нікому не відкрив змісту цього листа, обличчя Реіла помаранчело. Очевидно, це означало, що йому доведеться негайно виїхати.
"З від'їздом Вікнта Бейкера, всі інші теж залишать замок."
Відтоді як Ло залишив свою територію, минуло досить довго. Для Бенжаміна теж не було сенсу довго залишатися в замку самому.
"Комендіру полку Ґейлу це сподобається найбільше."
Сьогодні, Ло, Реїл і Бенжамін виїдуть з замку. Після цього Арон теж повернеться до штабу свого корпуса.
"Він досить настраявся за цей час. Він мусив дбати про людей вищого рангу".
Роан почувався трохи соромно перед Ґейлом.
Через нього Реїл, Ло, Бенжамін та Арон вирішили залишитися в штабі Пола Рози.
Почувся голос Реіла.
- Тоді, перш ніж я піду...
Він дістав через пазухи книгу.
— Возьми ее.
- Що це?
Роан обома руками взяв книжку.
Реїл посміхнувся і відповів.
— Я розписав усі погані звички, рухи, проблеми тощо. Ти не є членом сім'ї і не можеш стати моїм учнем, я не можу навчати тебе мистецтва володіння списом. Але, незважаючи на це, я не хочу залишати все так, ніби я нічого не бачив і не знав.
— Ах...
Роан видав тихий крик.
Його серце стиснулось, і Реїл приділяв йому всю увагу.
- Чому ви так турбуєтеся про мене...? — Очевидно запитав Роан, непереконливо стоячи перед Реілом.
З іншого боку, на обличчі Реіла все ще сяяла усмішка.
— Я збираюся навчити Пирса всього, що знаю. Якщо він справді має такий великий талант, то зможе перевершити мене. З боку майстра, це гідно великої гордості і щастя, але дивлячись з його сторони ...
Його усмішка трохи порожня.
Йому буде дуже сумно і самотньо. Позбутися людей, з якими ти міг би влаштувати спарінг ...
— Ах...
Роан закусил губу.
Він зрозумів, що означала ця порожнеча в його усмішку.
"Увесь цей час він був самотній."
Реїл не мав жодного гідного опонента.
Для воїна це була одна з найстрашніших причин самотності.
Реїл продовжував говорити.
— Роан. Я хочу, щоб ти став набагато сильнішим, ніж зараз. Я хочу цього для тебе і для Пірса. Можливо, і для себе. З таким відчуттям, я написав цю книжку. І я буду дуже радий, якщо вона допоможе тобі стати сильнішим.
Не тільки Пірс. Він хотів, щоб Роан теж став гідним опонентом для нього.
Роан повільно кивнув.
- Я розумію ваші слова.
Після цього, Реїл посміхнувся і плескнув Роана по грудях.
- Прочитай ще одну річ. Якщо ти не хочеш зганьбити день, коли ви знову зустрінетеся з Пірсом, то будеш змушений тренуватися.
— Я розумію. Принаймні, у своїх зусиллях я впевнений.
У голосі Роана відчувалася надзвичайна сила волі.
Реїл з гордістю посміхнувся і кивнув.
— Верно. Немає нічого важливішого за зусилля.
Він взяв Роана за руки.
- Я теж впевнений, що ти впораєшся.
Дякую.
Роан вклонився.
Похмульившись, Реїл подивився в сторону півдня.
мені пора.
Всі інші вже закінчили підготовку і чекали його.
— Я проведу вас.
Роан, усміхнувшись, зробив крок попереду Реїла.
Але він наздогнав Роана і поквапився з ним.
— Нет, не потрiбно...
Він поклав руку йому на плече і яскраво посміхнувся.
— Давай краще пройдемося так.
Роан і Реїл.
Плече до плеча, вони йшли вперед.
Їхні стосунки стали більшими за цей час.
***
- Приїжджай в замок Пейвор, коли з'явиться час.
- Запам'ятай слова, які я сказав тобі.
— Якщо хочеш, я переведу тебе в західний штаб.
Прощавшись, Ло, Реїл і Бенжамін вийшли за браму замку.
Тепер, залишався тільки Пірс.
- Сер ад'ютант Роан.
Пірс вклонився в сторону Роана.
— Чесно кажучи, моє бажання залишитися тут набагато більше.
— Пирс... - Роан не знав що сказати, щоб заспокоїти його почуття.
Пірс підняв голову і подивився в очі Роану.
— Але, як ви і сказали мені раніше, я відправлюся з Віконтом Бейкером заради вас.
Він вклав силу у свій голос.
— Я буду наполегливо працювати і повернуся якомога швидше.
Після його слів, Роан слабо посміхнувся і кивнув.
— Верно. Я чекатиму на тебе.
Роан і Пірс.
Деякий час вони обидва просто стояли, дивлячись один на одного.
Потім, Роан подивившись на Реїла, який чекав позаду, взяв Пірса за плечі.
— Виконт Бейкер чекає. Йди.
— Да. Мені пора йти.
Пірс низько вклонився.
Його серце все ще було чутливим і лагідним.
Його плечі тремтіли.
Роблячи вигляд, що нічого не помічає, Роан підштовхнув Пірса в спину.
— Иди скоре.
Не піднімаючи голови, Пірс почав крокувати в сторону Реїла.
Втішивши Реїл, він забрався на коня.
Роан просто стояв і спостерігав за всім цим.
"Я б хотів, щоб ти був у безпеці. Пірс. Коли ти повернешся..."
У його очах запалився вогонь.
"Многі речі зміняться."
Хоча, все має пройти згідно з його планами.
"Тепер, у тебе попереду буде багато роботи."
Пірс був важливий для Роана, як ніхто інший.
Тим часом Ло, Бенежамін, Реїл і Пірс вирушили в дорогу.
Прослідкуючи за виданим екіпажем, Арон і Ґейл також вирушили до штаб - квартири.
Єдиний, хто залишався стояти за воротами замку був Роан.
"Тепер, я не можу розгледіти їх навіть за допомогою сліз Каліана".
Він більше не бачив спини Пірса.
— Фуф. - Вирвався важкий подих.
Коли через біль в очах він вже був готовий відвести погляд, Роан раптово помітив чоловіка, який рухався у його бік на далекому краю рівнини.
Він йшов вперед легким і швидким кроком.
— Ах...
З губ Роана зірвався тихий крик.
Через сльозу Каліана, він зміг розгледіти обличчя цього чоловіка.
Він зупинився перед воротами замку, і деякий час стояв на місці.
З часом, молодий, який здалека здавався не більше зернятко, підійшов до воріт.
Він запізнився помітив Роана і швидко підійшов до нього.
Клак. Клак.
Вежі в його великому заплесковому мішку видавали брязкі звуки.
Вздох. Вздох. Вхдах.
Хлопець зупинився перед Роаном, щоб відпочити.
Його важке дихання трохи заспокоїлося.
Після цього, він яскраво посміхнувся і віддав честь Роану.
— Сэр! Я списносець Гаррісон з Полка Терна, сьомого корпусу. Прибув, отримавши наказ про переклад.
Хлопець, що стоїть перед ним був не хто інший як Гаррісон.
"Харрісон прибув, як тільки пішов Пірс."
Це був дивний збіг.
Дивний зв'язок.
Він був усміхаючись і плескнув Гаррісона по плечу.
Він дивився на нього з теплотою в очах.
У нього з’явилося відчуття, що він нарешті зустрів свого старого друга.
- Ти прийшов вчасно. Харрисон. – М'яко сказав Роан.
Обома руками, він взяв Харрісона за плечі.
— Я ждал тебе.