"Погода просто офігенна."
Лежа на землі, 35-річний ветеран на ім'я Тарім розглядав небо.
"Прокляття. Витерпіти абсолютну поразку від кількох людей."
Нахмурившись, він провів рукою по підборіддя, під яким фарбувався жахливий довгий шрам від меча.
"Якби шрам був всього на сантиметр глибше, зараз я був би мертвий."
Він стиснув зуби.
"Виродки з королівства Байрон ......"
Усі чотири його ікла сильно близнули.
"Але я відімщу їм, стоячи в перших рядах будутваться, або я не гідний бути орком-воіном".
Орк-воін Тарім прийшов з села Краків, яка знаходиться на півдні королівства Байрон. Минулої взимку вони були повністю розбиті в битві проти королівства і всі його родичі змушені були бігти на південь.
І коли Тарім думав, що кінець вже настав, він зустрів його.
"Це був Рак - верховний командувач альянсом орків на півночі королівства Рінс."
Рак зібрав разом монстрів і орків, які були розкидані по всій північній частині королівства Рінс і готував їх до атаки на рівнину Педіана.
Чутки про те, що, об'єднавшись, орки і монстри збираються напасти на північ королівства Рінс дійшли до Тарима.
У пам’яті зародився Рак з простягнутою рукою.
<Ти чудовий воїн Тарим. Бийся зі мною, і я допоможу тобі помститися цим виродкам з королівства Байрон.>
Заманлива пропозиція.
Тарим без вагань потиснув йому руку.
Він вирушив на південь до рівнини Педіана, вів вірних йому воїнів і слуг Рак.
"Ми влаштуємо напад на села рівнини, щоб зберегти провізію і зброю."
Коли вони награбують достатньо, вони повернуться до себе додому і відомстять королівству Байрон.
Такий був план Таріма, коли його прагнення помсти ще палала яскравим полум'ям.
- Що?
Він почув дивний звук.
Це було так, наче щось гаряче зі свистом розсікало повітря.
Все ще залишаючись на землі, Тарім підвів голову.
- Угх!
У цей момент його очі округлювалися до неможливості.
Засмучені небо, на якому летів великий чорна хмара, затемнило незліченну кількість стріл.
- Прокляття!
Тарим схопив щит, і стиснувся під ним, намагаючись затриматися від небезпеки.
- Це вороги! Вороги!
Скрізь лунали гучні крики.
Монстри вскакували зі своїх місць.
Однак, налякані несподіваним пробудженням, вони не знали що робити.
Вистрілив! Вистрілив! Вистрілив! Вистрілив!
Град стріл завалився на землю.
- Кугх!
- Гр!
По рівнині прокотилася хвиля.
І стріли посипалися з новою силою.
Після цього земля під ногами затряслася, почулося топотіння багатьох копит.
Висунувши голову з-під щита, він побачив кавалерію, яка носилася на них, залишаючи за собою хмари пилу.
- Приготуватися до бою! Приготуватися до бою! - Закричав він з усіх сил, але монстри не слухали його.
"Чорт побери! Як ми могли потрапити в засідку?"
Зігнувши зуби, Тарим вихватив свій відполітований до блиску китайський меч.
- Давай! Давайте людяшки! Я покажу вам силу орка-Воїна!
Гучний крик потряс поле бою.
Удар! Удар! Удар! Удар!
Кавалерія прорвалася вперед, розкидаючи монстрів на всі боки.
- Угх!
Тарим помахнув мечем в сторону кавалера, який проносився повз нього.
Усіх.
Клинок врізався у тіло і пройшов його наскрізь.
Хэннг!
Кавалерист замертво звалився на землю.
- Умри!
Меч зі свистом розсік повітря.
-Ках!
Ще один кавалерист не міг ухилитися від його удару і міцно закрив очі.
Раптом у хмарах пилу затулило спис.
Дзінь!
Роздався чистий звук заліза.
Меч орка відскочив, парований зустрічним ударом.
- Кагх.
Тарим стиснув зуби і повернувся до власника списа.
Дитяче обличчя, хілоте тілоснування.
Для Тарима він здавався новим.
- Як цей довбаний новачок посмів?
Тарим крутив меч у руці і люто кинув його вниз.
У той же момент спис зігнувшись, наче потік води, мітнув.
- Хуп!
Не очікуючи такого різкого руху, Тарім висихнув і підняв щит.
Тонг!
Коп’є вдарилось об щит, видаючи важкий звук.
Він відскочив і відразу закрутився й понісся в спину Таріму.
- Чорт.
Тарим нахилився, і спис пронеслося над ним.
Рухи списа залишалися швидкими і плавними, як потік води.
"В цієї людини нова обличчя, але її навички не поступаються навичкам ветерана!"
Тарим набрав у груди повітря і кинувся вперед.
"Я повинен лише прорватися ближче до нього."
Коп'є було довгим.
Тому воно було ефективним на великій відстані, але в ближній битві використовувати його дуже важко.
Спат!
Коп'є пролетіло повз, зачепивши зап'ястя.
"Кагх."
Він відчув гострий біль, але стиснув зуби і стерпів її.
"Я повинен підібратися ближче!"
Відчайдушний ривок допоміг йому наблизитися до відповідної дистанції.
Ні, тепер він був навіть ближчий від свого сподівання.
Тому що новачок тепер теж нісся назустріч йому.
- Що?
Раптом хлопець виник прямо перед ним.
Тарім з подивом опинився перед ворогом, на відстані, недостатньою навіть для помаху мечем.
Раптом у його грудях з’явилося сильне відчуття.
Він повільно опустив очі і побачив маленький кинджал, розміром не більше долоні, який встромився у його тіло по саму руку.
- Ч-черт. Неможливо.
Він підняв голову і в упор подивився на обличчя цього списа.
Молодий солдат усміхнувся і почав повертати руки кинджала.
Почувся приглушений скрегіт кісток і звук розриву тіла.
- Вааа!
Дикий крик вирвався з грудей орка.
Удар.
Коп'єносець вдарив Тарима правою ногою в живіт.
Клінок вийшов з грудей орка. З рани хлинула кров.
Тарим повалився на землю.
Світло мерзло в його очах, небо над головою потемніло.
"Я помру?"
Аж раптом у нього пронеслося гострий спис.
"Чорт."
Не встиг вирватися, прокляте застрягло у нього в горлі.
Удар.
Точним рухом спис прокололо голову Таріма.
Власник списа пробурмотів недбало.
- Не смій називати гребаним новачком людини, який провів на полі бою 20 років свого життя.
Молодий списоносець, який стояв над тілом переможеного орка, був Роан.
"Схоже, ми перемагаємо".
Хід бою поступово схилявся на користь групи зачистки.
Армія з п’яти тисяч монстрів, серед яких були орки та гобліни, все ще не могла взяти себе в руки і зробити гідного опору.
"Я не можу відступити зараз."
Навіть якщо його вже було визначено, це не означало, що він не може скористатися з цього бою.
Має бути спосіб виділитися серед інших.
"К тому ж це не вся їхня армія."
Роан стиснув спис і кинувся вперед.
Він пронісся крізь метушню, яка панувала на полі бою.
Його спис блищить в повітрі.
Він наносив удари монстрам без зупинки.
Атака і захист.
Вся краса володіння списом, яка дозволяє користуватися цими технологіями одночасно.
Роан рухався без зупинки, і його спис пурхало навколо, здавалося, живучи власним життям.
Удар! Укол!
- Агорх!
- Кгх!
-Кек!
Лезання списа різало тіло, а його наконечник проколов одного монстра за іншим.
Він відрізав ударом ноги тих, хто підходив на небезпечну дистанцію. Потім він дістався необхідної відстані і проколов списами шию ворога.
- Вау. Погляньте на того хлопця.
- Хіба це не новобранець з тринадцятого відділення?
- Звідки у цього спіляка такий рівень майстерності?
Солдати, які перепочинали бійку з ще одним монстром, спостерігали за Роаном із тихим ремствуванням.
Майстерність володіння списом, позбавлена зайвих рухів, потік точних і неперервних ударів.
Було важко навіть подумати, що новобранець, який тільки-но закінчив тренування, здатний оволодіти таким мистецтвом.
- Він що, бореться краще, ніж командувач нашого відділення?
- Минулого разу я бачив, як бореться командувач п'ятого відділення. Думаю, вони знаходяться на одному рівні.
- Нічого собі! Ви бачили? Він вдарив монстра деревом в підборіддя, і, закрутивши спис, відразу ж розніс йому голову!
- Бачив, бачив. Такі прийоми не під силу звичайному новобранцю.
Солдати розмовляли між собою.
Серед них були й солдати тринадцятого відділення.
На їхніх обличчях з’явилися пишні усмішки.
"Райновий хлопець дістався нашому 13-му відокремленню."
"Хе хі хе. Тільки погляньте на пошарпані обличчя інших."
"Сьогодні Роан виділяється більше, ніж інші."
Звичайно, був ще Пірс, який теж боровся з монстрами досить непогано.
Але коли він дивився на Роана, це виглядало так, ніби він тренувався замість серйозної битви.
Надзвичайно чітке відчуття.
"Якщо ти не вбиваєш їх як Роан, у тебе немає такого сильного стимулу."
Командир відділення Тейн з жалем зачепив губами.
Насправді орки були досить легкими противниками для нього, але єдиним знавцем цього був сам Роан.
"Таке враження, що він прийшов сюди як на прогулянку."
Роан глянув на Пірса, який спокійно і зосереджено боровся з монстрами.
"Схоже, орки для тебе теж не є складними противниками".
Він з полегшенням вибіг на нього гроблінами і глибоко зітхнув.
"Але де Гленн?"
Обличчя Роана помаранчело.
Він не міг знайти його серед солдатів тринадцятого відділення.
Нахмурившись, Роан дивився по боках і шукав Гленна.
Схоже, що поки кавалерія і піхота просувалися вперед, його відкинуло ближче до фронту.
"Чорт! Тільки не туди!"
Прикусивши губу, Роан рівився з місця.
Тейн помітив, що він залишив свою позицію і закричав.
- Роан! Куди це ти зібрався?
Не обертаючись, Роан відповів.
- Я йду рятувати Гленна!