Зрештою довелося викликати водія. Шу Шиюнь відкинувся на підголівник на задньому сидінні. За вікном відбите світло осявало його очі, але всередині весь цей час розповзався тупий біль.
Після повернення йому здавалося, ніби він грається із сім’єю Лань, тримаючи їх у долоні. Але тінь, залишена тією аварією, виявилася набагато сильнішою, ніж він припускав. Це змушувало його зневажати самого себе.
Чому він боїться?
Адже тепер він знає все наперед. Більше не потрапить у пастку й не дозволить матері та Шан Чену постраждати. Тоді чому його все одно так тривожить?
Очі поступово почало щипати. Сильне занепокоєння цілком огорнуло його. Він поглянув на водія, якому довіряв, але все одно відчував жах, ніби машина, що зараз спокійно мчала дорогою, наступної секунди втратить керування... і все повториться, як у минулому житті. Наслідки всього пережитого, здавалося, надто пізно наздогнали його, викликавши запізнілий страх. Йому відчайдушно хотілося знайти хоч якусь душевну розраду.
Мимоволі сильніше стиснувши телефон, він відкрив повідомлення й надіслав текст на один зашифрований номер унизу списку.
[Є просування?]
Відповідь надійшла швидко, наче співрозмовник уже чекав.
[Лань Сучжи придбав кілька будинків у Ченьюані — усі оформлені на ім’я Лань Мусяня. Наразі справи в компанії йдуть нормально, але грошей на рахунках небагато. До речі, помічник Лань Сучжи нещодавно таємно контактував із деякими небезпечними людьми з кримінального середовища. Подробиці зберу й надішлю вам пізніше.]
Погляд Шу Шиюня зупинився на останніх словах. Іронія всередині сягнула межі, і він мимоволі всміхнувся. То он як… Заздалегідь перестраховується, щоб я знову не просив у нього грошей.
За перебігом минулого життя Лань Сучжи мав напасти на нього лише через рік. Раніше Шу Шиюнь думав, що це був раптовий порив, але виявилося, усе було заплановано ще тоді.
І справді обережна людина. Схоже, бажання знищити його було дуже сильним. Але… звідки в Лань Сучжи така глибока ненависть до нього?
Пролунав сигнал сповіщення, і згаслий екран знову засвітився. Він вирішив, що надійшло ще одне повідомлення від тієї людини, але побачив спливне вікно WeChat.
Шан Чен: [Ти ще зайнятий?]
Шу Шиюнь завмер. Напруга всередині ніби потроху розсіялася. На губах з’явилася легка усмішка. Не бажаючи змушувати його хвилюватися, він надіслав лише стікер із кивком.
[Сьогодні не так уже й багато справ. Завтра вранці важлива зустріч, хочу лягти раніше. А ти?]
У співрозмовника майже одразу з’явилося «друкує…», але нове повідомлення довго не надходило.
Шу Шиюнь уже хотів спитати, чи не затримався той знову на роботі, як машина зупинилася біля входу до аеропорту. Він глянув на якийсь час, погасив екран телефону, відчинив двері і швидким кроком увійшов усередину.
Він приїхав якраз вчасно. Варто було лише озирнутися біля зони прильоту, як він побачив високого чоловіка у легкому ветровке, який котив чемодан і виходив назовні.
— Дядько! — очі Шу Шиюня спалахнули радістю, і він швидко замахав рукою.
Шу Яньшень помітив його, але цього не показав. Погляд, як і завжди, залишався холодним та байдужим. Шу Шиюнь, однак, зовсім не зважив на це. Він першим підбіг до виходу й, дочекавшись, коли той наблизиться, урочисто промовив:
— Дядьку, ласкаво просимо додому. Я так за тобою скучив.
Сказавши це, він навіть не поглянув на вираз обличчя Шу Яньшеня, а відразу розкинув руки й палко його обійняв.
І дядько, і небіж були надзвичайно привабливими. Шу Шиюнь мав зріст близько ста вісімдесяти сантиметрів, струнку й витягнуту статуру, а Шу Яньшэнь був ще на пів голови вищий за нього. Холодний, владний і суворий — такий чоловік одразу привертав до себе погляди всіх довкола.
Тіло Шу Яньшеня помітно напружилося. Потім він лише поклав долоню на плече Шу Шиюня, двічі поплескав його й, скориставшись моментом, відсторонив, тримаючи за плечі.
— Що це за звички?
Шу Шиюнь зовсім не зважав на його удаване невдоволення. Він забрав у нього валізу й сказав:
— Дядьку, поживи поки що в мене. Звідти всюди близько. Я ще й готувати тобі буду.
Почувши це, Шу Яньшень насупився:
— Ти вмієш готувати?
Шу Шиюнь зустрів його допитливий погляд і мимоволі відчув провину.
— Трохи… умію готувати щось просте.
Хоча Шу Яньшень не виявляв особливої теплоти, Шу Шиюнь зовсім не занепав духом через його холодність. Він ішов поруч із ним, котячи валізу, і почав перелічувати страви, які вміє готувати.
Спочатку він подумав, що Шу Яньшень просто боїться, аби він не накоїв якоїсь пекельної страви. Але що більше він розповідав, то сильніше той хмурився. Шу Шиюнь уже зовсім розгубився, але цього разу не встиг сам запитати, бо Шу Яньшень холодно промовив:
— У тебе що, грошей не вистачає найняти хатню робітницю?
— А? Я найняв хатню робітницю.
Тепер уже сам Шу Шиюнь замовк. Він так і не зрозумів, що саме мав на увазі Шу Яньшень, але ясно відчував: настрій його дивного й запального дядька явно зіпсувався.
Водій, який об’їхав парковку й повернувся, відчинив дверцята. Шу Шиюнь передав йому валізу й разом із дядьком сів на заднє сидіння, досі нічого не розуміючи. У машині було тихо. Поміркувавши, він усе ж сам почав розмову:
— У мами останнім часом усе добре?
Шу Яньшень зняв куртку, і під нею показалася однотонна футболка з круглим коміром. Між його бровами залягла легка втома.
— У неї все добре.
— Ага. — Шу Шиюнь відчув, що запитав про щось зовсім неважливе, і зміг лише перевести розмову на нього самого. — Тоді ти цього разу повернувся через якусь нагальну справу?
Шу Яньшень лише хмикнув, як і раніше залишаючись холодним. У душі Шу Шиюня вже закипало роздратування, але, глянувши на нього, він раптом згадав почервонілі очі дядька біля своєї могили в минулому житті. Зрештою його серце все ж пом’якшало. Шу Шиюнь повернувся до нього й, трохи повагавшись, усе-таки поділився:
— Дядьку, мама казала тобі, що я почав із кимось зустрічатися?
Шу Яньшень саме дістав із маленького холодильника пляшку води й уже збирався відкрутити кришку, але, почувши це, на мить застиг. Пластик пляшки скрипнув під його пальцями. Та вже за секунду він відкрутив кришку й байдуже відповів:
— Чув.
Шу Шиюнь із полегшенням видихнув. Власне, він не збирався розповідати докладніше, але Шу Яньшень закинув голову, зробив кілька ковтків води, а потім несподівано сам запитав:
— Хто це?
Очі Шу Шиюня одразу трохи засяяли.
— Його звати Шан Чен. Він голова правління групи «Ченцзя». Ми зовсім недавно почали зустрічатися.
Обличчя Шу Яньшеня залишалося незворушним, ніби він про щось розмірковував.
— Він за тобою залицявся, а ти погодився?
Запитання прозвучало надто небезпечно. Шу Шиюнь відчув, що дядько, здається, зовсім не в захваті, й обережно відповів:
— Не зовсім. Це я сам першим почав його домагатися. Він дуже вродливий, та й людина напрочуд м’яка, тож зрештою я сам йому зізнався. Спочатку він узагалі не погоджувався.
Насправді він хотів показати, як нелегко йому все це далося, щоб Шу Яньшень зрозумів: ця любов виникла не на порожньому місці — і не став втручатися. Але, почувши останню фразу, той одразу спохмурнів.
— Чому не погоджувався?
— А? — Шу Шиюнь уже не встигав за його стрибучою логікою. — Він сказав, що хоче залишити мені достатньо часу, щоб я все добре обдумав, і не хоче, щоб я приймав рішення зопалу.
Шу Яньшень холодно всміхнувся, поставив назад закручену пляшку води й сказав:
— Уміє гарно говорити.
Не розуміючи, звідки раптом узялася ця злість, Шу Шиюнь занепокоївся. Йому здалося, що він знову сказав щось не те, тож він поспішно додав:
— Власне, він і раніше зізнавався мені в почуттях, але тоді я не погодився. Мабуть, тому він і боявся, що зараз я просто дію під впливом миті.
Шу Яньшэнь із похмурим виразом обличчя промовив:
— Голова групи «Ченцзя»? Отже, це син Шан Тіньє.
— Напевно, — Шу Шиюнь уже не був упевнений.
— Він старший за тебе на десять років. Що саме тобі в ньому подобається? — голос Шу Яньшеня став дуже серйозним, і тягар старшого, наче разом із кожним словом, ліг Шу Шиюню на плечі. — Багатих і вродливих людей багато. Чим саме він так вирізняється, що заради нього ти готовий ризикувати?
Шу Шиюнь не зрозумів:
— Чому стосунки — це ризик? Він теж дуже добре до мене ставиться. І якби не думка, що все це надто поспішно, я б узагалі хотів якнайшвидше зареєструвати з ним шлюб.
— Ти що, зовсім голову втратив? — вираз обличчя Шу Яньшеня змінився. — Скільки тобі років, щоб уже думати про весілля? Це Лань Сучжи велів тобі так учинити?
Якби це сталося раніше, Шу Шиюню варто було лише побачити, що дядько сердиться, як він одразу пом’якшив би тон і перевів розмову на інше. Він завжди трохи боявся суворого й холодного дядька.
Але тепер усе було інакше.
В очах Шу Яньшеня він більше не був суворим і бездушним дядьком. Він був його рідною людиною, тим, хто ставився до нього найкраще у світі. Тож Шу Шиюнь більше не боявся відкрито говорити йому про свої справжні почуття.
— Звісно, ні. Шань Чен у всьому чудовий. Ті, хто багатший за нього, не такі вродливі, а ті, хто вродливіший, не такі багаті. Одне слово, у нього безліч переваг, і я його дуже люблю. У житті й так надто багато несподіванок, тому я просто хочу, поки живий, робити те, що хочу, і бути поруч із тим, кого люблю найбільше.
Випаливши все це на одному подиху, він пом’якшив голос:
— Дядьку, ти й мама — люди, яким я довіряю найбільше. Тому я хочу розповідати вам про своє життя. Сподіваюся, ви не будете його недолюблювати.
Вислухавши цілу тираду, гідну безнадійно закоханої людини, Шу Яньшень подивився на нього так холодно, наче перед ним сидів ідіот.
— Шу Шиюнь, чим він тебе так причарував?
Прокрутивши в голові щойно сказане, Шу Шиюнь і сам відчув, що це прозвучало трохи безглуздо. Але все це була чиста правда.
— Дядьку, Шан Чен справді дуже хороший.
Здавалося, Шу Яньшень остаточно розлютився. Він притис долоню до чола, відвернувся до вікна й глибоко вдихнув.
— Коли прийдеш до тями, тоді й поговоримо.
—…
Шу Шиюнь втратив дар мови. Та що з ним не так? Він-бо якраз усе чудово розумів.
***
У просторому кабінеті панувала цілковита тиша. Лише настільна лампа на столі відкидала тьмяне світло, а за панорамним вікном мерехтіло вечірнє місто.
Шан Чен дочитав останній контракт, перевів погляд на мовчазний телефон, що лежав на столі, відкинувся на спинку крісла й трохи послабив комір сорочки. На вродливих рисах його обличчя промайнуло здивування.
Зазвичай у цей час Шу Шиюнь уже звільнявся й передзвонював йому, але сьогодні не надійшло жодного повідомлення. Чат усе ще закінчувався його останньою фразою:
[Ти вільний у суботу? Хе Мушен запрошує на захід, і тебе теж]
Так і не дочекавшись відповіді, він написав водієві, що виходить, підвівся й зібрався додому. Але саме тоді, коли він уже виходив, телефон невчасно задзвонив. Та це було не повідомлення від Шу Шиюня.
Чен Юнь: [Фото]
Чен Юнь: [Це ж молодий пан Шу? Так пізно зустрічає когось в аеропорту — стосунки явно непрості. Брате, мені тебе шкода. Якщо зовсім тяжко, може, просто забудеш?]
Відкривши фото, він побачив застиглий кадр. Шу Шиюнь радісно кидається в обійми незнайомого чоловіка. Навіть із великої відстані можна було розгледіти щастя на його обличчі.
Шан Чен застиг на місці. Його погляд зупинився на руках Шу Шиюня, які міцно обіймали того чоловіка. За мить він натиснув кнопку блокування екрана.