Я напружився, хоча це саме я вимовив питання вголос.
Залежно від його відповіді мені доведеться серйозно подумати про майбутнє Хармана.
- Ні, не буду, ваша високість.
Несподівана відповідь.
Харман подивився прямо на мене і продовжив: - Навіть якщо я повідомлю про це, навряд чи мені хтось повірить. Напевно, всі почнуть думати про те, що я вступив в союз з іншими принцами чи принцесами, щоб фальшиво звинуватити вас, ваша високість.
І що? Хіба так ти не зміг би отримати підвищення?
А, справді, ти один з тих, хто дотримується норм і правил, чи не так?
Дійсно, цей хлопець безумовно був не з тих хто ліг б в ліжко з кимось заради поліпшення своїх майбутніх перспектив. Насправді він навіть образився б, якби його підозрювали у цьому.
Харман глибоко зітхнув. Намагаючись зберігати спокій, він поставив мені ще одне запитання. - Чи знаєте ви, ваша високість, які хвилювання можуть виникнути, якщо правда вийде назовні?
Ну, це... Чесно кажучи, я поняття не мав, що станеться в цьому випадку. Я знав, що принаймні проведу решту свого життя у в’язниці. - Принаймні, я не буду вільною.
- Одне невірне рух, і навіть ваш старший брат, перший принц, опиниться в небезпеці.
Перший принц? О, так у мене є старший брат?
Ну, мене називали "сіднім принцом" і тому має існувати ще принаймні шість осіб старше за мене. Так що це було очевидно.
Я залишався неврівноваженим і все ще сидів на стіні, і це викликало в Гармана довгий подих. - Тоді я був лицарем, який служив леді Юлісії, і тоді я охороняв вас та її високість ...
Він продовжував дивитися на мене палаючими очима. Його вираз обличчя був затверділий, коли він знову відкрив рот. - Я буду служити вам і першому принцу до кінця.
Якийсь час я був приголомшений, коли дивився на нього.
Чувак, який дотримувався норм і правил, він ... Схоже, він дійсно вирішив з кимось переспати. Але з іншого боку, спокуса швидкого просування по службі очевидно була занадто великою, чи не так?
Ха-ха! Але цей хлопець не знав, як треба було вибирати ліжко. Подумати тільки, він примкнув до вигнаного принца! І найсмішніше, що він примкнув до принца, який насправді був некромантом.
Нет, стопэ. Може, він хоче дізнатися про мене щось більш веське? Оскільки у нього немає більш важких та переконливих доказів, чи можливо, що він вирішив почати стежити за мною і збирати їх день за днем?
Через ці думки я став ще більше боятися Хармана, ніж будь-коли раніше. Тільки ось він чомусь дивився на мене очима, повні співчуття.
Але перш ніж я встиг запитати його на рахунок його очей, в ніс мені вдарила така сильна виню...
- У всякому разі... Я думаю, час прийшов.
Я глянув на небо.
Зазвичай я міг би легко поглянути на положення сонця і місяця, щоб приблизно оцінити час. Але, на жаль, через ці густі та темні хмари тепер неможливо було визначити точний час.
Але навіть я міг зрозуміти, що цей сморід наближався до нас якраз з швидким приходом півночі.
- Схоже, що свято скоро почнеться.
Хоча я волів проводити вільний час з гарною дівчиною чи друзями...
Коли темні хмари поступово розсіювалися, місячне світло почало поволі проливатися на землю. На жаль, цього разу це був не звичайний м'який і ясний світло, а надзвичайно жахливий маліновий відтінок, від якого по спині пробігали мурашки.
Дивлячись на місячне світло, я пробурмотів собі під ніс: - Щасливого нового року, Харман. Мда... - Потім я опустив голову і встав, після чого відряхнувся ... Галовін і новий рік в один і той же день - це ж просто казка.
Нарешті на засніжених полях зашевалось.
А приблизно в шестисот метрах, далеко за межами давності ураження мушкетного рушниці, граф вампірів був зайнятий збиранням алой демонічної енергії.
----
Від третьої особи
Граф вампірів сидів на ношах.
Монстр у даний момент скреготів зубами від гніву, дивлячись вниз на свою промежність. Запах гарі все ще поширювався від його тіла, і найважливіші частини його організму не відновилися до цих пір.
- Але... Як же так?
Ця істота дуже відрізнялася від решти неживи. Він був не якимось жалюгідним маленьким трупом, який навіть не дихав.
Він мав власного его і міг думати та приймати рішення. Хоч і слабо, його серце все ж билося, і за допомогою легень монстр міг дихати. Він навіть міг насолоджуватися смаком м’яса.
Такими були прелесті вампірів, вампир був істотою, яка заслужила право насолоджуватися « новим життям» після виповзання з лап смерті. Таке створіння могло відновити будь - яку частину тіла, навіть якщо воно було знищене божественністю. Однак...
Навіть тепер його найважливіша частина ще не відновилась. Вона, звичайно, відновилася але навіть повільніше, ніж повзла завитка...
З такою швидкістю відновлення займе кілька років.
- Цей клятий виродок!
Граф вампірів прийшов у лють.
Незважаючи на те, що йому було призначено стати наступним королем вампірів, він повинен був страждати від такого приниження!
- Як ти посмів вкрасти моє джерело насолоди!
Вампір не зміг заспокоїти свій гнів і махнув рукою. Схопивши найближчого зомбі, він розірвав кінцівки бідної неживи на частини і засунув бутерброд собі в рот.
- Чудово! Чудово! Як тільки я оволодію цією територією, я зможу керувати ще більшою армією.
На той час його рана, ймовірно, почне відновлюватися набагато швидше.
І вампір не збирався відступати.
Його погляд перемістився до неба, на багровий місячний світло.
Потім він опустив очі на землю.
Густий туман, що містить в собі енергію демонів, почав покривати землю. Німертові, чиї ноги були занурені в цей туман, почали роздратовувати. Потім тіла різних зомбі почали надуватися, а їхні виснажені фігури були оповиті свіжими м'язами. Товсті нитки демонської енергії почали текти між кістками скелетів...
Побачивши це видовище, граф вампірів розплакався в моторошній ухмилі.
Подивіться на цю могутню демонську енергію!
Ось він - справжній приплив смерті!
Нарешті настав двадцять п'ятий грудня! Дата смерті короля некромантів - Амона!
- Нарешті наш час прийшов!
Граф-вампір схопився за підлокотники паланкина і підвівся. Його величезне тіло крокнуло в наповнений демонічною енергією туман.
Ноги тварин, які раніше мали велику вагу, тепер стояли на землі твердо і стійко. А тим часом демонська енергія всередині туману почала швидко всмоктуватися у його тіло.
Його перед тим тьмяна фігура перетворилась на підтяте тіло і м’язи.
- О, мої дорогі ходячий мерці! Ваш час нарешті прийшов!
Вся нежить відреагувала на слова графа і голосно завила.
- Ідіть і почніть їсти живих. Еволюциоте!
Граф вампірів рушив своє тіло вперед. Поступово він повільно крокував до мети.
- Станьте вампірами і коронуйте мене, того, хто привів вас до ваших досконалих форм, як вашого нового короля!
Граф стиснув кулаки, і демонічна енергія, яка знизила багрове світло, закрутилася навколо його рук...
Земля здригнулася від гуркоту...
- Я спадкоємець Бога смерті, Юдая! І я стану вашим королем вампірів!
Потім граф підняв свою праву руку, огорнута цим маліновим світлом, і різко рубав нею вниз.
Демонічна енергія, що кружляла навколо його руки, перетворилася на велетенський промінь багрового світла, який досяг зовнішніх стін Ронії і... Вбити її.
Зовнішня стіна з дерева й каменю не витримала такого удару і поламалася.
Частина 12 - метрового муру впала.
- Вперед! Цього разу я теж вийду на поле бою!
Граф вампірів поворухнув ногами.
Не було чого боятися під час припливу смерті. Поки ця могутня демонська енергія підтримувала його, він зможе ходити на своїх двох і насолоджуватися їжею живих.
- Це мій перший крок до завоювання цього континенту, на моє законне сходження на трон!
- Киїаахк!
Не жити голосно завило.
Вони відразу почали втікати до фортеці. Звичайна не жити з її найшвидшою швидкістю у вигляді повільної ходьби, тепер фактично бігла до місця, де стіна була зламана.
Орда жорстких комах перемістилася на Ронію в дуже швидкому темпі.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora