Як тільки вечеря була готова, ми з Мішею спустилися до вітальні.
На обіді були розставлені дорогі страви, у тому числі моя улюблена — грибна запіканку.
- Давай ті самі, їсти подано. - сказала мама, взявши велику тарілку з запіканкою і почав розкладати її по маленьких тарілках.
М-м, не можу тримати себе в руках від цього духового аромату. У мене ось-ось слина пітніє.
- Ти теж Мішенька їси по більше, не соромся.
- Угу...
Ви не подумайте, що я хвалюся, але страви моєї мами і правда чудові смачні. З ними, мабуть, не зрівняється жодна з тих що я їв у міфічній ері.
В результаті мирного життя магія деградувала просто в мотлох, але замість неї прогресувала кулінрія. У цьому я переконався протягом місяця харчуючись маминими домашніми стравами.
- Приємного апетиту.
Я зачерпнув запіканку ложкою.
- Це ж?.
Як же так? У цю запіканку міститься три види грибів.
Тут принаймні вешенка степова, шампіньон двоспіровий і білі гриби.
І як завжди все вищого сорту!
- Бачу ти намагалася від усього серця мама.
Мама усміхнулась, ніби добре розуміє мої найпотаємніші бажання.
– Давай-давай, кутай.
Я кивнув, паралельно пережовуючи запіканку.
- Вку...!
Смакота...
Цей сливковий смак плаває на поверхні язика, з крапинками солодкості посеред солоності. І при цьому, коли потрапляєте в шлунок, смак дуже згущується. Текстура грибів кришталевий і я хочу продовжувати пережовувати їх знову й знов
Ах, добре, що я перероджений. Ні правда.
- Хе-хе-е, хоч Аносік миттєво виріс, коли їсть обличчя зовсім як у дитини. – сказала мама.
Так що я переродився і жодна не дитина, - подумав я, але був занадто захоплений поглинанням запіканки.
- До речі, у матусі є невелике запитання... - Так мама зробила дуже серйозний вираз обличчя, — Мішенька що тобі в ньому подобається?
- Гха, гх.
Необачний, я ледве не подався.
- А-аносик, ти в порядку?
– О-ох...
Хм. Чому саме мені в трахею потрапила запіканка? Тобто, я був до такого самозабуття поглинаний смаком запіканки, що зовсім забув розповісти батькам правду.
Настільки грізною магічною силою володіє запіканка мами, що може позбавити холоднокровності навіть мене, того кого називали володарем демонів.
Схоже, що в цю епоху мама цілком може посперечатися зі мною.
- Ну так що подобається?.
Міша глибоко задумалася, зберігши порожній вираз обличчя.
- ...Його доброта...
Ледве вона вимовила ці зворушливі слова, як мама одним рухом схопила її за кулачки.
- Так, так і є! Аносик по-справжньому добрий! Адже... Адже насправді він хотів поїхати в Ділхайд сам, але взяв нас з собою, коли дізнався, що матусі буде самотньо!
Хм. Ясно. Чи не це називають « справедливими батьками»?
Вперше таке відчуваю і мене це трохи бентежить.
- ...Це мій синівний борг.
– Да-да. Я знала Мішенька. Що вже Аносік те зробить гідний вибір.
Ладно. Пора б дещо прояснити.
- Слухай, мам...
- А? Хочеш ще грибної запіканки?
- Що? А є ще? Поклади, будь ласка.
Мама подала на стіл ще запіканки, і я знову до самозабуття втягнувся у її поїдання.
- То що ж, як почалися стосунки Аношіка і Мішені?
- ...постали відносини?
- Де ви зустрілися? Хто першим заговорив?
- ...Першим заговорив Анос...
- Звичайно! Ай да Аносик. Сам зав'язав розмову з дівчиною, ах ти дамський угодник!
Моя мама присвиснула.
Це що зараз взагалі було?
– Ну і? Що Аносик тобі сказав?
Піднявши погляд вгору, Міша задумалася пригадати мої слова.
- ...Одна у нас з тобою біда»...?
- У-ху-у-о-ву-У, як круто! Ну чого ж ти так Аносік? Адже такими словами... Такими словами... Можна ж дівчину відразу наповал поранити!
Я зовсім не розумію, що тут такого "крутого", але яка перетворилася на « позавироблену матір'ю батьків» мамі зараз, не кажи, все як об стінку горох. Поспостерігаємо за ситуацією ще трохи.
Мама ще залишилася запіканкою. Треба доїхати поки не охолола.
Ну і що? Як ти відповіла Мішенька?
- Ну, м-м ...
- Це ж... ПОПЕРЕДЖЕННЯ БЕЗ СЛОВ! Ви чудово підходили один одному! Доляча любов...
Мама пішла у свій світ з мрією. І мабуть зовсім не збиралася з нього виходити.
- Отже... виходить... Ви вже ... цілувалися?
Хм. Через це питання і поясню, як все є насправді. Адже що це за улюблені, які навіть не цілувалися.
– Нет...
- Та ну-у-ву-о, у вас ніяких поцілувів до весілля? Як романтично-о-О- о-у-йо!
Як ти взагалі до цього прийшла?
- Але що ж нам робити? Аносіку то місяць від роду. Доведеться до весілля трохи почекати, поки йому не виповниться рік.
- ... Один місяць?
- Так, ти мабуть здивована? Аносик такий розумний що міг розмовляти прямо з народження. А ще міг використовувати магію, і за допомогою "Круст" зробив себе таким великим.
Міша пильно глянула на мене.
Скільки б демонів про це не говорили, але немає таких, хто здатний використовувати магію як родедним тільки місяць тому.
Іншими словами, це стане доказом того, що я все-таки переродився. Але навіть якщо вони приймуть цю правду, це не означає, що вони повірять у те, ніби я володар демонів. Здається вони не можуть уявити собі, що володар демонів реінкарнується дитиною.
- ...Е? Слухай, невже ти з тих, кого хвилює різниця у віці?..
Мама знову думає абсолютно не в тому напрямку.
- Не хвилює.
- Верно, так і є... Чоловік молодший, теж здорово, а? Адже Аносік у мене такий милий.
Міша знову подивилася на мене.
- ...Миленький?.
- Не дивися на мене такими очима.
У відповідь мама почала трясти кулачками вгору і вниз.
- Кья-я... Гей, любий ти ж зараз це чув? Ти чув? "Мільенький?" Вони ж як пара середніх років! Пара середніх років, кажу ж!
Та вже мама розійшлася. Батько сидів, дивився здалека, розпилював алкоголь і знервовано кивав.
Спочатку я думав заспокоїти її між справою, але мама від самого початку і до кінця була вся заведена і таратерила просто без умолку, не даючи мені навіть шансу поправити її щодо Міші.
Незабаром вечеря закінчилася, але ми все продовжували оживлено спілкуватися поки не стало зовсім пізно.
Ми вийшли назовні, і я провів Мішу до половини шляху.
- Дай руку.
Миша слухняно взялася за мою руку.
- Я відправлю тобі додому за допомогою "Гатома".
- ...Хоть і не знаєш де він?.
- Уяви в голові місце свого будинку. Я відправлю тебе, прочитавши твої думки.
- А ти так можеш?
- Звичайно.
Міша пильно глянула на мене.
- Неймовірно.
Названо в пам’яті місця розташування Міші, вона передала мені до голови через наші долоні.
- І вибач за сьогодні.
Міша негативно похитала головою.
- Було весело.
- Добре, якщо так. Як тільки мама з татом заспокояться, поправлю їх і скажу, що ти мій товариш.
- ...Товарищ?.
- Так, сьогоднішня подруга.
Після цього Міша показала на себе.
- ... друга?
- А хіба ні? Тоді, як би ти назвала такі стосунки?
Міша негативно похитала головою, а потім посміхнулася.
- Нові.
- Ось як.
- Угу...
Щоб використати "Гатом" для того, щоб вкласти магічну силу у руку.
- Ну, до зустрічі в академії.
– Бувай.
Вона телепортувалася і тіло Міші зникло.