Глава 664 - Крок з вікна. Частина - 3
Йому здавалося, що Нав’ята виглядала сьогодні дуже блідою на картині.
Совішу подумав, що Навіе вже має померти, як і його дитина.
Совешу впав перед портретом Глорім.
- Дитина... Моя дитина... Глорим, де ти ...?
Сльози, які текли безупинно, ще більше затьмарили його зір.
- Глорім... Тато тут... Моя маленька дівчинка, де ти...?
Схлипуючи, будучи в такому ослабленому і жалюгідному стані, Совешу раптом злякався.
« Як же моїй дочці було страшно без батька...? Вона, мабуть, дуже налякана...»,- подумав про себе Совешу.
Його лякала лише думка про те, що коли він не візьме її за руку міцніше, то не зможе зробити жодного кроку.
Навіть тепер вона була розлучена з Віконтесою Верді, яка піклувалася про неї.
Дівчинка була в оточенні чужих людей, було невідомо як з нею поводилися.
« Такій ангельській дитині слід принаймні піти на небо... Але вона навіть не зможе знайти цей шлях, поки плаче і кличе свого батька ...." - розчаровано подумав про себе Совешу.
Сумління спонукало слугу принести спиртне, слуга не міг стриматися і він знову сильно випив.
Після того як він випив багато алкоголю, перед його очима виникла ілюзія Нав’є.
Вона з’являлася щоразу, коли Совешу напивався.
Сумління проголошувалось до Нав’ята крізь сльози.
- Я не знаю, чи все я зробила правильно... - сказала Нав'ята.
- Ти все зробила правильно. Єдиний, хто помилився був я." - відповів Совешу.
— Перестань пити. - сказала Нав'ята.
- Наяве... Наяве ... Будь ласка, живи! Скажи мені, що ти жива! Скажи мені, що ти щаслива! Будь ласка!», благаючи до неї Совешу.
Потім ілюзія Нав’є зникла.
- Це тому, що я почав говорити про реальність...?
Совешу швидко встав і озирнувся по сторонах у пошуках Нав’є.
У цей момент він побачив, як Найв’є йде через вікно.
Вона була одягнена точно так само, як в той день, коли вона холодно пішла після того, ніж вони посварилися через Рашти.
Як і в той час, він міцно тримав руки на підвіконні.
Різниця була в тому, що тепер він плакав і гойдав головою з боку в сторону.
"Пробач, вибач мені..." - із жалем повторював про себе Совешу.
Він вибачився кілька разів всередині, але потім побачив чоловіка, який стояв на даху.
Це Рашта.
Її заплямовані кров'ю сріблясте волосся розвіялися, вона дивилася, як Нав’ята проходить повз неї по землі.
Очі Совішу широко розкрилися від шоку.
"Це ілюзія, це ілюзія..." - повторював про себе Совешу.
Поки він повторював це в розумі, Рашта різко повернула до нього голову.
Вона широко посміхнулася з кров'ю навколо рота і вказувала пальцем вниз.
Совешу негативно похитав головою.
- Не роби цього...! Не роби цього...! Будь ласка, не роби цього...!»,- закричав у весь голос Совешу.
Але Рашта зіскочила з даху прямо на Нав’явленні.
- Нееет!"
Совішу закричав і вистрибнув з вікна.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr