Через кілька днів.
Переді мною були головні ворота мого замку, по якому я так нудьгував.
Єдиний замок створений як тривимірний магічне коло і до цих пір стоїть, як ні в чому не бувало, навіть після двох тисяч років. В ядрі замку знаходиться особлива основа магічної сили, завдяки якій ключові частини замка автоматично відновлюються, якщо їх зруйнувати. Коли ми створили бар'єр, замок частково розвалився, але тепер він знову став тим самим. Єдине, що змінилося - це назва. Тепер він називається Академією володарів демонів.
Навколо мене, через головні ворота, один за одним проходили інші люди. Мабуть, всі вони іспити.
- Держись там, Аносик!
Я сказав їм, що не потрібно знати вступні іспити, але мама з татом відразу ж почали проводити мене до школи.
І як ніби цього було мало,
- Ти це там... Ну загалом... хе, хі-хе, не хвилюйся! – Промолив отец.
- Ні, сам візьми себе в руки, тату.
– О-ой! Судячи з тону з тобою точно буде все в порядку.
– Угу-угу. Нашому Анохіку всього місяць, а він вже став таким рішучим! Він точно здасть іспит!
Ну це і так зрозуміло тільки ось, крім мене, ніхто з демонів не прийшов разом із батьками.
І мені було трохи соромно від поглядів інших.
- Гаразд, піду я.
Я розвернувся, і пішов до головної брами — черги демонів.
- Давай Анос, вперед! Давай Анос, вперед!
Хм. Мені так незручно через батька...
Але такі, мабуть, батьки у людей. Вони на диво хороші, просто, як би сказати... трохи бентежать мене.
- Ура! Ура, Мише! Борись! Борись, Миша! - Я почув через спини, що знущаються над підбадьорюючими вигуками іншого батька.
Я побачив, як мельком вдивляється усередину бородатого і суворого чоловіка, який стискав кулаки.
Хоча в його жилах почасти текла кров демонів, люди, очевидно, були згущені. Він приблизно як мій батько, а значить, швидше за все є людиною.
Перед очима того чоловіка, який ледве рухався ногами, йшла дуже сором’язлива дівчина з пустим поглядом. З боків її хустинове волосся було довгим і завитими в гойдалки. А ззаду вони були коротші, але спереду помітити це було б нелегко. Визирала вона дуже мило, у неї були сині очі, пряма лінія носа і безневинний вираз обличчя.
Одягнена вона була в робу з переважанням чорних і білих тонів. Вона демонічного пошиття і дизайну? Якщо так, то можливо не обоє її батьків люди як у мене. Її мама - демон?
- Давай Анос, вперед! Давай Анос, вперед! - Я почув голос батька, який був більш сильним перед тим, як я пройшов через головні ворота.
Вищезгадана дівчина з цікавістю обернулася, і потім, йдучи за поглядом мого батька, подивилася на мене.
– А...
Ми поглянули прямо один на одного.
- Одна у нас з тобою біда. - Я сказав.
На що вона, мов сором’язлива, посміхнулася.
- Угу... - Коротко висловила свою згоду.
І крім цього вона більше нічого не сказала. Вона косномовна? А може нерозмовлива?
Але не схоже, щоб вона мене побоювалася.
- Мене звати Анос. Анос Волдігод.
Це допомогло мені зрозуміти, що я повівся трохи нерозсудливо.
Адже це ім'я - володар демонів-прародителя. Хоча я б хотів уникнути непотрібного переполоху, але насправді не маю жодних підстав приховувати це.
Ну, про це все одно дізналися б. Різниця лише в тому, коли: рано чи пізно.
- ...Міша...
Всупереч сподіванням вона не згадала моє ім'я.
- ...Міша Некрон...
Мені здалося дивним що вона не виявила до цього ніякого інтересу, а, втім, і добре.
Адже все-таки минуло дві тисячі років. Не всі повинні цікавитись володарем демонів Аносе.
- Радий знайомству Міша.
- Угу... — Все ще коротко, відповіла Міша.
І ось коли ми намагалися просто пройти через ворота, у нас на шляху встав якийсь хлопець.
У нього була стигла шкіра, і тіло було тверде, наче сталь. Йому було близько 20 років.
- Ха! Прийшли з батьками на вступний іспит! З яких пір Академія володаря демонів перетворилася на дитячий садок? - Сказав нам хлопець, посміхаючись з явно поганими намірами, ніби презирливо дивився на нас ізвисока.
Хм, з чого це він раптом?
- Гей, це ж він?
- Ага... Погана справа... На нього поклав око високовимірний Зепес, чи не знаю він тепер піти на своїх двох.
Схоже, що він досить відомий.
До речі, справа тягне чергу. Там начебто повинна бути арена для публічних промов, але ... А, зрозуміло. Пам’ятайте, що на початковому іспиті перевіряють справжні здібності.
- Миша, битва по твоїй частині?
- Не дуже...
Ні значить. Ну, зараз спокійно, так що нічого такого в цьому немає.
Ми попрямували до черги, що простягалась праворуч.
- Скотіна!. Ей, чув, я тобі кажу!
Я обернувся на його, занадто вже шумний, оклик.
Цей хлопець люто злив мене поглядом.
- Тьху, обернувся нарешті.
Ех, якийсь він боляче неввічливий для мого потомка.
Треба його трохи навчити.
- Вибач, у тебе така слабка магічна сила що я тебе просто не помітив.
- Що ти вясняв?. - Відразу вибухнув від гніву хлопець, випруживши очі, — знаєш кого ти образив? Мене, демонічного герцога Зепеса Інду!
- Демонічного герцога? Ні, ніколи про таке не чув. А він відомий?
О, зрозумів. Це прізвисько не з міфічної епохи, а за тих двох тисяч років.
- Е, ти чув, виродку, якщо хочеш вибачитись, то зараз саме час. - Сказав він дуже холоднокровним голосом.
Зепес глянув на мене, і ще сильніше збився кулак. У ньому почали збиратися частинки магічної сили, і з'явилося безліч чарівних кіл.
Магічне коло було одне... двох... Три... П'ятисим.
Він різко розчавив долоню, і в ній з’явилось чорне, як смола полум'я стисненої темряви.
- Що...?
- Ну що, здивований? Ось те ж. Моли про милість, і якщо вилити мої черевики, то я так і бути пробачу тебе. Інакше, це полум'я темряви, яке може спалити навіть богів — « Гересе [1]» — перетворить цю дівчинку в скелет. Хя-ха-Ха-хо!
Що... Що за...
Що за низькорівнева магічна формула? Він створив п'ять шарів магічного кола спеціально, щоб використовувати "Гресде" таку силу?
Я був здивований, що ця бравада показала мені магію, яка поступається навіть дитячій грі зі сірниками.
Бідне дитя, не поблагословлене магічною силою, хоч і є моїм потомком.
- Мені не цікаво гратися з дрібними сосками.
Фу, - видихнув я. І цього за очі вистачило щоб заднути, викликане в долоні Земпесу, « Гресде ».
- Ч-що... за... Неможливо! Це неможливо! - Він кричав, випхаючи очі, — Ей, скотина-а... Що ти зробив?.
- Чого ти дивуєшся? Я просто задул твою палаючу сірчку.
- Ти назвав моє "Гресде": « Сніжна сірка»!
По-перше, ми маємо магічну силу з Зепсом. Він використовує магію з усіх цих, сховаючи магічну силу як обезмотивний, а в мене чарівна сила природно супроводжується кожною дією.
У міфічній ері він би гарантовано помер без такої майстерності, але...ні, може це мирний склад розуму викликав деградацію магії до такого ступеня?
Але думаю ця епоха хороша, оскільки такі слабкі демони можуть дозволити собі подібну браваду.
- Навіть не розраховуй ... війти живим... після такого образи, виродок!.
Але як би мені не хотілося про це думати, але він ... що ще не зрозумів різницю в наших рівнях?
- Почекай трохи. - Я почув голос, і в той же момент тіло Зепеса окостело, наче його зв'язали по руках та ногах.
- Що ще?
- Чт... Не можу пересунутися... Що відбувається?...
О, зрозумів. Я примусив його своїми словами, в які не задумуючись вклав магічну силу.
Схоже, що анти-магія у нього дуже слабка, раз він підкорився такий простий магії слів.
- Гаразд, подумай про свою поведінку.
Мені було потрібно тільки це сказати, як обличчя Зепесу відразу стало виглядати вкрай розкаяним.
- Я говорив не те... що годиться говорити при першій зустрічі... Я хочу знайти кут і забитися в нього... Мені немає вибачення... - продовжував Зепес своє самобичування стоячи стовпом як чучело.
- А він крутий. Заставив вибачення самого Зепеса...
- Ага. До речі, ти бачив? Він швидко забруднив його « Гресде ». Мабуть він володіє пристойною анти-магією...
- ...коли його раніше не бачив, але він може виявитися темною конякою покоління хаосу... - Кажуть, що іспити були здивовані, побачивши це.
Це перебільшення. Хоч би як там було, я умер. Навіть з його магічною силою можна звільнитись від примусу через десять хвилин.
- Вибач, що змусив чекати. Пойдём. - Покликнув я, що очікує мене Мішу і пішов далі.
- Анош... - Вона покликала мене тонким голосом.
- Що таке?
- ...Ти сильний?
– Ха. - Немов легко посміхнувся я, – Ну заперечувати не буду, але тут інший випадок.
- ...А який тоді? - Міша запитала, чи не нахилила голову.
- Просто він занадто слабкий.
Ми увійшли в арену, що представляє з себе місце проведення іспитів.
[1] Записано як « Демонічне полум’я».