Ззовні намету почувся гамір. Цвях, який лежав на землі в заціпенінні, повернув голову і побачив, що товста завіса піднялася з кутку, і Його Високість Залізна Сокира нахилився до намету.
«Співкомандувач». Він ніколи не очікував, що командувач Першої армії прибуде до нього в гості. Він швидко випростався і віддав честь.
«Немає потреби в етикеті». Залізна Сокира підійшов до його ліжка та сів, схрестивши ноги. «Як твоя травма?»
«Це не має значення. Зламано лише два зуби». Цвях торкнувся своєї опухлої щоки. «Мені не так боляче».
«Гаразд», — додав Залізна Сокира. — «Міс Нана була настільки зайнята останнім часом, що, оскільки твоя рана була не надто серйозною, ти будеш одужувати самостійно. Коли рятувальна операція закінчиться, ти можеш звернутися до неї, щоб вона полагодила твої зуби, а Перша армія це оплатить».
«Я повністю розумію, немає потреби турбувати її такою маленькою травмою. Зрештою, міс Нана дуже втомилася...» Цвях на мить завагався, перш ніж продовжити. «А як щодо Гончого? Він...»
Це Гончий схопив зброю товариша по команді та вдарив Цвяха, оглушивши його рукояткою. Цвях досі пам'ятав момент, коли супротивник націлив на нього зброю.
«Не хвилюйся. З ним усе гаразд», — сказав Залізна Сокира, щоб заспокоїти його. «Його збили з ніг охоронці, щойно той підняв зброю. Він напав на тебе через магію Чистої Відьми. Тож його не покарають і він вже повернувся до команди, щоб тренуватися».
«Справді?...» — Цвяху стало трохи простіше. — «В ту мить я думав, що загинув. А як же інші команди?»
Згідно з планом, у кожному бункері було розташовано дві кулеметні команди та взвод охорони з п'яти чоловік. Тож, навіть якби вороги наближалися до бункера, вони мали б можливість оборонятися на місці. Окрім двох-трьох солдатів команди, відповідальних за перенесення боєприпасів, усі інші носили Боже Каміння Відплати. Цей план виглядав здавалося б бездоганно.
«Такі нещасні випадки трапляються», — сказав Залізна Сокира, простягнувши руки, — «але вони не завдали великої шкоди, інакше б ми тут не стояли».
«Церкву змусили відступити...?» — щойно він запитав, Цвях зрозумів, що це було ідіотське питання. «Хм, я хочу знати, що сталося потім».
«Вороги розпочали останню атаку, але не змогли перетнути четверту лінію окопів. Як Армія Божої Кари, так і Армія Суду були повністю розбиті, залишивши понад дві тисячі тіл на передній частині наших позицій. Далі залишки поспішно втекли... Ми виграли битву».
Що збентежило Цвяха, так це те, що Залізна Сокира не був надто радий, і натомість він говорив усе це нейтральним тоном. Залізна Сокира не назвав причини, а Цвях не наважився запитати.
Потім настала довга тиша.
Після довгої паузи Залізна Сокира зітхнув і поплескав його по плечу. «Раз у тебе все гаразд, то добре відпочинь, а я піду відвідаю інших поранених».
Побачивши, що Залізна Сокира збирається піти, Цвях зібрався з духом і зупинив його. «Ваша Високість...»
«Що трапилося?»
«Я, я хочу покинути Першу армію», — прошепотів він.
Залізна Сокира насупився. «Чому?»
«Можливо, я більше не зможу бути кулеметником». Цвях соромно опустив голову. Щоразу, коли він заплющував очі, у нього перед очима з'являвся спогад, у якому молода жінка в червоному плащі була обстріляна з кулемета. «Я не зміг одразу вистрілити у ворога...»
«Твоєю ціллю була неповнолітня Чиста Відьма, так?» — перебив його Залізна Сокира. «Твоя команда вже повідомила мені про це у своєму післявоєнному звіті. Не думаю, що твоя ідея правильна, але вона також не може бути помилковою. Тож я просто запитаю тебе про одне: ти збираєшся зрадити Його Величність?»
«Ні! Ваша Високосте, звісно, що ні», — швидко заперечив Цвях. «Моє життя належить Його Величності».
«Тоді я не збираюся схвалювати твоє прохання», — без вагань сказав Залізна Сокира. «Наразі найкритичніший момент для Першої армії та навіть для всього Міста Невервінтер. Я вимагаю, щоб кожен в армії дотримувався свого обов’язку та охороняв Його Величність Роланда Вімблдона будь-якою ціною. І ми повинні докласти для цього всіх зусиль! Добре, ти не можеш бути стрільцем. Тоді ти можеш бути спостерігачем чи захисником, але тобі категорично не дозволено залишати армію, зрозуміло?»
Останнє речення командира було сказано владним тоном.
«Так-так! Ваша Високість!» — сказав Цвях, віддаючи військовий салют.
«Ось і все». Після того, як Залізна Сокира пішов, не озираючись, Цвях відчув глибокий шок.
«Хіба ми не перемогли? Чому найкритичніший момент настав саме зараз? І чому Його Величність Залізна Сокира настільки урочисто наказав Першій армії захищати Його Величність Роланда будь-якою ціною...» — раптом йому спала на думку жахлива думка. «Невже…? Невже з Його Величністю щось трапилося під час битви?»
Щойно він подумав про це, він аж здригнувся.
***************
«Як справи?» — Калвін Кант зайшов до кімнати доньки і побачив, що вона збирає одяг.
«Перша армія та відьми щільно оточили замок, і навіть я не можу потрапити всередину». Едіт скривила губу. «Але, якщо йому стане краще, новини просочаться, тож... гадаю, з ним все так само, як і раніше».
«А як щодо тебе? Ти готова до далекої подорожі?» — герцог Кельвін Кант підняв чорну вечірню сукню з вуаллю з гори суконь на ліжку й уважно її роздивився. — «Чи не надто відверта ця сукня?»
Едіт закотила очі. «Я не казала, що збираюся її обрати, і хіба це був не твій подарунок? Тоді ти мав намір дозволити мені одягнути його на вечерю до Тімоті».
«Кхм... справді». Кельвін сором’язливо поклав мантію. «Як думаєш, війська Його Величності відступлять до міста Невервінтер?»
«Ймовірно». Едіт запхала кілька одежин у відкриту валізу. «Хоча Церква повністю розгромлена, значна частина припасів Першої армії була вичерпана. Відділу радників знадобиться близько місяця, щоб відновити оперативну готовність. Якщо Його Величність Роланд почувається добре, немає жодної причини, щоб він не залишався в Північному регіоні деякий час. Але якщо він непритомний, ніхто не може гарантувати загальний моральний дух. За таких умов Залізна Сокира точно не наважиться продовжувати атакувати Святе Місто, тому його дії не складно передбачити».
«Ти маєш намір повернутися за ними?» — стурбовано запитав Кельвін. — «Якщо щось жахливе трапиться... з Його Величністю, королівство може охопити громадянська боротьба, тому тобі буде безпечніше залишитися в Північному регіоні».
«Ось чому я йду до Міста Невервінтер». Едіт встала та перекинула своє довге волосся через плече на спину. «Це місце стало новою відправною точкою для королівства — чи буде там Роланд, чи ні, не має значення. А його кома є одночасно викликом і можливістю для родини Кант».
Герцог Кельвін Кант не міг стриматися, щоб не зробити холодного подиху. «Ти плануєш...»
«Твої думки надто прості». Едіт знизала плечами. «Єдина, хто може замінити Роланда, — це його сестра Тіллі Вімблдон, і боюся, що ніхто, крім неї, не зможе пов’язати простих людей із відьмами. Але існує проблема того, що вона сама також відьма, тому, коли вона має справу зі знатними людьми, їй потрібно більше допомоги від звичайних людей». Вона зробила паузу. «Цією людиною, безсумнівно, буду я. Тату, це найкращий короткий шлях, щоб піднятися на вершину влади, і я не хочу його втратити».