Дихаю заспокійливий жест.
- Все гаразд, я розумію і зроблю передоплату. У вас знайдеться комлінк з банківським рахунком?
Жінка повеселела.
- Так, зараз.
Коли вона прийшла до сусідньої кімнати, то принесла старий комлінк без відеопроектора - тільки з екраном, і я перевів зі свого рахунку десять тисяч даті.
- Це дуже великі гроші і не тільки для нас, - зуміла вона.
Відмахуюся ліниво.
- Це єдине, в чому я зараз не соромився.
- Скільки там, мамо? - З цікавістю підскочив Енакін, а побачивши суму, мрійно закочував очі. - Тепер я зможу довести свій гоночний більд до досконалості. - І повернувся до мене, - тільки це великий секрет і нікому про нього не кажи!
- Як скажеш, я буду мовчати, - мені залишалось тільки посміхнутися. По суті, підлаштуємо його зібране з мотлому чудо єздове, дивишся і насправді ще на кілька заїждів буде зручно.
- Хлопці, зараз ставайте на ноги. Потім поснідаємо, і ви біжите до обмінного автомата. Тільки Ені, більше 2/3 вибраної суми не витрачати. Завжди повинен бути хоч невеликий запас впрок. Замовиш механіків, що там треба для твоєї великої іграшки, а потім закупіть воду і гарні продукти на кілька днів.
- Так, мамо, як скажеш мамі, - відповів Енакін вже на біг.
Я тільки-но кивнув Шмі і поспішив за маленьким хлопцем...
Виходячи на широку вулицю з собою я взяв тільки одного дроїда. Таке тут було не рідкістю і я не дуже вирізнявся серед різноманітної до екзотичної натовпу.
Вже біля автомата я зацікавився якою максимальною сумкою можна обміняти так, щоб на це не звернули уваги, про що і запитав хлопчика.
Енакін замився.
- Тисячу років напевно. На ці гроші тут вже можна купити непоганий винищувач без гіпердрайва. Точніше при мені так говорили. Ще сказали, що все тут на Татуїні розглядається з позиції сили, яку можеш собі дозволити.
Киваю задумливо.
Так, наскільки я пам'ятаю хороший гіпердрайв коштує дуже дорого, а дозволити собі літати на поганому транспорті - це треба бути дуже небезпечним індивідом.
Коли ми вже проходили поблизу місцевіх механіків, вирішив дещо уточнити.
- Енакін, а у тебе не буде проблем з гоночним болем? Бо вони відразу зрозуміють, про що йде мова і можуть розповісти твоєму господареві.
Хлопчика відразу зупинився і якось вів.
- Про це я не подумав. І що тепер робити?
- Давай скажемо їм, що біль мій і ми вирішили його трохи доробити. А ти у мене підробляєш за механіка. Мене ж тут ніхто не знає. Думають, що я приїхав спробувати себе в ролі учасника змагань. Найближчі гонки скоро будуть?
- Ти геній, так і зробимо! - Висручив малюк. - І для своїх я Ені.
- Дякую Ені, з друзями і жити веселіше! - І ми посміхалися пішли далі.
У магазині механіки Енакін представив мене як наймителя його послуг і видав їм список всього, що йому потрібно.
Уважно слухаючи його, я доповнив замовлення хорошим бронестеклом на всю кабіну пілота. На цьому ми і закінчили. А потім, купившись на мою думку екзотичними продуктами, повернулися в будинок.
Так пройшло кілька днів. Днём Энакін і Шми працювали у свого господаря тодаріанца Вотто, займався ревізією та за можливості необробленою репставрацією технічного мотлоху, а я в міру того як робили комплектуючі перебирав біль і встановлював нові деталі. за одним тренувався в перевірці надійності збиранням Сіла. Взагалі-то, я сумніваюся, що цей мотлох після одного заїзду в режимі руху ще на щось знадобиться, але навіть заради однієї подорожі потрібно розірватися.
Коли все вже було готово, по загальній розсилці надійшло повідомлення, що можливо завтра в місті трапиться піщана буря, хоча може і пройти стороною. Все ясно, завтра має відбутися визначний день - канон стукає у двері.
Увечері, як і в попередні дні, ми з Енакіном розповідали один одному не надто реалістичні байки, але чудово знаючи про те, що співрозмовник трохи зачерпує та вже точно прикрашає. Нам так було навіть цікавіше. Шмі просто сиділа в кріслі і посміхливо слухала нас. Я знав, що вони дуже стомлюються за день і дають їм привід відпочити й відволіктися. І ще, що для мене було дивно - Шмі тактовно ні про що мене не питала.
Вранці я не став заважати і взагалі не виходив з дому, а просто сидів на ліжку й тренувався в роботі із Силою. Шмі Скайуокер, подумавши після ексренного звіту про метеоротерапію, вирішила не ризикувати і зайнялася звичайними домашніми справами.
І ось, коли вже зависла піщана буря і Шмі стала неспокійно дивитися на вхідні двері, та відкрилася й увійшла дуже колоритна кампанія.
- Мамо! - Крикнув Енакін, витрішуючи з волосся насипаний пісок. - Мам, я дома!
У ставках і щільно прикриті двері ломався вітер, а в будинку було світло та затишно - про що негайно повідомив Джа-Джа, - хоча житло Енакіна й нагадувало маленьку обжиту печеру. Стіни і підлогу були вичищені добіла, один з кутів займав робочий стіл, а в інші кімнати вели короткі коридори. Через стіл, витираючи руки про фартух, піднялася Шмі. Коли жінка побачила незнайомців, усмішка зникла з її обличчя.
Жаль, подумки засмутився Куай-Гон. Коли вона посміхається, то знову перетворюється на ту красуню, яку колись була. На відміну від матері, Енакін сяяв яскравіші лампи.
- Це мої друзі, - сповістив він. - Падме, Джа-Джа, а це .. ой. Я не знаю, як вас звати.
Він осися і сумно почухав ніс.
Куай-Гону довелося вийти вперед і представитися. Малий Р2 підтримав його в цьому і прочитував цілу привітну промову. Жінка подарувала їм похмурим поглядом, друїд перелякався і сховався за дрейдуючи. За спиною Куай-Гона миттєво утворилась толчея, що складалася з однієї дівчини, одного незграбного гунгана і одного дроїда.
- Ені, - сказала жінка, не повертаючи голови. - Як це все розуміти? Навіщо ці... Люди прийшли?
Але хлопчик вже захопив рукою Падмі і потягнув гість до себе показувати "швидку" таємницю. Р2Д2 рвонув за ними.. так, на всяк випадок, а Джа-Джа і Куай-Гон залишилися пояснюватися з господинею будинку. Точніше, роль дипломата, як зазвичай, довелося взяти на себе лицарю, тому що дивакуватий гунган не хотів і носа мовити через його плече, тільки сумно зітхав і помахував довгими вухами.
Ваш син був настільки добрий, що запропонував нам сховатися у вашому будинку від бурі, - сказав Куай-Гон.
Жінка коротко глянула на вікно, де текла річка з піску та пилої бруду. Потім вона уважно і з цікавістю оглядала непроханих прибульців. Куай-Гон мовчаво громіздівся біля порога. Джа-Джа за його спиною сгортав від бажання дізнатися, як себе краще вести. За стінами будинку бродила буря.
Жінка як і раніше мовчки опустила погляд на підлогу - на пісок, який компанія привезла за собою. Між бровами її з'явилася зморшка. Куай-Гон виклав на стіл перед жінкою кілька свертків з їжею - все, що вони прихопили із собою з корабля і п'ять харчових капсул зі власних запасів.
- Ви нас не чекали, - м'яко сказав він. - Візьміть. Цього повинно вистачити на обід.
Жінка повернулася до столу. Потрогала один з пакетів. Ще раз підняла голову, щоб поглянути в обличчя Куай-Гону. І раптом посміхнулася. Усмішка пом’якшила губну лінію, зробивши жінку на десять років молодшою.
- Я Шмі Скайуокер, - сказала вона і простягла лицарю руку. - Вибачте за різкість. Просто я ніколи не звикну до сюрпризів сина.
Зі спальні до них долетів різкий вигук, чирікання і гучні сміхи. Вона сміялася Падмі і була чутна ще один туманний дитячий голос.
Він - незвичайний хлопчик, - підтвердив Куай-Гон Джин.
Шмі кивнула так, ніби розповідала йому про важливий секрет.
- Так, вона сказала. - Так, я знаю.
***** ** $xull by = 0}
Про нього все забули. Енакін і Падмі не виходили з кімнати хлопчика. Іноді там вибухали сміху. Весело посвистував Р2. Джа-Джа раптом захопився кулинарією. Куі-Гона це злегка стривожило, але Шмі дуже впевнено загнала лопохуго гунгана, і тепер Бінкс помішував довгою ложкою в котелці, у якому булькала льохлобатка, а час від часу чомусь прав лоб. З кухні тягнулося чудовий запах.
Куай-Гон притулився до теплої стіни і закрив очі. Татуїн зовсім не змінився від часу його минулого візиту. Щоправда, Мос Еспа не бував у нього вдома, але всі поселення схожі на дві краплі води. Хоча тут не говорять про воду, згадав Куай-Гон. Тут говорять про пісок.
Буря дряпала стіни ззовні і засипала місто піском. Куай-Гон викопав з блаженного стану безробіття і викликав по комлінку учня. Зв'язок тільки з великою натяжкою можна було назвати сносною, але розповідь про передачу з Набу він почув.
- Королева в розладах, - донеслася до нього крізь тріск перешкод.
Куай-Гон покосився на Шмі і гунгана. Ті були зайняті приготуванням їжі та диспутом про приправи до м’яса. Добре. Тому що, ще трохи, і їм з Обі-Ваном доведеться кричати в повний голос, щоб розчути один одного.
- Це приманка, - сказав він. - Я впевнений. Якщо вам відповісти, то вас одразу запеленгують.
- А якщо губернатор казав правду? - Одночасно стурбовано і полегшено заперечив Обі-Ван. - І люди Набу вмирають?
Куай-Гон зітхнув. Яка різниця? Приманка не обов'язково повинна бути брехнею. Краще ловити на інший гачок.
- Як би то не було, - сказав він. - Але часу у нас мало.
Він ледь встиг сховати комлінк, як Шмі покликала всіх обідати.
https://literna.net/uk/books/444-insha-istoriya-zoryanikh-voi-n