- Я... але... мілорде, виконте Дженальд! Я... Я не можу битися! Моя нога все ще не зажила!
Старший син графа Хедрона, Гейс, приховуючи ногою, яка вже давно встиг зажити, благав феодала.
- Дивіться! Моя нога ще не відновилась! І все ж ви хочете, щоб я взяв участь у майбутній битві?
- Мені повідомили, що сер Гейс навчався володіння мечем ще в академії. Прямо зараз нам потрібні люди, що хоч щось зможуть протидіяти неживі. Будь ласка, позичайте нам свою силу - сказав віконт Дженальд, нехтувавшись жалібні промови хлопчика.
Але Гейс не здався. - Н-но!
Ще до того, як хлопчик пішов далі, Дженальд несподівано схопив його за шиворот. - Ти приїхав сюди через свої гріхи, Гейс, і саме тому ти повинен ...
Але сталося щось несподіване.
Полоса багрового світла прорізала зовнішній мур. Дженальд і Гейс здригнулися від несподіванки й швидко повернули голови.
Тепер у стіні зяла величезна діра.
Всюди валялися уламки, а солдати були збиті з ніг.
- Що...
Дженалд не відразу прийшов в себе після цього вибуху і ніяково похитав головою, але дезорієнтуючий дзижчання продовжили ланіти у його вухах. Він змусив себе знову подивитися на стіну, і незабаром його брови злетіли вгору.
Зовнішня стіна... Вали!
- Ккиїієхк!
З іншого боку стіни скидалися на нього, і йому не вистачало грошей.
- А... А-а! Я... Я нічого не чую! Виконт Дженальд! Я не можу... Я нічого не чую! П-пожалуйста, спасіть, рятуйте мене!
Гейс вчепився у штани Дженальда, але той просто проігнорував хлопчика і пробурмотів: - Д-де має, зупинити...
Солдати і каторжники почали встати з важкою працею. Вони почали розгублені головами, зовсім не зважаючи на те, що відбувається.
- Зупиніть їх!
Їх феодал, Дженальд, ледве-леме-є зміг прокричати ці слова. Тільки тоді вони зрозуміли ситуацію. Їхній погляд швидко перемістився на пошкоджену зовнішню стіну.
Земля вібрувала, а з густого туману вибігали орди неживих. І вони не були повільними і незграбними... Вони втекли, прямо як справжні спортсмени.
В'язні солдатів і каторжників раптово зблідли.
Як тільки вони прокинулися, їх охопила паніка.
Дехто почав кричати. Хтось же просто тримався за голову, а хтось тремтів від страху. Дехто навіть почав утікати.
Ніхто не думав про протистояння.
Цей « страх» швидко поширився по рядах каторжників. Навіть навчені солдати та лицарі тремтіли прямо зараз.
Туман, що містить демонську енергію, почав просочуватись крізь пошкоджений мур і червоні місяць відкидали на землю своє страшне сяйво...
Така атмосфера сповнювала страх у серцях чоловіків.
- Що ви все робите? Зупиніть... Зупиніть їх! - крикнув Дженальд, але ніхто з солдатів не звернув на нього уваги. Замість цього вони просто приголомшено втупилися на орду, що наближається.
Віконт стиснув зуби і обнажив свій меч. Таким темпом мерці вторгнуться в фортецю. А це означало загибель його громадян.
- Чорт забирай! О, дорога Богиня любові і милосердя, Гея! Будь ласка, постав нам свій захист!
Хоча Дженалд не знав, як керувати божественністю, він навчився користуватися нею дуже давно.
Він молився до Бога і оживив у своєму тілі сплячу ману. Він глибоко зітхнув і один підійшов до зруйнованої зовнішньої стіни.
- Мені це чимось нагадує гру, де потрібно було захищати замок.
Віконт Дженальд здригнувся від несподіванки і зупинився. Який чистий і потужний голос...
Духовна промова, в якій містилася невелика кількість божественності, поширилась по всій фортеці і увійшла у вуха солдатів та каторжників. Їхній погляд відразу зосереджувався в одному місці.
З темряви вийшов священик, на голові якого була маска з дзьобом, а на тілі стандартна ряса. З лопатою, яка була прикладена до його плеча, він люто дивився на наближення нежити.
Тепер відстань між стіною і ненаситною ордою зменшилася лише до двохсот метрів.
- Нам буде легше захищати одне місце, ніж мотися туди-сюди.
Врешті-решт, їхній ворог - не жити. Дикі звіри, що не знали про тактику чи стратегію. Цими істотами керували їхні примітивні інстинкти, і вони змушували їх сліпо накидатися на будь-яку живу істота поблизу.
Священик у масці з дзьобом вказав лопатою на невідчутливе життя. Тепер їм залишалось пройти лише близько 100 метрів.
- О, кохана Гея! Дай мені сили захистити цих бідних ягнят ...
Його лопата раптом засвітилася.
Відстань скоротилася до 50 метрів...
- [Болото смерт.
На кінці лопати з’явилася краплинка води.
П'ять метрів ...
Потім ця крапля почала падати на землю.
Три метри...
Ось вони вже знаходяться біля зовнішньої стіни...
А потім...
Один метр...
Саме в той момент, коли крапля торкнулась землі і випустила чистий зв'язок...
Кожна нежити, яка вже встигла перескочити в околиці фортеці, звернулася до попілу. Навіть туман зник.
Віконт Дженальд, Гейс, каторжники, солдати і Харман — розпустили роти.
Туман, який містив демонську енергію, розпорошився. У недавно сформованій дірі тепер була прозора й чиста вода, яка почала змивати землю. Невдовзі там було утворено неглибоке озеро.
Кожна людина не може жити, навіть якщо її тіло було всилене демонською енергією. Після цього вони сильно здригалися і повністю розтоплювалися.
- Киїяахк!
Чудови вили і металися в агонії.
Хоча це маленьке озеро доходило їм тільки до щиколоток, вони все ще незграбно смикали, наче впали в бездонний океан.
- Це?
Вікант Дженалд втупився на озеро, яке простягалося біля його ніг. Він відчував, що від води ауру була святою. Його спочатку хаотична голова почала поволі прояснюватися. Він навіть відчував, що його тіло також почало ставати легшим і сильнішим.
Він глибоко вдихнув і подумав. « Це, це ж те саме благословення, воно було віддане імперським принцом!»
- О, дорога Гея...
Дженальд швидко переклав погляд на священика в масці з дзьобом, ні, на сьомого імперського принца.
- Даруй свій захист тим, хто хоче битися поруч з тобою ...
Принц помахнув лопатою.
- [Чума].
У той момент, коли ці дивні слова злетіли з його губ, білі частинки світла вирвалися з тіл в'язнів і солдатів.
У Дженальда відвисла щелепа, коли він побачив це.
Імперський принц без найменшого вагання здійснив велике благословення. Чудо, про яке звичайні священики навіть не могли мріяти.
- Скільки там божественності?
Як тільки Дженальд подумав про це, імперський принц злегка запнувся. Він встромив лопату до землі і зміг зберегти рівновагу. Потім він злегка піднімав маску і взяв пляшечку буквально з нізвідки, та випив те, що вмістилося всередині пляшки.
- Так... Невже він тільки що вичерпав всю свою енергію?
Віконт Дженальд міцно стиснув кулак. Він був глибоко зворушений тим, що його високість, сьомий принц, особисто попросив захисту для своїх підданих.
- Я... це... Святий...
Дженальд злегка здригнувся від несподіванки і перевів погляд в сторону. Там він і побачив Гейса, який тремтів від страху і щось бурмотів собі під ніс.
- Я... це дійсно святий...
Дженальд знову повернув голову.
Цього разу голоси належали до каторжників і солдатів.
- Святий, який переміг вампіра?
- Це він дав мені святу воду!
Тихий шепіт незабаром перетворився на галасливі крики.
Після цього всі прийшли в себе. "Вражає" і « страхів", які вони щойно пережили, зникли.
Серце Дженальда шалено закололося. Він знав, що зараз саме час. Йому потрібно було щось зробити, тому що всі позбулися цього "страха".
Але що? Що саме робити?
