Розділина 665. Частина - 1
Коли він відкрив очі, він знову був у своїй спальні, Совешу не розумів, як він тут опинився і скільки пройшло часу, насправді йому було все одно на це.
Прості, які раніше залишалися теплими, сьогодні були досить холодними, щоб він відчув ознаб по всьому тілу, тепер Совішу прокинувся в холодному піті.
- Моя донька... Папе дуже шкода... Тато шкодує, що ти пішла першою... Тато шкодує, що він не повірив, чи ти його дочка..." ... "Тоним тоном брмотів Совішу, все ще переповнений жалем.
Совешу зупинився перед картинами, діставшись до них невердими, сонними кроками.
Він зняв дві свої заповітні картини, які він так любив, поклав їх поруч на підлогу і простягнув руки, щоб міцно обійняти їх.
Однією рукою він обіймав Нав’є, а іншою — Ґлорім.
Він відчував тепло кольорів, ніби обіймав живих людей.
У його уяві жінка і маленька дівчинка, зображена на картинах, також розкрили свої обійми й одночасно обійняли його.
На думку прийшов спогад з його дитинства, коли Совішу і Найвібе ще були малі.
— Ми обов'язково станемо парою, коли виростемо, Навіле.
— А зараз ми не пара?
- Зараз все по-іншому, сподіваюся, що у нас буде дитина, схожа на нас. Ми зробимо сімейний портрет з нашою першою дитиною. Я повішу його у своїй кімнаті.
У цей момент він почувався щасливим і хотів знову відчувати себе в минулому.
- Як добре...», задоволеним тоном пробурмотів Совешу.
Коли його голоси затихли, він побачив маленьку дівчинку на білому снігу.
Дівчинка, яка плакала, запитала його, чому він не прийшов до неї раніше.
- Глорім...», здивований тоном пробурмотів Совешу.
Совешу зробив крок назустріч дівчинці з ангельською зовнішністю, вона була настільки вродлива, навколо неї була така світлий аура, що її легко було сплутувати з ангелом, їй тільки крил за спиною не вистачало.
Але якраз перед тим, як він пішов по цій дорозі, щоб зустрітися з нею обличчям до обличчя, хтось схопив його за руку і потягнув назад.
Коли Совішу обернувся, щоб подивитися хто це був, він побачив Навіє.
Нав’язлива дівчинка похитала головою і рішуче не хотіла пускати його до цієї дівчинки.
- Не йди... Залишся зі мною, Совешу...»,- ніжним тоном сказала Навіє.
Він по черзі подивився на Нав’єра і Ґлорім, наче перед ним став найскладніший вибір у його житті, залишитися з коханою жінкою або піти з улюбленою донькою.
Після хвилинного коливання він все зрозумів.
« Я помер... і пішов цим шляхом... Вів'є намагається залишити мене в світі живих, а моя дочка кличе мене до себе на небо ...." - ошарашено подумав про себе Совешу.
Йому стало ясно, що він знову зможе бути поряд зі своєю дочкою, якщо піде цим шляхом і стане на бік.
У цей момент Совішу розплакався, і він відчув полегшення, коли помре, то вже не буде жити на ньому й зможе проводити час зі своєю дочкою.
Коли його очі зустрілися з очима Нав’є, він не міг перестати плакати.
Він згадав, як чекав її біля особняка Тробі в темряві ночі і тепер для нього реальність переплеслася з фантазією, і він був дуже радий нарешті її побачити так близько.
Він згадав момент, коли їх погляди перетнулися, Коли вона від’їхала в кареті, він пригадав, як Нав'є отверилася від нього...
Він згадав своє весілля, її одруження з Гейнлі і в цей момент Совішу зрозумів, що Навіле більше ніколи не стане близьким до нього.
- Не йди, татко..." -- ніжний голосок покликала його дівчинка.
Дівчинка з ангольською зовнішністю наполягала, щоб він підійшов до неї, тоді як Нав’ята тягнула його ззаду.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr