Спочатку Лань Сучжи лише вдавав усе це заради Шу Шиюня. Але тепер, побачивши, що пасинок поводиться як безнадійна людина, з якої нічого не вийде, та ще й не виявляє ані краплі поваги до нього, свого батька, він і справді розлютився. Наступної миті палиця знову опустилася вниз.
— Що я тобі раніше казав?! Не займайся постійно цією дурнею! А ти зовсім безмозкий! Шиюнь стільки для тебе зробив, стільки років старався заради тебе, чого тільки тобі не давав! І ось так ти йому віддячив?! Ти знаєш, що про тебе говорять за межами дому? Ти просто ганьбиш нашу родину Лань!
Удар Лань Сюаня збив на землю. Він мав жалюгідний і розпатланий вигляд. Хотів було щось сказати, але, відчувши біль у місцях ударів, зміг лише скривити обличчя.
— Досить, досить! — Тан Ітун терпіла, скільки могла, але коли Лань Сюаня вдарили по гомілці й він видав пронизливий крик, більше не витримала. — Уже досить! Ти що, справді хочеш забити його до смерті?!
Лань Сучжи все ще кипів від люті, але потроху опанував себе. Він люто тицьнув пальцем у Лань Сюаня, який скорчився на землі й тримався за ногу:
— Даю тобі останній шанс. Вибачся перед Шиюнем! І пообіцяй, що більше такого не повториться.
Лань Сюаню вже було не до гордості. Гомілку пронизував гострий біль, наче кістка тріснула.
— Я… я помилявся. Більше такого не буде.
Тан Ітун жалісливо обійняла його, присіла поруч і підвела голову до Шу Шиюня:
— Шиюню, Лань Сюань уже зрозумів свою помилку. Не сердься через це, добре? Ми з твоїм батьком потім як слід його виховаємо, гаразд?
Шу Шиюнь, насолодившись цією виставою, підніс склянку молока до губ і зробив ковток. Почувши її слова, він усміхнувся:
— Тітонько Тан, про що ви говорите? Я ніколи не сердився на Лань Сюаня.
—…
Тан Ітун не наважилася сказати більше ні слова, боячись, що Лань Сучжи знову спалахне. Вона поспішно допомогла Лань Сюаню підвестися.
— Тоді ми підемо. Мені потрібно відвезти його до лікарні. Потім нехай сидить удома й гарненько поміркує над своєю поведінкою. Коли він одужає, я знову приведу його, щоб він офіційно вибачився перед тобою.
Шу Шиюнь провів їх поглядом. Коли вони відійшли подалі, ще можна було ледь чутно почути, як Лань Сюань застогнав, сідаючи в машину:
— Мені, здається, ногу зламали… Болить, болить, болить…
Лань Сучжи важко дихав. Поставивши мітлу на попереднє місце, він обернувся, кинув погляд на Тан Ітун, яка квапила його йти, і поспішно запитав:
— Шиюнь, ти ж більше не сердишся?
Шу Шиюнь злегка стиснув губи й усміхнувся, і на його обличчі з’явився доречний жаль:
— Не хвилюйтеся. Я вже давно звик. Тепер у вас нова сім’я, тож цілком природно, що ви більше дбаєте про них. Насправді сьогоднішня вистава була ні до чого. Тітка Тан іще образиться на вас.
У його словах чулося тонке глузування. На обличчі Лань Сучжи промайнуло почуття провини, але майже одразу змінилося холодністю.
— Лань Сюань усе-таки не нашої крові. І незрозуміло, у кого він такий виродився. Усе через те, що твоя тітка Тан його розпестила. Після цього мені теж доведеться як слід зайнятися його вихованням.
Шу Шиюнь не втручався в цю розмову. Він чудово знав, що Лань Сучжи лише грає на публіку. Зараз говорить красиво, але коли повернеться додому, Лань Сюань трохи пом’якшає і хто знає, чим усе закінчиться.
Лань Сучжи зітхнув:
— Це я теж недостатньо про тебе дбав. До речі, як там твої проблеми з обіговими коштами? У мене ще є трохи грошей. Нехай і небагато, але в крайньому разі можуть тебе виручити.
Шу Шіюнь поки не хотів говорити з ним на цю тему, тож лише ухильно відповів:
— Поки що все як є. Спочатку відвезіть Лань Сюаня до лікарні, а потім я все докладно розповім.
— Добре.
З машини все ще долинали скарги Лань Сюаня. Лань Сучжи розумів, що справа нагальна, тому більше не затримувався.
Дивлячись, як той швидко застрибнув у машину й поїхав, Шу Шиюнь не втримався від холодної насмішки. Наказавши хатній робітниці вимити підлогу біля входу, він розвернувся й піднявся нагору.
***
У лікарняній палаті одна нога Лань Сюаня вже була в гіпсі, але його обличчя все ще палало від люті.
— Мамо, як думаєш, він не передумав? До цього він стільки всього нам обіцяв, а потім через одне слово Шу Шиюня так мене відлупцював!
Тань Ітун сиділа поруч і лагідно його заспокоювала:
— З чого б це? Ми з твоїм батьком усе заздалегідь обговорили. Та й як він може пом’якшитися до Шу Шиюня? Ти забув, як той з’явився на світ?
Після її слів Лань Сюань поступово заспокоївся — так йому й справді було легше зрозуміти, що відбувається. Він знав, що в першому шлюбі Лань Сучжи увійшов до родини дружини. Тоді той лише починав усе з нуля, переживав важкі часи, компанія майже збанкрутувала. На щастя, йому вдалося вхопитися за родину Шу й спертися на їхній вплив.
Але щойно справи стабілізувалися, він знайшов привід розлучитися й не виявляв до Шу Шиюня особливої уваги. Зрештою, рідний син носив прізвище матері й виховувався в чужому домі, тож в очах Лань Сюаня це теж було величезним приниженням, і він чудово розумів подібні почуття.
— Рідний син, а прізвище не твоє, та ще й росте в чужій сім’ї. На його місці я б теж намагався триматися від нього подалі, — холодно всміхнувся Лань Сюань. — Я справді заздрю Шу Шиюню. Чому йому так пощастило народитися? У його матері така багата родина, а вони навіть не хочуть нас підтримати. Яка жадібність!
Почувши ці слова, Тан Ітун дивно змінилася на обличчі. До шлюбу з Лань Сучжи Лань Сюань носив її прізвище, і лише згодом усе довелося змінити… Невже, на думку сина, жити тоді разом із нею було настільки ганебно?
Але зараз було не до з’ясувань. Вона поспішно обернулася до дверей палати й, переконавшись, що ніхто не підслуховує, заговорила:
— Нікому не кажи таких речей. Шу Шиюнь не дурень. І всі ці роки його завжди більше тягнуло до родини Шу. Якщо він справді розірве з нами стосунки, ми втратимо все, зрозумів?
На обличчі Лань Сюаня читалося роздратування. Йому хотілося назвати її боягузкою, але, згадавши давно підготовлений і вже запущений план, він не втримався від задоволеного передчуття.
— Не будь такою обережною. Думаєш, він аж такий благородний? За спиною теж бігає й намагається догодити багатіям.
Тан Ітун здивовано подивилася на його самовдоволену усмішку:
— Про що ти взагалі говориш? Шу Шиюнь ніколи б такого не зробив.
— Що ти розумієш? Він же сам казав, що має проблеми з обігом коштів. Отже, останнім часом, напевно, бігає й шукає допомоги на стороні. А як до нього ставиться сім’я Шу — ще невідомо. Інакше чому він не бореться за таку величезну спадщину, а намагається пробитися сам? — Лань Сюань вважав свій план бездоганним і не збирався витрачати зайві слова на пояснення. — Коротше, не втручайся. Якщо новини спливуть, знайдуться люди, які йому цього не пробачать. Подумаєш, створив якийсь дрібний бренд, а вже сміє використовувати важливих людей заради хайпу. Я змушу його скуштувати наслідків, інакше мені не проковтнути цієї образи!
Останні слова він майже процідив крізь зуби. Тан Ітун поглянула на його ногу й знову відчула жаль.
— Ні про що зайве зараз не думай. Як слід відпочивай.
— Ні, так не піде. — Лань Сюань глянув на двері й понизив голос. — Цього разу я стільки всього витерпів. Ти повинна змусити Лань Сучжи компенсувати мені це.
Тан Ітун безпорадно зітхнула:
— Добре, добре. Мама обов’язково заступиться за тебе. Потім попрошу твого батька дати тобі нову посаду, а кишенькові гроші збільшити вдвічі. Влаштує?
Почувши обіцянку, Лань Сюань нарешті заспокоївся. Він узяв телефон, поглянув на відео, яке наказав опублікувати, і задоволено всміхнувся.
Але галасу все ще було недостатньо. Треба було ще підлити олії у вогонь.
***
Коли Фан Цзяхуа втретє запитала Шу Шиюня, як звати Шан Чена, той нарешті не витримав і поцікавився:
— Чому він тебе так цікавить?
Очі Фан Цзяхуа хитро заблищали. Вона знову склала всі ланцюжки, які діставала, щоб приміряти, і сказала:
— Бо пан Шан дуже вродливий! Я разів п’ять поспіль передивлялася його інтерв’ю. Не зрозуміла жодного слова, бо дивилася лише на його обличчя.
Знаючи, що вона небайдужа до вродливих чоловіків, Шу Шиюнь мимоволі усміхнувся:
— А я вже подумав, що ти з ним знайома.
— Та бути такого не може! — Фан Цзяхуа закінчила прибирати речі, підійшла до нього й почала підбирати одяг. — Але… босе, які у вас зараз стосунки з паном Шанем? Минулого разу він відвіз тебе додому, а останніми днями я постійно бачу, як ви переписуєтеся. Невже…
Пальці Шу Шиюня, що набирали відповідь, завмерли. Трохи подумавши, він зрештою сказав:
— Ми зустрічаємося.
Він вимовив це цілком серйозно, чітко, слово за словом. Але після цього Фан Цзяхуа лише приголомшено завмерла.
— А?
Шу Шиюнь насупився:
— Не схоже?
— Ні-ні! — вона швидко замахала руками, і вираз її обличчя став ніяковим. — Просто я не можу уявити вас разом. Ви що, увесь час мовчите?
Шу Шиюнь не зрозумів. На щастя, Фан Цзяхуа не поскупилася на пояснення:
— Просто, босе, ти сам увесь такий холодний. Іноді на нарадах сидиш мовчки, і всім здається, ніби ти злишся. А пан Шань теж виглядає як один із тих холодних типів. У серіалах же бувають такі крижані владні боси, правда?
Під впливом її слів Шу Шиюнь і справді мимоволі спробував це уявити, але йому здалося, що вона все надто перебільшує.
— Невже я справді здаюся людиною, з якою важко ладнати?
На столі стояло квадратне дерев’яне дзеркало, що оберталося. Він трохи випростався й подивився на себе. Світла шкіра, здоровий рум’янець, правильні риси обличчя, ясний погляд — цілком нормальна зовнішність.
Фан Цзяхуа насилу підбирала слова:
— Не зовсім так. Просто… від тебе віє надто великою холодністю. Вона не залишає людям простору для фантазії. Якщо простіше, неможливо уявити, як ти взагалі з кимось зустрічаєшся. Це надто несподівано.
Говорячи це, вона навіть трохи почервоніла, наче зніяковіла. Шу Шиюнь не сподівався почути таку причину. Він завмер на кілька секунд, а потім відчув, як починають горіти і його власні щіки.
Здається, він зрозумів, що вона мала на увазі. Але це була його справа із Шан Ченом. Навіть якщо йому хотілося заперечити, після недовгих роздумів він вирішив нічого не пояснювати Фан Цзяхуа. Лише серед метушні він кинув погляд на безмовний телефон, і в голові знову спливли її слова.
Шан Чен…
Раніше, бачачи його в новинах, Шу Шиюнь про себе в'їдливо помічав, що на вигляд той виглядає пристойною людиною, а насправді є справжнім звіром. Але тепер його думка змінилася. Він більше не дивився на нього крізь призму упередження і вважав, що той цілком нормальний.
Холодний?
Певною мірою, трохи є. Мабуть, через його становище. Йому потрібно зберігати авторитет, а як голові Chengjia Group, кожне його слово й учинок впливають на імідж компанії. Тут надто багато всього пов’язано, і Шу Шиюнь це розумів.
Якщо говорити про кохання, достатньо, щоб поруч із ним Шан Чен не був таким відстороненим.
А він сам?
Щодо Шан Чена він, мабуть, був достатньо палким. Того дня він навіть сам першим поцілував Шан Чена. Йому знову туманно привиділося тепло того поцілунку, що тоді торкнувся його чола.
[Ей-ей-ей, про що замислився?]
[А як же розіграш? Юньбао, чого завис?]
[Здається, я відчуваю кислуватий запах кохання]
[Зрозумів, думає про дівчину]
Шу Шиюнь отямився, побачив коментарі й поспішно прокашлявся, повертаючи розмову в попереднє русло.
— А зараз починаємо розіграш.
Хоча це був лише невеликий епізод, протягом наступної години трансляції безліч шанувальників без кінця розпитували його, через що він навіть трохи почервонів. Та найбільше його увагу привертали випадкові глядачі, які знову й знову заходили на трансляцію, питаючи, чи правдиве те відео. Серед них було чимало людей із недобрими намірами. Він їм не відповідав, дозволяючи модераторам заглушувати й виганяти такі акаунти.
Прикинувши час прильоту літака, після завершення ефіру він збирався вирушити до аеропорту зустрічати дядька. Той нарешті повернувся, і Шу Шиюнь неодмінно мав поїхати. Фан Цзяхуа завтра мала разом із ним обговорювати співпрацю, тож сьогодні залишилася ночувати на його віллі й не поїхала.
Він уже збирався сам сісти за кермо, але тієї миті, коли пальці лягли на кермо, у голові спалахнули спотворені криваві картини, а у вухах наче знову пролунав різкий вереск гальм.
Спиною пробіг холодний піт.
Скільки б він не готував себе морально, нормально кермувати все одно не виходило. Шу Шиюнь трохи послабив хватку, нахилився й притулився чолом до холодного керма. Зробивши кілька глибоких вдихів, він спробував опанувати себе, але, піднявши голову, побачив, що очі все ще були злегка почервонілими.