Дженальд нарешті відкрив рот: - Він... святий, він ... на нашому боці, - його голос був тихим. Ніхто його не почув.
Він стиснув зуби, а потім закричав досить голосно, що аж вени на його горлі здулися: - Слухайте всі!
Ґейс, каторжники та солдати здригнулися від подиву, після чого вони поглянули на свого феодала - Дженальда.
- Він на нашому боці!
Очі солдатів і каторжників ставали дедалі більше.
- Святий, який отримав благословення богині Геї буде битися разом з нами! Він - онук великого героя, його величності святого імператора, Кельта Олфолса! Сьомою імперський принц буде битися за нас! - Зревів Дженальд, вказуючи мечем на рухнуту зовнішню стіну, на нежити, що прямо зараз активно намагалася перебратися через це озеро по трупах своїх родичів.
Він вказував на армію, яка поступово наближалася до них.
- Давай б'ємося зі святим і знищимо не жити!
Потім він побіг вперед.
- На славу його величності і на славу Геї!
Усі солдати й каторжники швидко обнажили і витягли зброю, коли побачили, як їхній феодал особисто кинувся в бій.
- О-о!
Гейс спочатку був збитий з пантелику таким розвитком подій, але потім також сп'янів від цієї атмосфери і обнажив свій меч.
Всі до одного, солдати і каторжники, всі кинулися до нерухомого.
Обидві сторони зіткнулися, і кров забризкала все навколо.
На цьому видовище імперський принц дуже нахмурився. Він намагався приховати свою особистість, але все ж цей ідіот-віконт велично оголосив про його справжню особу всім іншим! Це трохи роздратувало його.
- З вами все гаразд, ваша високість?
Тим часом Гарман підійшов до принца, явно турбуючись за нього.
- Я витратив надто багато божественності.
Побачивши, як принц поглинав святу воду, Гарман міг лише гірко посміхнутися. Потім він викликав кількох солдатів і наказав їм проводити принца.
Мечі та списи рубали, перерубували і встромлювалися у грізну орду неживими, стріли й арбалетні болти дощем падали з обох боків зруйнованого муру вниз на уявний нескінченній орбіті. Масло вже було давно вилито вниз і підпалено...
Нежити, яка продовжувала вриватися у фортецю без усякого розуму, швидко вбивала людей.
- Святий з нами!
- Син великого героя, Кельта Олфолса, допомагає нам!
- Його високість виступає в авангарді!
Бойовий дух людей злітав дедалі вище.
Незалежно від того, чи це був солдат або каторжник, кожен повністю звільнився з пут страху.
----
Від першої особи.
- Ну що ж, це неймовірно.
Я сидів на стільці, який був розташований не надто далеко від зруйнованої зовнішньої стіни, і спостерігав за битвою.
Я від когось чув, що люди - тварини. Можливо, ми відчуваємо « страх" через тиск навколишнього середовища і починаємо відчувати "відносіння" після того як нас підбурюють.
І саме зараз я бачив це.
« Звичайно, це добре, але...»
- Хай буде з нами благословення Геї!
- Його високість імперський принц з нами!
- Внук святого імператора, Аллен Олфолс, став святим, він врятує всіх нас!
« Чому вони постійно згадують моє ім’я? Хто, чорт візьми, святий? Що це за нісенітниця щодо порятунку? "
Мабуть, люди цього світу були невгамовані, коли справа дійшла до тлумачення речей на свій лад.
Я випадково прищепив язик.
По суті, вони втратили розум відразу після того, як вирвалися з лещат страху. Чи божественність має такий самий ефект, як деякі заборонені речовини?
« Ну, завдяки цьому мені не потрібно залучати свою неживу зараз».
У крайньому разі мені не потрібно було робити крок прямо зараз, так що це було досить хорошим розкладом.
*Бум!* ... *Бум!
Вдалеку почули гучні кроки.
Я перевів погляд за зовнішню стіну.
- Це гру!
З’явився чотириметровий гігант - вугор. Крихітний монстр з гнилою плоттю ступив через озеро, наповнене божественністю. Потім він почав махати булевою...
З кожним його помахом четверо або п’ятеро солдатів чи каторжників з криками відлетіли геть.
Побачивши це видовище, я здригнувся і на мить закрив очі. Отримувати удар від чогось подібного означало, що невдаха не матиме достатньо часу, щоб відчути біль, тому що він майже відразу ж помре.
Солдати виставили вперед свої списи. Але шкіра монстра не могла пробити таких легких ударів. Але в цей момент до монстра підскочила фігурка...
- О, Бог війни, Хейм!
Паладін, Харман, накинув божественність на свій меч і помахом відрубав огра голову.
Відрубана голова злетіла вгору, а потім впала на землю.
Від здивування я вигукнув: - Вау! А він чертовски сильний!
Харман сам досить легко позбувся зомбі-огра, якого не змогли перемогти десятки солдатів.
Судячи з того, як йшли справи, я вирішив не сидіти тут більше. Благословення ще довго буде активним на полі бою. Навіть якщо воно закінчиться, ці солдати, які поводяться так, наче були під забороненими речовинами, не втратять свого духу найближчим часом.
І мені навіть не потрібно було викликати кого-небудь з моєї власної неживи, щоб захистити ...
- Ви, нікчемні живі істоти, що опоганюють цей світ! Заплатіть за свої гріхи життям!
Я прикрив ніс рефлекторно, але в ніздрі почала вдарити дійсно огидну виню.
Я повернув голову до зовнішньої стіни.
Мускулістий триметровий монстр йшов до стін нетвердою походкою, що ширяв своєю білою закочованою пасма середньовічних палаців, і він був одягнений в окручений середньовічний парадний одяг.
Граф вампиров.
Очі величезного монстра горіли люттю, і він помахнув руками, з яких вилетів багрове світло.
Величезний вибух підкинув у повітря десятки солдатів, після чого вони безпорадно впали на землю. Вони, мабуть, померли миттєво, оскільки ніхто з них не рухався після посадки.
Але це тривало недовго. В’язні, які зносили лихо, раптово забилися в конвульсіях і стали нападати на солдатів та ув’язнених.
Якого біса? Зачекайте... Цей хлопець дійсно той вампір, якого я підстрелив пару днів тому?
Де жирне тіло? Чому воно тепер заповнене пульсуючими м'язами. Наскільки я пам'ятаю, раніше він навіть не міг стояти на своїх ногах, через що його забрали інші зомбі. І все ж тепер він сам міг стояти без будь-яких проблем?
Цей виродок почав розмахувати своїми руками, наповненими енергією, підкоряючись собі всі нові й нових солдатів.
- Клятий вампір!
Харман зревів і кинувся до графу вампірів. Але монстр просто відобразив меча своєю рукою.
- Де цей виродок? Де той священик, що стягнув на мене цей непростимий сором?
Граф вампірів почав оглядати поле бою.
Я, природно, був дуже сильно здивований.
Цей хлопець шукає мене?
- Я питаю, де цей клятий священик, який принизив мене?
Так, він шукає мене.
Про святий макаронівний монстр. Ти ж вампірський граф, але ти такий недалекий хлопець. Ти шукаєш мене тільки тому, що я одного разу на тебе напав...
Я прищепив свій язик подумки.
Тим часом граф вампірів знову помахнув руками, відкинувши ще десятка солдат, після чого з почуттям завершеного боргу втупився прямо у мою сторону.
- Я відчуваю огидну вонь!
Невже я так погано пахну?
Я швидко озирнувся. Тільки тоді я зрозумів, що частинки божественності все ще відпливали від мене, можливо тому, ніби я раніше активував « благословіння ».
Я схопився зі стільця.
Граф вампірів посміхнувся і побіг у мій бік, розштовхуючи солдатів на своєму шляху.
- Ах ти, сволочь! Я спалю тебе живцем!
Я швидко дістав з інвентарю рушницю.
Я не збирався битися з графом вампірів обличчям до обличчя. Зрештою, це означало б мою швидку або не дуже смерть.
Але це не означало, що я дозволю йому вбити мене.
Я підняв гвинтівку і прицілився в вампіра.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora