Динь-Динь, продзвенів дверний дзвіночок майстерні.
– Добро пожа... З-с поверненням Аносік.
Мама підійшла до мене, стоячи за прилавком.
Папа, швидше за все щось в майстерні.
- К-як успіхи? – запитала мама з нервовим виразом обличчя.
- Я зробив.
Я сказав, що мама полегшено зітхала і розплилася в усмішку та міцно обняла мене.
- Вітаю! Вітаю тебе, Аносіку! Ти чудовий! Через місяць після народження в Академію, чому ж ти такий розумний, Аносіку! Влаштуємо бенкет сьогодні ввечері!
Ех, звідки стільки радості? Ніби сама зробила.
Всі батьки такі? Ох, зовсім їх не розумію.
Не розумію, але... Знаєте, це не означає, що мені неприємно.
- Що їстимеш, Аношіку?
- Якщо можна, то грибну запіканку. Було б чудово.
Вона була моїм улюбленим блюдом ще 2000 років тому.
Мої товариші постійно говорили мені їсти щось більш розкішне, як і личить володарю демонів, але вона була настільки смачною що я просто нічого не міг з собою вдіяти.
Коли я запитав: « А що таке володарю?», то отримав жахливу відповідь у дусі "людей".
От дурні блін. Як взагалі можна їсти людей.
Ще й мене мучили твердження, що заклинання демонів - це поганий приклад для інших. Ну що за нісенітниця.
Володар демонів називає людину, яка має силу потурати своїм примхам. Саме тому я можу їсти все, що захочу.
А я їм — грибну запіканку.
- Хе-хе, добре. Ти дуже любиш грибну запіканку Аносік. Мамочка знала, що ти так скажеш і вже підготувалася.
Ось це я розумію мама. Не те що мої старі підчинені.
- Ох, і до речі, мама, я привів гість.
- М-м? Гістим? Ну і хто вона?
Я обернувся і представив Мішу, яка умудрилася сховатися за моєю спиною.
- Це Міша Некрон. Ми познайомилися сьогодні в академії.
Міша зробила крок вперед і монотонним голосом сказала: « Здрастуйте», а потім поклонилася.
Після цього мама зробила такий вираз обличчя, що дуже здивувалася і поклала руки до рота.
– Аношік... Аносик...
Вона була ніби шокована, а потім почала голосно нести всяку нісенітницю:
- Мій Аносік привів з собою наречену-у-о!
Її крик пролунав по всьому будинку.
Міша задумливо нахилила голову вбік.
- ...Вона про мене?
- Ні, вибач. Моя мама найменша поспішає з висновками.
Як не дивіться, вона дуже помиляється.
- ...Ось як...
- Нічого, все в порядку Аносік. Якщо ти щасливий, то й матуся щаслива. Я зовсім не проти... - Плачучи сказала мама, витираючи кутки очей.
Мені страшно навіть питати, що за мастурбовані фантазії носять у мами в голові.
- Не хочу переривати твої веселощі мама, але...
Бах, Так, відчинилися двері майстерні.
- Молодчина Анос! Ось це я розумію чоловік!
І батько туди ж.
Чого вони так завелися?
- А озираючись назад, пам'ятаєш що ти щойно народився.
Тато встав у трохи самовдоволену позу і подивився у вікно.
- Батько знав, що одного дня цей день настане. Але не думав, що так скоро.
Ха-ха, Я бадьоро посміхнувся тато.
"Скоро" мабуть тому, що мені один місяць.
- Ні, я дуже щасливий. Ізабелла, сьогодні ввечері влаштуємо бенкет. Відзначимо це від усієї душі.
- Угу, знаю дорогу. Це ж початок нового життя Аношіка.
Тато усміхнувся в повну гару, а знову мама прослизнулася.
Вони стояли один навпроти одного і кивали.
- ...Папа теж поспішає з виводами?
Міша глянула на мене.
– Прости. Ну як бачиш...
- Лади, якщо вже порешили, то потрібно щось швидше приготувати. Давай Ізабелла, посміхнися! Посміхніться!
- Угу, ты прав. Мамочка не повинна плакати в щасливий день Аношіка. Ні, я обов'язково посміхнуся від душі!
Тато з мамою вже вовсю веселилися, не зважаючи на тих, хто нас оточує.
- Знаєте що, мамо...
- Ой, та все добре Анос. Сьогодні можеш не допомагати, ми з мамою самі впораємося.
Хоча ти так і сказав, але я ніколи й не допомагав тобі тато.
- Давай-давай Мішенька, підемо я покажу тобі його кімнату.
Я піднявся на другий поверх і дійшов до своєї кімнати, поки батько з усіх сил штовхав мене в спину.
Прямо перед тим як закрити двері, тато зробив жорстоке обличчя.
- Слухай Анош. На приготування страв у нас піде близько двох годин. Можете трохи пожартувати, я спробую зробити так, щоб твоя мама цього не почула.
Хм. Що ти говориш таке пап.
- Знаєш, що тато...
- Не хвилюйся. Дай все своєму старому. - Поправившись, тато відразу закрив двері.
Але прямо перед тим сказав: « Нагороджуйтеся один одним, якимось похітливим голосом.
Ех, скільки проблем від моїх батьків.
- Ти вже вибач Міша. Поспілкуємось з ними, коли вони трохи охолонуть.
- Угу...
Хоча нічого страшного не сталося, все ж таки Міша вся ситуація зовсім не знеохочувалася. Вона оглядала мою кімнату, не звертаючи уваги на батьків.
- ... У кімнаті порожньо...
- Тому що ми щойно переїхали.
Але, я і не збирався шибко обставляти тут все.
- Не звертай уваги Міша.
- На що?
- Тато з мамою галасливі.
- ...Я до такого звикла...
Я згадав чоловіка, який прийшов провести Мішу сьогодні вранці.
- Так, твій батько точно чимось схожий на мого.
- Ні.
- Ох, прости. Значить все ж не такий як мій?
Міша негативно похитала головою.
- Це не мій батько...
- Значить сьогодні вранці тебе прийшов проводжати не батько?
Миша кивнула.
- Опікун.
- А що з справжніми батьками?
- ... заняты...
Хм. Отже і таке буває. У мене то, до народження, навіть опікунів не було.
- ...Анос у тебе є брати?.
- Ні, а що?
- ...Брати в хороших відносинах.
- Ти про те, що я сказав Зепесу і Ліоргу?
Миша кивнула.
- Ти добрий.
- Це я?
КХА-хаЯ засміявся.
- ...Це було смішно?
- Ні, просто вперше хтось про мене так сказав.
Міша здивовано нахилила голову.
- А що казали?.
- Дай подумати...
Я спробував згадати що про мене говорили в попередньому житті.
- Я чув щось у дусі: « Ви є частиною світу»; « Здійснитися в ім’я світу »; „нещасний"; "бажаний...";„ це злодія»,„ Якого кольору твоя кров виродка?)
Міша пильно поглянула не мене.
- Здивались?
- Мені те? Зовсім ні.
Хоч би як там було, я б сказав, що « нагородили» мене так за справу.
Але я не збираюся виправдовуватися.
- Я був причиною.
- ... Здіятися не добре... а ти не поганий ... - сказала Міша, категорично заперечуючи це.
- Я ж кажу, що не так все.
Міша встала на курки і легонька доторкнулася до моєї голови.
- Хороший, хороший.
Хм. Щось вона неправильно мене зрозуміла. Та і якось мені не по собі від такого.
- Ну і я сам знущався і ще всякого робив. Та й схоже, що ця твоя "добра" виявилася для їх Тому я не був би такий впевнений.
Зепес просто блискуче Він перетворив свого старшого брата на розжарене вугілля.
- Це наслідки.
- Ось як?
Миша кивнула.
- Анос добрий.
А чути такі слова, на диво, дуже непогано.
- А у тебе брати чи сестри є Міша?
- ... Старша сестра... - Трохи подумавши, відповіла Міша.
- Ти з нею ладнаєш?
І тут Міша замовкла.
- Не знаю...
Дивна відповідь, це її: "Не знаю".
Це добре, чи погано? Мабуть, обидва варіанти. Може у них там якісь обставини?
- Турбуєшся?
- Трохи.
- Ти добрий.
Я думав вона розповість про свою старшу сестру, але Міша лише трохи усміхнулася.
Після чого ми з нею ще деякий час базікали про всякому іншому, поки готувалися страви.