Після тижня створення та випробувань Роланд і Анна разом завершили розробку ударного детонатора.
Порівняно з запалом артилерійських снарядів, йому не потрібно витримувати високу температуру та тиск, а також не було високого перевантаження під час виходу з камери, тому конструкція була дуже простою. Однак через необхідну точну структуру ударника та пружини їм довелося випробувати багато варіантів, перш ніж вони нарешті досягли успіху.
Основна проблема полягала в тому, що ніхто не знав, скільки еластичності потрібно пружині, щоб вона не спрацювала, випадково впавши. Їм також потрібно було гарантувати, що вона завжди буде спрацьовувати під час справжнього запуску.
Вони з Анною лише трохи змінили товщину і твердість пружини, перш ніж знову її перевірити.
На щастя, Анна і Люсія вже зробили багато необхідної роботи заздалегідь. В результаті Роланд мав під рукою все більше високоякісних матеріалів. Зрештою, після багатьох випробувань вони вирішили використовувати сталевий сплав № 1365, який мав відносно високу твердість, але в’язкість була меншою. Навіть якби бомба впала з метра висоти, вона б не стиснулася до кінця.
Після вибору відповідної пружини решта була простішою як у приказці: куди тече вода, там утвориться русло. Незважаючи на те, що Роланд ніколи раніше не бачив як виглядає справжній детонатор, він все одно міг покластися на свій досвід роботи, щоб самостійно розробити дизайн.
Порівняно з сучасними зразками, йому, звичайно, багато чого бракувало, але для нинішніх сирих великих чорних бомб цього було б достатньо.
Готова версія ударного детонатора мала форму циліндра в дванадцять сантиметрів завдовжки, приблизно п’ять сантиметрів у діаметрі, та зі спіральним візерунком на нижній стороні, який можна було вкрутити в отвір у верхній частині бомби.
Внутрішня частина виглядала як опукла донизу канавка, тоді як бойок теж мав подібний вигляд, тому теж міг поміститися в канавку. У нормальному стані пружина зафіксувала б верхню частину всередині поглиблення, тоді як ударник приземлився б прямо всередині поглиблення, лише на один палець від капсуля. З метою вжиття запобіжних заходів Роланд також зробив отвір у голівці бойка, щоб на верхній частині гільзи можна було закріпити болт. Таким чином, перед бомбардуванням спочатку потрібно було витягнути цей болт, і лише тоді бойок міг рухатися вгору-вниз.
Імітаційний тест проводився в сонячний день.
Оскільки ця бомба, наповнена гравієм замість чорного пороху, вже вп’ятеро перевищувала вагу Солов’я, Роланд вирішив не сідати на повітряну кулю, а натомість спостерігав за процесом за допомогою оглядової труби з відстані трьохсот метрів від запланованого місця падіння.
Окрім нього, там також був командир першої армії Залізна Сокира та головний лицар Картер Ланіс, які були тут, щоб спостерігати за цим першим випробуванням.
«Ви плануєте використати повітряну кулю, щоб закинути велетенські вибухові пакети в серце імператорського палацу?» Вислухавши план Роланда, Картер насилу повірив своїм вухам. Атака з висоти двох кілометрів над землею, одночасно повністю ігноруючи міські стіни та сили гарнізону, остаточно перевернула його колишню концепцію того, що визначав бій – і, звичайно, живучи в Прикордонному місті протягом останнього року, його погляд на цю тему вже багато разів зазнавав змін.
«Поки система управління повністю функціонує, це справді можливо досягнути», — кивнув Роланд. «Прямо зараз Тімоті знову примушує людей до служби, щоб створити свою нове військо. Якщо ми не зможемо його зупинити, західна територія неминуче зазнає ще одного нападу його наркотичних сил, і навіть якщо ми знову змусимо його повернутися, це не принесе нам жодної користі».
Секретний лист, який надіслав Тео, вказував на те, що Тімоті все ще використовував ту саму стару рутину, намагаючись виснажити його силу. Однак Роланд не знав, чи зможе команда, послана Баровим, наздогнати своїх колег, залучити людей і змусити їх прийти до Прикордонного міста.
«Якщо ви справді зможете випустити гнів небес над головою Тімоті, він буде абсолютно наляканий, не знаючи, що робити!» Залізна Сокира схвильовано сказав: «Це справді небесна кара, перед якою ніхто не зможе встояти!»
«Це те, на що я сподіваюся», — з посмішкою сказав Роланд.
Хоча Тео згадав у листі, що Тімоті, найімовірніше, знайшов метод виготовлення чорного пороху і відкрив майстерню в центрі міста, щоб спробувати масово виробляти небезпечний продукт, після неодноразових роздумів Роланд все ж вирішив, що ціллю для бомбардування все ще має бути імператорський палац.
Причина проста: палац був єдиним місцем, який привертав увагу.
Якщо дивитися з висоти двох тисяч метрів, навіть найвеличніше місто Грейкасла було розміром лише з половину долоні. Тому вони також повинні були заздалегідь знайти хорошу точку для прицілу, щоб скинути бомбу. А палац розташовувався в центрі міського району і був оточений стіною з червоної плитки. Крім того, чисто білі камені, що вкривали дах палацу, особливо привертали увагу під час прицілювання, а це означало, що їм було майже неможливо промахнутися.
Але майстерня була іншою.
У Роланда не було архітектурного плану Королівського міста, до того ж у нього не було людей на землі, і якби він покладався лише на слова, було б досить складно описати положення обраної цілі. Крім того, площа майстерні була невеликою. Якби бомба впала на будинок цивільного населення, успіхи їхнього плану не компенсували б втрат, з якими вони зіткнулися б.
Тоді біла тінь раптом впала просто на землю, викликавши стовп диму, що піднявся з тестового поля, а через мить пролунав глухий звук чогось, що вдарилося об землю.
«Схоже, що бомба впала на землю, — Роланд відклав трубу, — ходімо подивимося на результат».
Після тижня тренувань Блискавка значно покращила свою техніку бомбардування. Цього разу бомба впала на землю за п'ять метрів від центру цілі. Вона просвердлила все своє тіло в землю, а зовнішня оболонка була суттєво деформована через силу удару.
Після того як Споглядач Хмар приземлився, Анна використала своє чорне полум’я, щоб розрізати бомбу, щоб усі могли побачити, що ґрунт біля детонатора обвуглений до чорного кольору – це довело, що температура капсуля була достатньо високою, щоб запалити газ над гравієм, який вони використовували замість чорного пороху, і це показало, що сам детонатор працював як потрібно. Якби вони замість цього заповнили внутрішню частину бомби нітрованим крохмалем, вона могла б запросто створити діру глибиною від 4 до 6 метрів і вбити всіх людей, які не сховалися та знаходилися в радіусі 50 метрів.
Тепер, після повної підготовки до скиду, наступним кроком була організація їх бойового плану.
Роланд дозволив своєму погляду поблукати по всіх оточуючих, а потім відкрив рота і повільно сказав: «Ми здійснимо раптовий наліт на Королівське місто наступного понеділка. Спочатку Залізна Сокира очолить групу з п'ятдесяти одиниць вогнепальної зброї та супроводить відьом до околиць Срібного міста. У цьому районі є гірський хребет, який може захистити вас від виявлення, і він має бути ідеальним місцем, якщо ви хочете розбити табір або відправити повітряну кулю».
«Я чую і слухаюся, Ваша Величність!» Залізна Сокира погодився.
«Чому ми не можемо просто полетіти прямо з Прикордонного міста?» — запитала Венді.
«Ні, це було б надто далеко», — похитав головою Роланд, від західної території до Королівського міста знадобився б щонайменше тиждень подорожі. Якщо подорожувати з Споглядачем Хмар або летіти прямо туди, це все одно займе близько трьох днів, разом з поверненням – шість днів. Крім того, після встановлення механізму скидання в кошику буде достатньо місця лише для двох людей, а це означало, що Соловей не зможе слідувати за ними. За винятком Анни, жодна з інших відьом не мала бойових здібностей, тому змусити їх провести шість ночей у дикій природі було б надто високим ризиком, що для нього було б неможливим рішенням. «Почавши зі Срібного міста, ви зможете завершити бомбардування всього за один день і повернутися ще до того, як зайде сонце».
«По-друге, відьми, призначені для виконання місії, — це Анна, Венді, Блискавка, Меґі, Соловей і Сільві. Двоє останніх відповідають за спостереження за околицями табору, тоді як атаку здійснять перші чотири людини відповідно до витренуваного методу, особливо Блискавка, — він подивився на маленьку дівчинку, — вдасться нам, чи ні, все залежить від тебе».
«Ви можете залишити це мені». Остання поплескала себе по грудях.
«У такому випадку останнє, що я хотів згадати, це те, що ви всі повинні звернути увагу на свою безпеку, — сказав Роланд, наголошуючи кожне слово, — я буду чекати на ваше повернення тут, у Прикордонному місті».
Чотири дні потому перша бомба «Східний вітер №1» була завантажена на візок і під ескортом Першої армії потрапила на вантажне судно до Срібного міста.