Мені було весело слухати Падумі та Енакіна, дивитися на їхні перші проблиски взаємної симпатії, тому я посміхався і волів помовчати.
Коли Шмі запросила всіх до столу, я теж пішов на запрошення.
Ну що я можу сказати про побачене? Куай-Гон опинився в шокі і це ще м'яко сказано.
Хіхіка.
- А я думав, що такі як ти не можуть так дивуватися.
- Що ми, не люди? - Тихо буркнув чоловік. - Краще скажи, як ти Руден тут опинився і куди подів наш корабель?
Я озирнувся навколо. Всі були дуже зацікавлені нашою розмовою.
- Взагалі-то коли від вас не виявилося ніяких вістей, я зробив раніше передбачене. Сподіваюся, це хоч якось вам допомогло?
- Мог би і подовгу затримати дроїдів, - буркнув Куай-Гон.
- Фр! Ну вже вибач, затримати надовго всю армію планетарного вторгнення дроідів неймодіанців напевно не змогли б і армійські специ Галактичної Республіки. Я ж тільки зробив те, що встиг вивчити під час польоту, ну і допомогло приваблене з собою обладнання.
- Так ось чому на деякий час виходили з ладу озброєні залізняки, - із захопленням зрозуміла Паддмі. - Дякую, навіть і цього виявилося багато. Наші люди тоді не розгубилися і встигли добре їх покрошити!
Посміюся досить.
- Дякую за лісовий відгук, тільки якщо немодіанці колись про це дізнаються. Я і з найгіршої аномалії космосу додадуться та розмажуть тонким шаром. Сподіваюся, ви всі розумієте, що про цю подію краще назавжди забути. І вже точно не говорити про це ще кому іншому.
- Але Рада Ордена має про це знати!
- Куай-Гон, ти що зовсім ідіот? Якщо знає вашу довбану Раду, то й знає вся Республіка. Повір, я знаю про що кажу. Служба безпеки батька давно це з'ясувала.
- Ще скажи, що знаєш хто зрадник? - З'явився джедай.
- Та хто або що завгодно може бути, хоч пил під ногами! Сучасні технології "не для всіх" цілком це дозволяють. Я тільки повідомив про факт витоки. І за одним хоча Обі-Ван нічого не знає, але факти зкласти зможе. Тому, якщо можливо, поясни і йому. Інакше я ніколи більше не буду мати з вами справ, власне як і все наше королівство.
У цю мить в мозку джедая наче щось клацнуло.
- Вибач Руден, я вчинив себе негідним.
Я лише за кивнув. Після чого всі переконали мене, що про почутого будуть помахати.
- А зараз поїмо, бо скоро все охолоне і виявиться не таким смачним.
Після невеликої мовчанки, що супроводжується покличанням посуду, Куай-Гон знову поставив мені таке зацікавлення: - А що все ж сталося з кораблем?
Потисную плечима.
- Без понятия. Я залишив його на автопілоті в цій зіровій системі з завданням у випадку загрози нападу летіти на Корускант на стартовий майданчик вашого Ордена. Якщо ви його не побачили, він уже полетів. - Ось так, і адже ні слова не збрехав. Я ж пам'ятаю, що чулка на пряму брехню у них дуже навіть працює.
- А ти що планував?
- Відсидітися тут, а потім подзвонити батькові або нашому представникству на Корусканті і попросити забрати мене звідси. Ось тільки ніяк не очікував вас тут зустріти. Не дарма бачити серед народу говорять, мовляв світ тесен. А ви як тут якими долею?
- Довга історія. Але якщо коротко, то коли намагалися полетіти з планети, нас атакували неймодіанці. Долетіти вдалося тільки сюди, але через гіперприжку Генератор "Т-14" остаточно вийшов з ладу і ремонту не можна. Цей генератор є у Вотто, де працює Енакін, але республіканці не приймають. У тебе випадково немає інших грошей?
- Вибач, але ні. Теж тільки датарі. - Спокійність, тільки спокій, хоча так хочеться зобразити фейспалм і судячи з змішаного погляду Шмі мої потуги оцінили.
Поки ми тихо розмовляли, Енакін розважав інших гостей застойними розмовами, і його, схоже, зовсім не хвилював той факт, що він чиясь раб. Він просто хотів поділитися зі своїми новими друзями усім, що у нього було. З другого боку, Шмі дуже соромилась, коли розбігалась між бажанням захистити свого сина від випадкової жорстокості чужих людей і правил гостинності.
- Ви розумієте, у всіх рабів десь в організмі є спеціальний передавач, - почала пояснювати вона.
Енакін перебив:
- Я пробував зробити сканер, щоб знайти його, але поки щось не дуже виходить.
Шмі невесело посміхнулася.
- При спробі втекти...
- Тебе тут же вибухнуть! - Збуджено закінчив за неї хлопчик, набиваючи їжу в рот і одночасно плескаючи долонею по столу. - Пуфф!
Джа-Джа підскочив на стільці:
- Уй! Як грубо!
- Не можу повірити, що десь є рабство, - здивувалася Падмі. - Закони Республіки забороняють його...
- Тут не діють закони Республіки, - холодно відрізала Шмі. Кожен виживає сам як може.
Запала тиша. Падме дивилася в сторону, марно намагаючись придумати відповідну тему для розмови. Куай-Гон не робив навіть спроби допомогти їй, звичне занурений в далекі та незрозумілі роздуми. Господиня будинку неохотливо дивилася на гостя. Енакін був у скрутному становищі.
- А ви коли-небудь бачили великі гонки? - Раптом запитав він.
Від несподіванки все подивилися на нього, і в цю секунду Джа-Джа стрілив мовою у блюдо з фруктами на іншому краю столу. Вистріл виявився вдалим, фрукт смачним, неприємно було тільки, що довгов'язаному джедаю все це чомусь не сподобалося. Джа-Джа зобразив усмішку: "вивинай, мовляв". Куай-Гон погано похитав головою.
Падмі теж похитала головою, але дивилася вона на Енакіна. Шми знову нахмурилась.
- Їх проводять на Маластарі, - Куай-Гон вперше за вечерю подав голос. - Дуже швидко, дуже небезпечно.
Енакін завуливався.
- З людей тут тільки я вожу больд! - Радісно заявив він, перш ніж строгий погляд Шмі не стираючи посмішку з його обличчя. - Мам, ну що? Я ж не хвалю. Отто каже, що ніколи не чув, щоб люди брали участь у гонках.
- Якщо ти на це здатний, у тебе реакція джедая, - схвалено зауважив Куай-Гон.
Енакін розцвів вдруге.
Джа-Джа націлився мовою на другий фрукт, але Куай-Гон, не дивлячись, блискавично простягнув руку і замочив вилетів язик пальцями. Гунган завмер з розкритем ротом. Він, ймовірно, вважав би інший вираз обличчя, але пальці у Куай-Гона були сильні, і мова ніяк не могла звільнити.
- Не роби так більше, - з натиском порадив джедай.
Таке мичання стало йому відповіддю. Рицар чекав, поки обурення зреагує повною згодою і розтисне руку. Падме засміялася, навіть суворою Шмі дозволила собі посміхнутися. Тільки маленький Енакін дивився серйозно.
- Я... Можна запитати? - Сказав він.
Куай-Гон кивнув. Хлопчик відкашлювався, тому що в горлі звідкись взявся великий і колючий комок.
- Ти лицар-джедай? - Випалив Енакін на останніх залишках раптом іспаної відваги.
За столом знову настала тиша. Неначе в кімнаті більше нікого не було, тільки хлопчик і чоловік, які мовчки роздивлялися один одного.
- Чому ти так вирішив? - Нарешті запитав чоловік.
Хлопчик ковтнув залишки комка:
- Я бачив твій меч. Тільки лицарі-джедаї носять таку зброю...
- Може, я вбив джедая, - хмикнув Куай-Гон, — і взяв його меч.
Енакін недовірливо замотав головою:
- Ну, це навряд чи. Ніхто не може вбити джедая.
Куай-Гон перестав посміхатися. Його світлі очі на короткий час стали сумними:
- Якби так...
- Я бачив уві сні, що я - джедай, - довіряється сказав хлопчик. - Що я повернувся сюди і звільнив рабів. Ти прилетів за цим?
Куай-Гон похитав головою:
- Ні. На жаль.
Хлопчисько йому не повірив. Поміркував, потерв'язуючи веснушчастий ніс і з викликом повідомив:
- А, думаю так. Інакше - навіщо ти тут?
Мої брови посварилися.
- Дуже хороше питання, мені теж цікаво. Ви всі стверджуєте, що є такими добрими і благородними лицарями, - піднажав я, а Енакін в гармонії зі мною кивнув.
Так, приїхали. Куай-Гон відісунув опустелюючу тарілку. На протилежному боці столу засьорзала Падме - дівчинка припустила, що саме він може сказати. Вона не була настільки далекою від правди, як їй хотілося б.
Шмі задумливо глянула на мене і мовчала.
- Тебе не проведеш, Енакіне, - спокійно сказав він. - Ми летимо на Корускант, центральну Зорову систему Республіки. З важливим завданням. Але якщо хтось тут про це дізнається, ми загинемо.
Він почув, як неглибоко зітхнула Шмі, і подумав: "Що ж більше було в її подиху, розчарування або тривоги за сина?
Енакін знову засяяв. Хлопчика був ще замалий для багатого гами переживань. Його почуття були на рідкість сильні і тому вміщалися у ньому лише по черзі.
- А як ви потрапили в нашу заволющу?
- Наш корабель пошкоджений, - подала голос Падмі. Вона знову посміхалася, але Куай-Гон вирішив тимчасово не дивитися на неї, побоюючись, що вона спробує спопелити його поглядом. - Ми повинні його полагодити.
- Я допоможу! - Тут же викликався Енакін. - Я можу відремонтувати що завгодно.
- Я тобі вірю, - посміхнувся Куай-Гон. - Але нам потрібні деякі запчастини.
- А петі-мети наші не імети! - Бодро проінформував Енакіна лопоухій Джа-Джа.
Падме задумливо обвела поглядом кімнату.
- У цих торговців барахлом повинні бути якісь слабкості, - проговорила вона.
https://literna.net/uk/books/444-insha-istoriya-zoryanikh-voi-n