- Кажеш, їх не менше п'яти тисяч?
Ґейл, який повернувся після короткого звіту, з жалем слухав розповідь розвідників.
- Так. Вони, мабуть, збираються влаштувати рейд цієї ночі.
Бенсон розповів усе так, як почув від Роана.
І навіть зобразив пальцями підкову.
Роан спостерігав за тим, що відбувалося з гіркою посмішкою.
"Куди б ти не пішов, все одно знайдеться скотина, яка вкраде в тебе всі заслуги."
У минулому житті він теж страждав від таких людей.
Але тепер все було по - іншому.
"Я не упущу те, що заслужив."
Тим часом Бенсон закінчив говорити і схилив голову.
- Ось чому ми повинні підготуватися до нічного нападу.
- Ммм.
Гейл нахмурився і поринув у роздуми.
Тут Роан підійшов до нього.
- Командувач.
- Хмм?
- Нам буде краще негайно атакувати самим, ніж готуватися до нічного нападу.
- Негайно?
Роан продовжував говорити без тіні сумніву.
- Зараз вони сильно виснажені. Не можна дозволити їм перекласти дух. До того ж, якщо мине багато часу, кількість монстрів зросте, бо вони рухаються з півночі без зупинки. Більше того...
Кинувши погляд на Бенсона, він зобразив пальцями підкову.
Наш табір розташований на рівнині Педіана. Тому задня частина на півдні залишається відкритою.
Повільним рухом він замкнувся підкови.
- Якщо ми дозволимо монстрам це зробити...
Тепер його долоні були паралельні один одному.
Підкова перетворилася на коло.
Він показав Ґейлу руки і продовжив.
- Ми будемо оточені.
- Ммм. - Гейл задумався.
"Він не тільки чудово бачить те, що відбувається, але й може прораховувати все інше."
Гейл кивнув і піднявся з місця.
- Роан.
- Так.
- Ти зможеш повторити свою розповідь перед командуванням корпусу армії?
Можливість.
Роан з усіх сил намагався стримати радісний сміх.
- Звичайно.
- Добре. Тоді йдемо негайно.
Гейл йшов на крок попереду. Роан слідував за ним.
Він подивився на Бенсона і побачив його обличчя, перекошене настільки, ніби він поснідав у вигрібній ямі Войск Рози.
"Ось чому коли ти присвоюєш чужі заслуги, ти повинен робити це ідеально."
Ґейл і Роан вийшли з намету, але після цього ад’ютанти не змогли втекти.
- Тепер цей новобранець зустрінеться з командиром корпусу.
- Так. А я до сих пір його навіть в обличчя не бачив.
- Схоже, цього засранця швидко підвищить у званні, якщо він буде продовжувати в тому ж дусі?
Вони погано почувалися.
Потім вони помітили Бенсона, який стояв осторонь, не знаючи, що робити далі.
- Бенсон. Ти вже познайомився з цим засранцем на ім'я Роан?
- Що за нісенітниця ти там ніс про підготовку до атаки монстрів?
- І чому в армії зараз така жахлива дисципліна?
Бенсон втупився у підлогу, не витримуючи роздратованих і скоросмучених зауважень.
"Чорт. Я повинен був тримати рот на замку."
Але тепер його каяття було марним.
Відповідальність за вибір лежала на його плечах.
Спроба вкрасти заслуги іншої людини закінчилася повною невдачею.
***
- Це розумно.
Арон Тейт, аристократ, командуючий сьомим корпусом армії, потер підборіддя і кивнув.
"Захоплюююча витонченість для новачка."
Спочатку, коли Тейн привів новобранця до нього, він не цікавився цим.
Але коли він почув розповідь цього хлопця, то не міг стримати подиву.
Новобранець, який вперше вийшов з тренувального табору, читав хід бою і всієї війни як відкриту книжку.
Але тільки через це він не міг дозволити своїм почуттям зруйнувати його солідність.
Він продовжував говорити з тими ж байдужими людьми.
- Безумовно буде краще цього разу напасти першими.
Арон скликав командирів відділень.
- Монстри з'явилися на заході рівнини.
Він передав почуту історію командирам відділень і описав план атаки.
- Поінформуйте інші війська і приготуйтеся до бою якомога швидше.
- Так! - Відказали вони в один голос.
Арон змінив погляд на Роана.
- Тепер ти.
- Я! - Роан миттєво прийняв стройову стійку, показуючи свою дисциплінальність.
Арон кивнув з задоволеним видом.
Коли ця битва закінчиться, ти отримаєш нагороду відповідно до своїх заслуг.
- Так! Зрозумів!
Це було все, чого він хотів.
Після Ґейла, Роан вийшов з намету.
- Ти теж поквапся і приготуйся до битви.
- Так. - Роан відповів і попрямував до свого табору.
- Чому ти повернувся так пізно сьогодні?
Як тільки він увійшов у табір, до нього підійшов Тайн.
Роан слабо посміхнувся і відповів.
- Ми всі повинні підготуватися до бою.
- Підготуватися до бою? - Нахмурившись, перепитав Тейн.
Солдати навколо, які проводили свій вільний час, подивилися на Роана.
За табором почувся гучний голос.
- Командні відділення є спільним збиранням! Командні відділи - спільний збір!
Обличчя Тейна помрочело.
- Ти знову щось знайшов?
Роан засміявся і коротко відповів.
- Монстрів.
***
Вдох. Выдох.
Пар, який виривав з рота, розгороджував траву.
Тисячі солдатів повільно просувалися вперед, низько пригнувшись до землі.
Порив вітру заколисував траву.
Ад'ютант Джек, підняв вгору кулак, зупинивши списоносців за ним.
Дул західний вітер.
Здійснюється широка рівнина, яка простягається біля підніжжя пагорба.
У тихій траві були помітні монстри, занурені в глибокий сон.
Всі сковтнули.
напружений момент.
Важка тиша зависла в повітрі.
Ад’юант Джонс, командуючий лучниками, підняв праву руку.
Багато луків піднялися в повітря. Чулися звуки натягуваної тітиви і м’який скрип дерева.
Джонс подивився на ад’ютантів інших відділів.
Потім різким змахом він направив свою долоню на монстрів.
Сотня відділень вистрілила в один момент.
Понад дві тисячі стріл злетило в повітря, заволодівши небом.
Гучний свист вдарив по вухах.
Стрільцем посипалися на монстрів.
- Кугх!
- Кхонг!
- Гр!
Нічого не підозрюють монстри підняли крик.
Новий зал лунав, і смертоносний злив впав із новою силою.
Водночас донісся звук трясуваної землі.
Лежачи на землі, Роан подивився собі за спину.
Уперед, розсікаючи повітря, носилася кавалерія.
За ними зітхали білі клуби пилу.
Дууув!
Звук рога повідомив про початок битви.
Кавалерія проминула пехоту і кинулась на атаку.
Буум!
Вони рвалися вперед, щоб знищити все на своєму шляху.
Кавалерія пронеслася по землі, покритій стрілами.
Буум!
- Кхонг!
- Киї!
Монстри з гучними криками вилізли зі сторони в бік.
- В атаку! - Джек, який спостерігав за тим, що відбувається, піднявся з землі і закричав.
- В атаку!
- В атаку!
Коп’єносці, які ховалися затамувавши подих, піднялись у весь зріст і видали бойовий клич.
Роан був серед них.
- В атаку! - Викрикнув він з усіх сил, і кинувся вперед у перших рядах.
Через пил, піднятий кавалерією, вони бачили силуети монстрів.
Він більше стиснув спис.
Солдати разом з Роаном мчалися крізь хмари пилу.