Мей ніколи б не подумала, що коли вона збиралася ступити на дорогу назад до Прикордонного міста, її серце знову буде сповнене великими очікуваннями.
Ліси вздовж річки Червоної Води уже почали жовтіти, і вітерець, що дув прямо в обличчя, приносив мороз. Хвилі мерехтливої річки рухалися під її ногами, і час від часу вона могла побачити опале листя дерев, що пропливало повз борт корабля.
Тепер, без усіх тривог і неспокою, які вона відчувала під час своєї останньої подорожі, пишний навколишній осінній пейзаж здавався наче чимось з вірша чи картини.
«Міс Мей», — пролунав позаду голос, повний поваги. «Ваша п’єса «Щоденник відьми», чи правда, що Його Високість написав її особисто для вас?»
Коли Мей обернулася, вона побачила, що позаду неї зібралася група актрис, а людина, що стояла попереду, дивилася на неї з напруженим виразом. Вона згадала, що її звали Ластівка.
«Ах, перепрошую», — помахала їй Ірен, а потім вклонилася і сказала з вибачливою усмішкою. «Я не змогла відповісти на це питання. Тому, не маючи кращого варіанту, я мусила дозволити їм прийти і запитати тебе».
Що за дурня… подумала Мей і кинула на неї зарозумілий погляд. Якби це була вона з минулого, вона б лише кинула на них усмішку. Але тепер, після того, як вона провела стільки часу разом з Ірен, її терпіння несподівано з кожним днем ставало все сильнішим, і тому вона наважилася відповісти: «Ні, Його Високість писав її не для мене. Скоріше це міністр освіти мерії, леді Сувій, яка написала «Щоденник відьми».
«Е, дійсно?» Ластівка здивовано закліпала очима: «Коли ви сперечалися з Беллою, ми всі думали, що це правда».
«Його Високість написав її особисто» та «Його Високість написав її особисто для мене», значення цих двох формулювань були полюсами одне від одного, як ці люди могли зрозуміти першу половину речення, але повністю відкинути другу? Подумавши про це, вона тоді сказала їм: «Але Його Високість схвалив і написання сценарію, і театральну постановку. Тому, коли Белла висміювала сценарій, це дійсно було еквівалентно глузуванню з Його Високості. Щодо цього, я її не обдурила».
«Ви коли-небудь бачили Його Королівську Величність?»
«Я чула, що він має відзнаку королівської родини — довге сиве волосся, і виглядає надзвичайно гарно,це правда?»
«Я також чула, що він народився з природною вдачею романтика і має багато коханок!»
«Справді?»
«…» Дивлячись на цю групу жвавих маленьких дівчаток, Мей не могла не насупити брови. Та щоб його! Я ніколи не повинна була відповідати на їхню цікавість.
«Добре, вистачить, дівчата, не турбуйте міс Мей», — сказала Роза і почала відганяти групу жінок, демонструючи вибачливий погляд на Мей.
«Це не проблема», — знизала вона плечами, а потім продовжила насолоджуватися краєвидом узбережжя. «Зрештою,це я сама шукала неприємностей».
«Я… не розумію, — почухала потилицю Роза, — чому ти хотіла взяти їх з собою, коли ми пішли? З тридцяти п'яти людей лише двоє стояли на сцені раніше, а двадцять шість з них ще не закінчили жодного курсу своїх театральних гуртків. Відповідно до того, що ти казала раніше, їх навіть не можна вважати новачками. Вони все ще всередині своєї яєчної шкаралупи і ще не вилупилися… навіть якщо вимоги лорда до п’єси не надто вимогливі, я боюся, що навіть Його Високості буде складно прийняти таких акторів. Якщо ти хочеш помститися Беллі, тобі слід було спробувати залицятися до більш досвідчених акторів другого плану».
«Я не мала наміру дозволити їм усім виступати».
«Ах?» Жінка на мить завмерла на місці.
«Вони ж можуть прочитати сценарії для вистави, правильно?» Мей сміючись запитала: «Хоч у них ще попереду довгий шлях, поки вони зможуть вийти на сцену, усі вони принаймні вміють читати та писати. Не кажи мені, що ти ще цього не помітила? Його Королівська Величність наразі потребує саме такого вміння». Вона на мить замовкла: «Ти справді думаєш, що Його Королівська Високість Роланд Вімблдон настільки любить драму, що він найняв нас для вистави?»
«Це…»
«Якби це був лорд Петров, то відповідь була б так. До того як він очолив Фортецю Лонгсонг, він мав звичку раз на тиждень ходити в театр. Однак його високість Роланд, окрім перегляду першої вистави нового театрального твору, не з’являвся на міській площі решту часу – тому він точно ніколи не рекламував драму для власного задоволення. Натомість він має намір поширювати свої погляди в масах використовуючи драму». Мей зробила паузу, перш ніж продовжити: «Порівняно з першими виставами, які наголошували на опорі гнобленню та повідомленні про те, що відьми не злі, нова п’єса «Світанок Нової Ери» та «Нове Місто» перейшли до вербування людей і повідомлення «стати багатим завдяки власним зусиллям». Я просто наслідую його ідею і використовую ту невелику кількість влади, яку зараз маю».
«Отже ось воно як. Я ніколи про це не думала...» Роза ніби оніміла.
«Щоб відшліфувати та удосконалити сценарій п’єси, окрім того, щоб увійти в роль персонажа, якого ти граєш, також важливо спробувати зрозуміти загальну історію, наскільки це можливо, якщо ти хочеш висловити її справжнє значення. Це ще одна якість, якою повинен володіти хороший актор».
«Так, дякую за вказівки!» Вона вклонилася.
«Не метушись, — сказала Мей, показуючи їй заспокійливу посмішку, — навіть якщо ти більше не захочеш виступати, ти все одно зможеш знайти непогану роботу в Прикордонному місті. Можливо, ти зможеш потрапити в мерію і стати адміністративним чиновником. Зрештою, Його Високість не вимагає від працівника жодного статусу, і він також не дивиться на твоє сімейне походження. Ця кар’єра була б набагато простішою, ніж вихід на сцену».
…
Коли судно прибуло до міста, Мей побачила Ферліна Елтека, який чекав, щоб привітати їх біля пристані.
Природно, він був тут, щоб побачити Ірен.
Коли вона побачила, як дівчина побігла вперед і щасливо кинулася в його обійми, вона змогла лише ніжно зітхнути.
«Хіба цей чоловік не Ранкове Світло?»
«Його Королівська Величність не заслала його…»
«Перший лицар західних територій справді чудовий, — сказала Ластівка, — я думала, що він і зірка театру будуть…»
«Хто говорить такі дурниці», — холодний голос Мей змусив усіх раптом закрити свої роти. «Поспішайте з багажем і висаджуйтеся. Гент і Роза відведуть вас до мерії, щоб ви могли зареєструвати свою особу. Все інше влаштують вони».
«Так», — пролунала шаноблива відповідь усіх.
Йдучи причалом, Ферлін, обнявши дружину, підійшов, щоб привітати її, і звернувся до неї: «Міс Мей, Ірен щойно розповіла мені про сутичку в театрі. Дякую за доброту, яку ви їй проявили».
«Немає потреби вам дякувати мені», — не могла прийняти це Мей, — «Хоч здавалося, що інша сторона шукає проблем з нею, але насправді їхньою метою була я».
«Незважаючи на це, я все одно хочу подякувати вам». Лицар весело розсміявся і продовжив: «Якби ви не вийшли вперед, вона б заплакала прямо на місці».
Після того, як ці двоє пішли, Мей скривила губи і сама почала нести свій багаж до житлового району.
Хоча вона вже відпустила свої почуття, але побачивши таку сцену, вона все одно відчувала певний жаль. Крім того, одна знайома їй постать також не з'явилася, що суперечило обіцянці в його листі, що він чекатиме на неї з приємним сюрпризом.
Що ж, інша сторона, зрештою, є важливою людиною для Його Високості. На відміну від Ранкового Світла, який може ходити, як хоче, чи не так?
Повернувшись додому, Мей склала свій багаж і її охопило відчуття розслаблення, якого вона не відчувала вже протягом тривалого часу. Вона глибоко вдихнула, дістала з шафи біле вино і вже збиралася налити собі напій, коли з дверей почувся стукіт.
Коли вона відчинила двері, перед нею постала вражаюча фігура Картера Ланіса.
«Я не очікував, що ти прийдеш на півгодини раніше», — витер він піт з чола. «Щойно я почув, що прибув човен з Фортеці Лонгсонг, я негайно побіг з казарми».
Не знаю чому, я точно не бачила його на пристані, і він явно не пішов мене приймати, але щойно я його бачу, у мене відразу піднімається настрій: «Хочеш випити чашку?»
«Ні, я сьогодні ще маю працювати», — махнув рукою Картер.
«Що ж, — кивнула вона, — справи Його Високості важливіші».
«Я прийшов, бо хочу подарувати тобі щось», — головний лицар дістав з кишені білу дерев’яну коробку та простягнув їй.
«Це найновіший продукт на ринку зручностей?» — сповнена цікавості запитала Мей, беручи дерев’яну коробку. Коли вона відкрила кришку, то побачила жовто-помаранчевий перстень, що тихо лежав на дні коробки. Його верх був інкрустований яскравим та прозорим каменем, і він барвистим світлом відбивав осіннє сонячне світло, що падало крізь вікно.
Немає сумніву, що ця каблучка коштує багато грошей, тому навряд чи вона була предметом продажу на ринку зручностей. А коли вельможі дарують каблучку, це означає… вона не могла не прикрити рота.
«Міс Мей, ти готова вийти за мене заміж?» — серйозно запитав її Картер.