Глава 223 — Бабаканські рівнини (Чаксть 2).
Бабаканські рівнини були одним з найбільш просторих регіонів Королівству Солдун, а також марним пустельним бур’яном. Королівство Солдун славилося браком сільськогосподарських угідь, і тому його мешканці століттями не припиняли працювати на неродючій землі. Але поки що ніяких видимих результатів не було.
Окрім кількох менших пагорбів, тут не було жодної кривизни.
Ось де жили Бабаринські рівнини.
Однак сьогодні на цих землях вже встановлено рекорд.
Сьогодні в долині є більше людей, ніж за останні кілька сотень років.
Навіть неозброєним оком можна було побачити орди солдатів, озброєних з ніг до голови в сталеві та шкіряні обладунки і колах від слабкого вітерця пйотру. Процесія з королівської армії та дворикового війська, загальна кількість якої становила 80,000 чоловік, простягалася до горизонту.
Армія наслідного принца, яка покинула маєток Маркіза Рейсти, зайняла праву сторону, в той час як Герцог Корнуол і Маркс Фергани були розташовані з лівого боку.
Вони були на відстані кілька кілометрів один від одного, і зараз вони зайняті вивченням побудови свого противника.
- Цей старий лис вирішив поставити на карту абсолютно все.
- Здається, він привів усіх, кого тільки міг.
- Це побудова... "Меч і Баклер". Очевидно, він має намір поступово пробиватися крізь нашу оборону.
Вираз « Меч і Баклер » спочатку позначав стиль озброєння, що представляє комбінацію меча та щита. Однак, у випадку з військовим будівництвом його значення трохи відрізнялося. Тактика « Меча і Баклера» передбачала розділення війська на дві частини: одна - для того, щоб зупинити авангард ворога, а друга — прориву через ворогів, які втратили свій наступальний імпульс.
Це був класичний, але рідко використовується метод. Тим не менш, Герцог Корнуолл без коливань вдався до нього.
Не було жодної потреби пояснювати його наміри.
Ще з давніх часів ця тактика використовувалася лише тоді, коли командування мало силу втекти від неефективних військ.
- Це побудова, яка передбачає втрату значної кількості пехоти... Цей герцог не думає ні про що, крім перемоги. Він просто одержимий короною... - Пробурмотів принц Ельсид.
Жоден з гравців у шахи не хотів жертвувати своїми фігурами. Віддати дві пешки, щоб забрати три - було цілком природною дією. Однак це було неприйнятним для правителя. Герцог не збирався перемагати ефективно. Натомість він мав намір просто розміняти свої війська на ворожі.
- Ось чому ми не можемо програти цю битву. Йдіть за мною до самого кінця!
Почувши рішучий голос принца Ельсіда, Маркіз Піріс та інші підлеглі відразу схилили коліна.
- Слухаємо і слухаємося, Ваше Високість!
- Ми повинні перемогти заради майбутнього нашого народу!
- До кінця, за Ваше Високість – короля Солдуна!
Усі добре розуміли, що вони не мають великого значення. Однак вони без вагань стали навколішки. Воїни і командири відчували, що Герцог Корнуол абсолютно неприпустиме. Цей нестерпний чоловік ні за що не повинен був стати королем!
Всі ці люди були не тільки вірними підданими колишнього короля, але й розуміли, що Герцог Корнуол... Яким би хорошим він раніше не здавався, сьогодні він переступив межу.
І ось, цілком задоволений побаченою реакцією, Ельсід підняв праву руку. Але це було зроблено не лише для того, щоб звернути на себе увагу.
– Добре! Сьогодні позбудемося цих бунтарів!
Люди вірили йому і, незалежно від того, яка сторона була сильнішою, а якою слабша — перемогти мала бути справедливість. Солдати усвідомлювали, що теперішня « жахлива реальність » існує, але надія все ще палала в їхніх серцях. Якщо, за словами фанатиків, Бог справді спостерігав за ними, Ельсід не міг відвернутися від своїх людей.
- Перший корпус, підняти прапори і кроком марш! - Почувши гучний голос принца і Бабарінської рівнини, раптом стався землетрус. З червоними прапорами, які піднялися вгору, солдати рушили вперед.
Бу-ду-дум! Бу-ду-дум! Бу-ду-дум!
Вони стукали за землю своїми кованими чоботами, що ростуть з бур’яном. Здавалося, з кожним кроком їх все більше переповняла енергія.
Це була справжня армія, і це була реальна війна.
Кажуть, що десятки тисяч солдатів заглушили навіть гуркіт грому. Можливо, так було через особливості ландшафту, але чомусь здавалося, що навіть густі хмари були відкинуті назад, за горизонт.
- Ми подамо повстанців у будь-що!
Таким був початок вирішальної битви, яка пізніше охрестила « Велика війна Бабаринських степів» або « Брудницькою війною Ельсіда ».
***
Однак, на відміну від гучних заяв, ситуація у полі бою не змінилася. Армія просто крокнула вперед, а потім знову відступила назад. Наче затишя перед бурею, над рівнинами, де стояло 80,000 чоловік, нависла тиша. Подібно до сплячого звіра, який був лише спокійним, кожен з воїнів мав намір у будь - яку хвилину кинутися в бій.
- Другий корпус, швидко відходьте на лівий схил!
- Озброєні силою Герцога Корнуолла наближаються! Беремо правіше?
- Ні, не зараз! Четвертий і п'ятий корпус, продовжуйте рух! Не зупинятися, поки не з'явиться ворожий ар’єргард!
Якщо битва була головним чином елітними підрозділами, то важливішим було те, що вона мала силу окремого індивіда, але не перебільшенням сказати: коли йшла про військо з десятків тисяч солдатів, перемога визначалася правильним стратегічним плануванням.
Ельсид і його командири робили все можливе, щоб відкрити бреши в армії герцога. Проблема полягала в тому, що складність цієї задачі була сміхотворно високою.
- Чорт, різниця в військах занадто велика...!
50,000 і 3 000... Це була майже необмежена перевага. Тим більше, що герцог був готовий пожертвувати 20 000 воїнів. Навіть якщо вони просто підуть у безглузде лобове зіткнення, армія принца Ельсіда понесу шкоду, від якої навряд чи зможе оправитися.
Королівська фракція не могла перший починати атаку, але і відступати ним теж було заборонено.
Командири принца Ельсіда намагалися перебудувати війська і зайняти більш успішну позицію, в той час як армія Герцога Корнуолла поступово почала просуватися вперед. З огляду на приблизно рівні здібності в стратегічному плануванні з обох боків, перевагу мали отримати ті, у кого було більше військ.
Це означало, що з часом становище принца Ельсіда буде лише погіршуватись. Він був дуже розчарований, бо це ще більше посилилося через відкриті ландшафти.
- Це і є моя межа?
Всього одна секундна затримка у прийнятті рішень вбивала відразу 10 чоловік. Ельсід знав про це і швидко прийняв рішення.
- Підняти прапори Мелтора! Підготувати загравальний вогонь! - Страшно тоном наказав він вершникові, що стояв поруч з ним.
Це був єдиний козир, який міг змінити ситуацію. Вогненна сила елітних підрозділів Мелтора була « захистом», який міг помістити всю ворожу армію перед ними. Ельсид хотів, щоб підійшло якомога більше військ неприятльного авангарду, але чекати вже було неможливо.
... Вушах!
Вгору злетів чотириколірний прапор Мелтора.
Орта побачив сигнал і кивнув. Наслідний принц справді підібрав ідеальний час. Якщо б вони хоч трохи засміялися, або неприязнь зумілив би змінити напрямок свого руху, то їх превентивна атака закінчилася б нічим. Тим не менш, герцог продовжував підганяти свої війська вперед, і змінити рух цього живого потоку вже було неможливо.
- Зосереджуйтесь на своїй магічній силі і готуйтеся до завдання загравального удару.
64 бойових мага почули наказ, і ...
Фру-ру-р!
Зібравшись магічна сила миттєво розсіила хмари. Коли сила об'єднувала досить багато магів 5-го Круга, їх вогняна міць могла досягти навіть майстерного рівня.
І ось магічне коло під ногами шестидесяти чотирьох бойових магів засвітилося, а магічна сила, яка спотворює атмосферу, злилася разом. Трагічна магія, яка навіть не встигла себе проявити, почала розтоплювати землю.
- Виявляю.
У той же час у небі з'явилося « Кобальтове Сонце » — тактична магія, розроблена Червоною Башнею. Це було вогняне заклинання, завершене понад півсотнею бойових магів! Незважаючи на те, що спека дещо відходила, солдати відразу підняли свої очі до бірюзового сонця, який піднявся над Бааринськими рівнинами.
У той момент, коли чарівна сила досягла свого піку, Орта наказав:
- Зрушення.
Невдовзі після цього сонце впало. Звичайно, воно звалилося на голови 10,000 солдатів Герцога Корнуолла. Дивлячись на цю величну магічну силу, її можна було поставити на один рівень з магією 7-го Круга, "Інферно". Якби вона вибухнула в центрі ворожих військ, принаймні 3,000-4. 000 людей негайно були б спрямовані на деревне вугілля.
Але в цей момент...
♪ ✔ ✔ ✔ ✔... ! ✔ ✔ ✔ ♪ ♪!
Звідки ні візьмись пролунав чудовий музичний дзвін.
- Це воно.
Орта знав, що це за музика, і його обличчя відразу ж стиснуло.
Ця музика була гімном Святого Ордена. На відміну від магів, які йшли різними шляхами, для жерців Святого Ордена обов’язково була потрібна « командуваність». Вони створювали божественну силу, гармонізуючи свої гімни один з одним.
Їхня могутність була величезною, і її джерелом було не « расова нерівність», а « релігія.
- Божественний захист...!
І не дивно, що над армією Герцога Корнуолла з’явився золотий щит. Це був бар'єр, створений з божественної сили, яка була здатна заперечувати магію. На відміну від Магічного товариства, яке намагалося всьому знайти причину та пояснення, священики не займалися дослідженням. Їхня логіка полягала в тому, що сила повинна мати божественну природу і їй потрібно просто поклонятися та дотримуватися її.
Саме ця сліпа віра і сформувала цей щит.
- Як же це дратує, — пробурмотів Орта, дивлячись на те, як дві сили зіткнулися один з одним.
Гру-ду-ду-гу!
Цього разу небо було просто розірване. Знісши Кобальтового Сонця, воно підірвалося відразу ж після того, як зіткнулося з золотим щитом. В очі і вуха солдатів вривалася справжня буря світла та шуму. Повсюди розкидало елементи зброї та озброєння, а воїни виспегли на місці. Навіть божественний щит не міг повністю зупинити Кобальтове Сонце.
Однак цей удар був недостатньо сильним, щоб змінити ситуацію. Нанесений урон був маленьким, оскільки магія торкнулася всього кілька тисяч чоловік з п’ятдесятитисячного війська Герцога Корнуолла. До того ж незбагненна мета Ельсіда — знищити ворожий авангард.
– ... Ні, це не зовсім безглуздо, — пробурмотів Ельсід, дивлячись на епіцентр вибуху. Ефект загородження виявився незначним. Щит блокував більшу частину урону, але солдати відступили назад і значно зменшили свій наступний імпульс. Навіть якщо це й не змінило ситуацію, то принаймні придбало їм трохи часу.
Потім, поки Ельсид і командири намагалися придумати інший спосіб по нанесення стратегічного удару ...
У фланзі королівської армії вдарили десятки розтверджених блискань.
Гру-ду-ду-гу!
Магія цього типу дійсно містила в собі могутню руйнівну силу. Жодна зброя не могла запобігти ударам блискавки.
- Ува-а-ак!
- Мої очі, що це?
- Укх, ух... Уф.
Це було великим ударом і, звичайно ж, його погляди відразу пішли до джерела. Це було досить очевидне заклинання, назване "Вспресською Молній". На відміну від Раската Гріма, який фокусувався на одній точці, це була магічна широкодіапазонна атака 6-го Колоу, добре відома своєю трудністю.
Тільки найбільш здібні маги могли використовувати цей заклинання, і на стороні Герцога Корнуолла був лише один чоловік, якому воно могло бути під контролем.
- Яка ж це дурна битва, — пробурмотів Фергана, погладячи свої вуса і водночас з цим спостерігаючи за стоячими попереду солдатами, - якби не моя дочка, я б до самого кінця залишався осторонь.
Як два майстри Королівства Солдун, Граф Мерсен і Маркіза Фергани були вірними своїй державі. Отже, якщо б не його дочка, Фергана ніколи не став би в’язнем у громадянську війну.
- Чорт би тебе побрав, старий і жадібний ... - Виручився Фергана, знову зосередившись на своїй силі. Навіть сьогодні, коли маркас просто насолоджувався чаєм, старий прохвост не презирнув назвати ім'я його дочки. Але оскільки все так і сталося, то тут вже нічого не поробиш. Він хотів швидше все закінчити і повернутися додому.
Він був « Громовим Дворянином », якого боялися всі. Маркіс використав магію блискавки, яку відгадав ще з дитинства. Завдяки цьому він зміг зійти на вершину слави Королівства Солдун. Але тепер йому довелося відмінити майже підготовлене закляття.
Вушах!
У той момент, коли світло пронеслося повз його голову і декілька прядів волосся на нього вибігало з ніг Маркіза Фергани. Якби він замахався хоч на мить, то смерть була б неминучою. Можливо, він народився і виріс на центральному континенті, але про винахідника цього закляття було добре чутно.
Це було не що інше, як Магічна Ракета героя війни Альфреда Беллонтеса!
– Хто ж...?
Коли Маркіз Фергана подивився в очі своєму опонентові, його розслаблений вираз обличчя як рукою зняв.
Інтуїція Фергани попереджала маркизу, що цей напад небезпечний. Ні, він був небезпечний тим, хто спричинив цю смертоносну спалахи світла. З того часу, як він востаннє брав участь у війні, його інтуїція ніколи не підводила його.
- Приємно познайомитися з вами, Маркіз Фергана.
Теодор без вагань рушив уперед, коли він розвівся на вітер червоною мантією. Чотириколірний малюнок з цифрою « 4» по центру був символом, який належить виключно Теодору.
Тео вперше відкривав свою особистість на полі бою, і це викликало в нього хвилювання та тривогу.
- Як капітан магічного підрозділу Мелтора, Кватро я, Теодор Міллер, буду мати справу з Вами.
- Теодор Міллер? Це ім'я...
Маркіс Фергана на мить задумався, після чого кивнув.
- Так, молодий герой Мелтора. Дістати таких висот до тридцяти років... Це дивовижне досягнення.
- Ви мене перехвалюєте.
- А це не комплімент. Сподіваюся, ви розумієте, що сьогодні всьому вашому таланту прийде кінець.
На цьому розмова між двома чарівниками закінчилася. Коли Фергана закінчив говорити, він перейшов у бойовий режим. Противником Фергани був геній, який став майстром у молоді роки.
І ось, Маркіз Фергана без вагань пішов в атаку.
Гру-ру! Гру-ру!
На поверхні розкішної мантії Фергани почали просовувати нітевидні блискавки. Спочатку це були слабкі статичні заряди, але невдовзі вони перетворилися в повні блискавки. Але що найбільш вражає, вони були викликані зовсім не заклинанням. Найвидатніша сила Маркіза Фергани була трансформована у цілком реальній блискавиці.
Теодор почав думати про принципи, які його дотримувалися, але невдовзі зрозумів, що це марно. Кожен чарівник мав свої власні чари, які відобразили те, як маг інтерпретує цей світ. Таким чином, якби Тео не розтрощив собі голову, він не зміг би прийти до того ж відповіді, що і Маркіз Фергана.
Замість того, щоб турбуватися про це, Тео вирішив переключити свою увагу на важливіші речі.
Перед Ферганою кружляли блискавки, і про бліжний бій можна було забути. Блискавки завжди були швидкими і потужними. У магічних сутичках мало які атрибути могли перевершити блискавку.
Тоді чому...?
– ... Може, варто спробувати?
Всі сили, що тягнуться в Теодорі говорили...
Ці блискавки не були для нього перешкодою.