Розділ 15. Дорослість I
це не мій день.
Я навіть не знав, як звати дворянина на сусідньому кріслі, але він продовжував говорити зі мною, тремтячи всім тілом.
— Ціна, яку ви заплатите за цей предмет, схожа на мій стан.
Мене це не турбувало. [Природний багатіч] підказував мені, що це принесе ще більшу користь. До того часу, коли ми досягли середини аукціонного списку я вже виграв торги за одинадцять з двадцяти чотирьох предметів.
— Наступний лот у нашому списку [Спокій].
З цього моменту я не збирався брати участь у торгах. Всі предмети, які слідували за "Дивовим рудичним намистечком" не відповідали моїм стандартам. Крім того, я повинен був переконатися, що мій бюджет не опуститься нижче 90 мільйонів ельнє, а втричі перевищує максимальну вартість Снігового Обсідіана. Поки у мене була ця сума, я був впевнений, що зможу дістати його.
— [Рог Локорна]...
Ті, хто за цим спостерігав, були спокійнішими в порівнянні з тими, у яких я брав участь. Навіть ті палаци, які діяли обережно, почали робити ставки, насолоджуючись миром і спокоєм, котрі вони нарешті отримали. Принаймні, поки предмет, за яким я прийшов сюди, не був виставлений на подіум.
— Перед вами дорогоцінний метал, який відіграє важливу роль в історії імперського фехтування. Сніжний Обсідіан, також відомий як полум’я Зіми. Стартова ціна - 5 мільйонів клин. Мінімальний крок - 200,000Ельне!
Як тільки аукціоніст договорив, номер 1089 відразу ж зробив ставку.
— Номер 1089! П'ять мільйонів ельне!
Я подивився на гостя з номером 1089, який вперше за весь аукціон виявив активність. Це був знайомий мені чоловік. Білого кольору волосся, акуратно зібране в пучок і біле рицарське вбрання на фоні розкішних костюмів дворян.
... Джули.
Її рішучі наміри натякали на те, що вона не відступає.
***
Джулі з ентузіазмом записалася на аукціон, що чекає попереду. Вона зробила це, хоча нічого не знала про аукціони. Заповнити лот, якого вона так хотіла, було важко, оскільки багато присутніх були в ньому зацікавлені. Ціна швидко злетіла до 10 мільйонів, 13 млн., 17 мільйонів...
— Номер 1089! 30 мільйонів ельє! Чи хтось дасть більше?
— Фух.
На щастя, майже всі здалися, коли його ціна досягла максимального максимуму 30 мільйонів. Коли Джулі відчула, що в неї з’явилися оптимістичні почуття і задоволення, то подумала, ніби витратиться менше, ніж планувала.
— Номер 777! 31 мільйонЕльне!
Однак несподіваний противник виступив проти неї.
Очі Джулі широко розкрилися, коли вона втупилася на номер 777. Сидячи в VIP-зоні, яку вона чудово бачила, він вистоював ауру зарозумілої елегантності.
Деклейн.
Відчувши її погляд, він спокійно подивився на неї у відповідь. Цей чоловік був, як зазвичай, холодний і байдужий до всього та до всіх, але їй все ж здавалося, що вона знала, про що він думав.
— Номер 1089! 32 мільйони кельн!
Вона обережно зробила нову ставку, зтиснувши кулак і не відступаючи. Але її суперник теж не здавався.
— Знову номер 777 зі ставкою в 33 мільйони кельн!
До цього моменту торги оберталася тільки навколо них, а всі інші рятувалися втечею від цієї битви. Коли Деклейн підвищив ставку, Джулі негайно вживала рішучих заходів. Люди в аукціонному будинку були сповнені хвилюванням від такої боротьби. Підбадьорення та вигуки ехо розносилися по залу, тому що гості знали, що така дуель між Деклейном і Джулією була не чим іншим, як подією, яка трапляється тільки раз у житті!
— Номер 777! 37 млн ельне!
Здається, що ця сума зовсім не турбувалася. Але руки Джулі почали тремтіти. Вона почала втрачати спокій, але не збиралася програвати.
— Номер 1089! 38 мільйонів кельн!
Вона відчайдушно додала ще один мільйон. Деклейн негайно відніс її на крок.
— Номер 777! 39 мільйонів кельн!
Джулі помостилась. Зал на мить затих. Усі, затамувавши подих, чекали наступного кроку. Ціна лота зросла настільки, що тепер вона була схожа на вартість цілого особняка, і це викликало в неї бажання здатися.
Однак вона продовжувала свій наступ.
— Номер 1089! 40 мільйонів ельє!
Знову настала тиша. Деклейн на мить завмер, задумавшись з закритими очима.
« Джулі хоче отримати Сніжний Обсідіан. Чи розізлиться вона на мене, якщо я виграю ці торги?»
Це не просто почуття образи. Був шанс, що це може призвести до чергового прапора смерті.
"...взагалі"
Деклейн... Ні, Кім Ужин вірив у її особистість. Тим не менш, він не так відчайдушно потребував металу, як вона.
— Ха-а-А...
Коли Джулі з тривогою чекала на неї, її тривога продовжувала зростати. Її плечі вдихалися, поки вона робила глибокі вдихи. Як і завжди, вона відкрито демонструвала свої емоції словами тіла. Минуло лише 30 секунд, але вона відчувала, що чекала вічно.
- У такому випадку номер 1089...
З полегшенням вона поклала руки на коліна, спокійно й мирно насолоджуючись своєю перемогою.
Але їхній бій ще не закінчився.
— Ах! Номер 777 все ж запропонував 42 мільйони кельн!
— А-а!
Джулі скрикнула, впившись у нього поглядом, але люди в залі були вже настільки захоплені, що навіть не помітили.
— Тц...
Вона стиснула зуби, її руки все ще тремтіли, а губи і повіки помагали. Джулі заплющила очі і опустила голову. Вона не хотіла визнавати поразку, але в неї не було іншого виходу. Це неприємне відчуття безпорадності пронизувало до самих кісток.
На подальше протистояння їй не залишалося.
— Я буду тричі вимовити цю ціну, тож якщо ще є ті, хто бажає, то це ваш останній шанс. 42 мільйони ельє! 42 мільйони кельнє два! 42 мільйони кельнє три! Сніжний Обсідіан отримує номер 777 за 42 мільйони ельєн!
Він здобув перемогу в боротьбі, але залишався спокійним. На його обличчі не було навіть натяку на радість.
Хлоп! Хлоп! Хлоп!
Почесні гості аукціонного будинку аплодували йому, на що він відповів елегантним кивком.
- Перейдемо до наступного лоту...
Звичайно, аукціон продовжувався, але ніщо більше не приваблювало уваги Джулі та Деклейна. Позначки, виставлені на другій половині аукціону, не представляли для Деклейна ніякої цінності, але він, тим не менш, вчтливо чекав закінчення події. Джулі все ще тремтіло, а обличчя залишалося червоним, що його турбувало.
***
Коли аукціон нарешті підійшов до кінця, Джулі негайно заскочила зі свого місця і збиралася вже піти, але хтось перешкодив їй шлях. Це був Деклейн, який дивився на неї своїми криво блакитними очима.
- ... Вітаю.
Вона не хотіла розмовляти з ним або навіть слухати його, але він не дозволив їй піти.
- Тобі теж потрібен Сніжний Обсідіан?
—...ха-а.
Її серце забилося частіше. За долю секунди її емоції прийшли в повний безлад. Джулі знала, що він збирався сказати. Найгірший спогад про день їхніх заручень прокрутився в її голові.
« Я можу віддати це тобі, якщо хочеш. Я зроблю все, що ти хочеш".
Так він їй тоді сказав. Він показав їй предмет, заради якого вона була готова пожертвувати всім. Те, що вона відчувала, не було ні щастям, ані блаженством. Вона відчувала себе ображеною. Але « справжнє приниження» було попереду.
З тих пір, як Джулі відштовхнулася від себе Декляна, брудні чутки поширились як лісова пожежа. Чутки про те, що Деклейн зірвав її квітку; що Джулі стане лицарем Хадекаїна; саме вона благала за поручницю...
Такі слова принижували її віру.
Він підійшов до неї зараз, думаючи, що вона повернеться до нього через Сніжного Обсідіана?
Це було безглуздо з його боку. Хоч би як вона старалася, він був тим, кого ніколи не зможе полюбити. І цього разу теж...
— Прости.
- Що, чорт візьми, тобі треба ... А?
Деклейн відвернувся.
« Чому він вибачався? »
Він негайно пішов, залишивши її здивовано дивитися йому в спину.
— А... Ох...
Вона була спантеличена, але відчула полегшення, коли він пішов. Не було повторень подій минулого року.
Все було закінчено. Сніжний Обсідіан, який вперше за три роки з'явився на аукціоні, був проданий. Вона з нетерпінням чекала його, але не очікувала, що його введуть прямо у неї із-під носа.
...тем більше, вона не очікувала, що це буде справою рук саме цього чоловіка.
— Навіщо професор Деклейн купив Сніжний Обсідіан?
Чей-то голос досяг її вух.
— Мені самому цікаво.
Здавалося, що ті люди не знали, коли слід тримати язик за зубами, ніби їхня робота полягала у поширенні чуток. Ні, це були не тільки вони. У залі очікування всі базікали про те, що сталося сьогодні, як і рік тому. Вона знала, що вони збираються вимовити слова, які вона не хотіла чути.
— Це подарунок його наречені, чи не так?
Джулі стиснула зуби.
— Ха-ха-хо. Можливо, але він міг би просто здатися і дозволити їй перемогти, якби це було так.
- Ви ж його знаєте. Я думаю, він хоче зробити з Снігової Обсідіана меч і особисто вручити їй.
Вона знала, що не повинна судити їх на підставі того, хто вона щойно почула, але вони вимовляли це з повною впевненістю. Сніжний Обсідіан не можна використовувати разом з магією. Цей ман був надто могутній, тому його можна було використовувати лише як меч. Але це був настільки стресовий метал, що навіть якщо викувати меч, потрібно було зробити тисячі викидів, щоб встановити з ним зв'язок.
То чому ж Деклейн, маг, придбав це?
—...
Джулі не могла стримати ще одного глибокого подиху.
— Я заздрю его наречене. Вона отримає подарунок за 40 мільйонів кельн. Навіть намисто вартістю 40,000 ельне було б достатньо, щоб я відчула себе найщасливішою на світі.
— Верно. Я не можу повірити, що родина Фрейден все ще тягне час. Вони повинні вхопитися за нього і ніколи не відпускати, поки ще є шанс...
Джулі зуміли звести пліток і здогади. Пройшовши через натовп людей, вона вибігла з аукціонного будинку і відчула на собі морський бриз.
Джулі з’їлася від холоду, намагаючись заспокоїти своє серце.
« Все гаразд. Я не повинна дозволяти цим пліткам впливати на мене. У будь-якому випадку, в них немає нічого особливого".
Вона не повинна звертати уваги на слова, які навіть не були правдивими.
« Я вже звикла до цього. Я повинна зберігати спокій..."
Незабаром до неї наблизилася машина, і одна з її задніх дверей відкрилася.
— Джули!
З вітром розійшовся знайомий голос. Вона повернула голову до його джерела.
- ...сестра?
Вона усміхалася старшою донькою родини Фрейден, Жозефіна.
— Я знала, що все буде так. Поквапся і залазь всередину.
Джулі вважала, що краса її старшої сестри була зовсім іншою. Волосся до плечей Жозефіни були більш шовкові і блискучі, ніж будь-які з тих, що вона коли-небудь бачила, а її елегантні риси обличчя затьмарювали її власні.
- Чого ти там встала?
—...
Їй було незручно перебувати поряд з сестрою через їхні численні відмінності, але вона все одно покірно забралася в машину. Жозефіна, яка мала такий самий вплив у вищих суспільствах як Деклейн, якщо навіть не більше, була єдиною людиною, на яку вона могла покладатися.
***
Безперечно, Джулі була хорошою людиною. [Свята лукавства] була далекою від неї. Тепер з нею не було пов'язано ніякого прапора смерті. Я підтвердив це на аукціоні завдяки моєму [ясний погляд].
Було безглуздо турбуватися про те, що вона відімстить мені лише за мою втрату Снігового Обсідіана.
Але я дійсно боявся...
Добродушна Джулія могла вбити Декллейна. Я особисто переконався в цьому, проходячи гру, яку ми робили. Чи вона втратила розум, перебуваючи біля справжнього Деклейна?
— Ми прибули.
Поки я був занурений в роздуми, ми нарешті повернулися додому.
— Хороша робота.
Дякую. Гарного вам відпочинку!
Я подивився на годинник і виявив, що вже було за північ. Вийшовши з машини і проходячи повз город, я відразу помітив переполох.
— Хм?
Слуги, які з тривогою зібралися біля входу в палац, кинулися до мене, як тільки побачили.
- Мій пане. Мій пане! Міс Єріель...
— Я разберусь с этим.
Я піднявся нагору, не питаючи деталей. Слуги пішли за мною, відкривши мені двері.
—...
Стоячи посеред вітальні, залитий місячним світлом, мене зустрів темний силует. Хоча її обличчя було важко розгледіти, я знав, що це Йеріель. Я збирався запитати, чому вона тут, але вона заговорила раніше мене. Її тон був сухим, майже ламким.
— Гроші, які я довірила тобі, повинні були використовуватися для придбання рудника Зерон. Але ти все витратив?
З її очей текли сльози. Я відчув укол сумління, але не показав цього. Чи не тому я мав стільки грошей? Я вирішив, що мати 200 мільйонів доларів на рахунку — це звичайна справа, бо я шанований двірець. Але це була помилка.
— Не хвилюйся. Я купив дещо, що принесе нам користь.
Я не брехав. Я купував на аукціоні тільки ті речі, які виростуть в ціни. Використовуючи [Приторгнення Мідаса], я планував розкрити їх потенціал, перш ніж продавати їх. Ми заробимо вдвічі або навіть втричі більшу суму, ніж я витратив на них.
— Ты!.
Але я не думаю, що вона зараз буде слухати щось. Закричавши, Єріел почала важко дихати, як скажений звір.
— Ты... продовжуєш звертатися до мене, як до якогось покидька.
Її голос тремтів так само сильно, як і її тіло.
— Як ти думаєш, хто забирає все лайно, яке ти залишаєш на своєму шляху?
Я був збентежений. За своє коротке життя я ніколи не відчував такого сильного гніву, який був на мене.
- Часи змінилися! Люди працювали день і ніч, навіть жертвуючи своїм сном, заради грошей, які ти щойно витратив, ти божевільний виродок! Вигода? Дурня собача! У тебе залежність від азартних ігор?
Темно-червона енергія окутала все її тіло, сигналізуючи про активацію. Але в той же час вона почала випромінювати золото. [Іденний багатіч] також виявив себе.
— Ты... Ты...
Це було легко пояснити. Якщо я не владнаю ситуацію, Єріель стане причиною моєї смерті. Але якщо я розв'яжу цю проблему, це матиме величезний фінансовий прорив. І я розумів, як вирішити цю проблему, оскільки знав, чого вона хотіла.
- Тобі нема про що хвилюватися.
- Досить нести нісенітницю! Те, що я відчуваю, вийшло за рамки занепокоєння, ідіот! Припини гадувати на людей кожен раз, коли у тебе є шанс, чортів придурок!
Вона влаштувала істерику, розбризкуючи слині та сльози на всі боки.
- Не можу повірити, що я так проведу решту свого життя! Я навіть не змогла закінчити коледж через тебе! Тц, у мене навіть ніколи не було нормальних стосунків!
- Тобі не обов'язково так жити.
- Що значить "не обов'язково"? Що ти зробив для сім'ї після смерті наших батьків, а? Все, що ти робиш - це дурієш і витрачаєш наш стан! Боже мой! Не можу повірити, що ти витратив 150 мільйонів за один день, чортів ідіот ...
— Я поступлю тобі голову родини.
- Шматок лайна! Все, що ти робиш це ускладнює нам життя! Перестань...
Зневага Єріел сповільнилась, а потім повністю припинилася. Схоже, вона не вірила в те, що щойно почула. У замішанні вона підняла брови і схилила голову набік.
- Що... Що ти щойно сказав?
Я, Деклейн, був головою родини Юклайн. Однак я знав, що мене чекає кінець цієї подорожі.
— Тільки що... Що ти тільки що...
Якщо Деклейн залишиться лордом, в кращому випадку його чекає отруєння. Спершу навіть у грі Деклейн читався професором, а не лордом. Отже, відмова голови сім’ї не повинна довести до прапору смерті. І навіть якщо б це було так, я все ще не планував грати в "SimCity".
- Слухай уважно. Я повторю це тільки один раз.
До певної міри правдивим головою сім’ї був Єріель. Деклейн був відомий як « Професор деклейн ». А в другій половині гри Єріель, після смерті Декляна, завжди була відома як "Графінія Юклайн", отже...
Можна було все спростити.
- Посада голови сім'ї...
Це було те, чого я не потребував. Навпаки, це лише збільшувало кількість прапорів смерті. Навіть якби я не віддав їй цю посаду зараз, вона б відібрала її у мене в майбутньому з самого початку.
— Я передаю тебе.
« Я довіряю тобі, моїй молодшій сестрі... добровільні".
— А?.
Здивована, Єріель не знала як реагувати.