Розділ 222 — Бабаканські рівнини (Чакість 1).
Дворянам, що поспішили з Атрона, вдалося відвоювати шість із одинадцяти зайнятих помість.
Це стало можливим завдяки їхній багатотисячному війську. Кожен палац мав свої власні лицарі та чарівники. Їхня сила була занадто велика, щоб такий малий противник міг довго чинити опір. Врешті - решт невеликі ворожі гарніни зникли безвісти, що підтверджувало: сила королівської фракції не є гнітючою.
Тим не менш, Герцог Корнуол зіткнувся з проблемою.
- Не може бути... Ці виродки обчистили всі склади?
Цей вчинок був запозичений з базового керівництва по тактиці Королівства Мелтор, але ось для аристократів Солдуна, яка вперше зіткнулася з чимось подібним, це був справжній культурний шок.
Звичайно, це було зроблено завдяки просторовим кишенях!
Бойові маги, які прийшли на поле бою, тримали всі свої припаси в просторих кишенях, котрі, відповідно до наказів командира, можна було використовувати і дещо інакше. В залежності від ситуації входили випадки, коли просторові кишені могли використовуватися і для « маскування».
Орта знав, що захищати маєток від двоянської армії буде нелегко, а тому замість захисту до останньої краплі крові вирішив просто їх пограбувати. Він витримав звідти все, починаючи від провіанта на складах, закінчуючи витратними матеріалами і секретним сейфом.
Господарі кожного пограбованого маєток у все горло кричали про жорстокість своїх ворогів, які після себе не залишили жодної мідної монети. Крім того, не варто було сподіватися відшкодування збитків від нинішньої ситуації.
Через це саботаж двірники цілих шести помість будуть викинуті на околиці політичного Слови. Герцог Корнуолл про це знав, а тому вирішив їх потішити:
- Не хвилюйтеся. Даю слово, що коли я зійду на трон, вам буде все змарновано.
– Я... Правда? Ми віримо Вам, пане герцог.
- Ви наш єдиний ангел-охоронець!
Цим ідіотам призначено було стати витратними матеріалами, але на даний момент у герцога була інша, більш важлива, головний біль.
Йому потрібно було якось остудити запал хрестоносців Рубена, божевільного фанатика з Лайрону, який перебував у люті після того, як його поєдинок з Беком Чонмюном був перерваний.
Рубен упустив свою можливість знеславити єретика, і це викликало в нього обурення й постійно призвело до напруженої атмосфери.
- Дивись, герцог. Минуло вже два тижні з тих пір, як я упустив шанс вбити його. Хіба це не конфуз в очах Лайрона? - Він сказав хрестоносець.
- Мені теж шкода.
Але як герцог міг передбачити цю ситуацію? Звідки ні візьмись з'явився земляний велетень і розкинув насіння, через які на полі бою виріс цілий ліс.
Густа чаща, вирощена всього за 10 хвилин, зникла лише через кілька днів, але шанс захопити маєток Атрону вже зник. Хрестоносець вважав це проробками язичника зі сходу, але достовірні причини того, що сталося, все ще залишалися невідомими.
- Але подумайте ось про що, шанований хрестоносців.
- Що ти маєш на увазі?
- Це Ваш шанс піднести церкву Лайрона. Хіба важке поле бою не є найкращим способом показати, хто найсильніший?
- Грм-м...
З уст Рубена пролунав задумливий звук.
-Головна битва. І, посудіть самі, хіба все увага не буде прикуте до самого його центру? - Корнуолл продовжував говорити.
- Досить прикрашувати, — виплюнув Рубен, люто блискучи очима, це в останній раз, герцог. Я встану поруч з тобою і прикличу на допомогу силу Лайрона, але якщо я знову відпущу невірних, то буду змушений повідомити погані новини Його Святості.
– ... Я врахую це.
- Тоді я піду. І більше не розчаровуй мене.
Навіть коли Рубен не попрощався, він в однобічному порядку обірвав розмову і пішов геть.
Герцог намагався виглядати безтурботно, але коли кроки Рубена віддалилися настільки, що він більше їх не чув, його гнів досяг своєї точки кипіння. Його стильні вуса затряслися, а на почервоненому обличчі Корнуолла здулись кровоносні судини. Він більше не може контролювати свої емоції, а полум’я вдарив по столі.
Бу-дум! Ду-ду-гун!
Герцогу було важко зносити всі ці глузування. До цих пір у нього не було інших думок, крім як стати королем. Навіть якщо хтось був хрестоносцем, чи мав він право так поводитися з майбутнім королем?
Герцог Корнуол кілька разів вдарив по столу.
- Ненавиджу фанатиків!
Він побрався з Лайроном для досягнення довгоочікуваної перемоги, але міг померти від роздратування, навіть не отримавши своєї корони. Саме Королівство Лайрон було найважчою державою на центральному континенті, і тому він напевно зміг би знайти більш зручного союзника, якби трохи подивився по сторонах.
Так, Імперія Андррас могла б стати для нього чудовим щитом, який не міг би бути в Королівстві Лайрон.
Герцог Корнуол ледве відновив своє дихання, як тут ...
Стук-тук.
Роздався стук у двері.
- Що треба? Хіба я не казав нікого впускати? - ряв герцог наполовину роздратованим, напів втомленим тоном.
Але відповіді через двері не було. Замість цього дверна ручка почала провертатися. Невже його вирішив відвідати ще один зухвалий хрестоносців?
Корнуолл так виснажився, що не міг більше контролювати свій гнів і тому став просто спостерігати. І ось, коли двері нарешті відчинилися герцог втратив дар мови. Перед ним стояв чоловік заввишки понад два метри.
– ... В-Ви?
- Приємно познайомитися, Герцог Корнуолл, — невиразно привітався з герцогом чоловік із тигровими очима, – Я 4-й меч Великого Андраса, Пан Еллінес. Згідно з наказом імператора, я приєднаюся до Вашої армії.
- Ах, дійсно! Ви - той самий "супер важкий меч"...?
- Вірно, так мене називають.
Це був 4-ий меч імперії, Пан Елліонес! Його ім’я було добре відоме як на півночі, так і в центральних частинах континенту. Його пролита кров була достатньою, щоб наповнити цілу річку, а одного дня він зруйнував усю гору. Репутація 4-го меча набагато перевищувала навіть вищі лагоди Імперії Андрас, чиї здібності були невідомі. А той факт, що герцог дізнався Еліона по одній тільки зовнішності, був ще одним доказом його слави.
- Я говоритиму прямо. В Імперії підтвердили, що Королівство Мелторило на допомогу королівській фракції двох майстрів.
- Два? Це правда?
– Да. Але вам не потрібно турбуватися. Майстри Мелтора ми візьмемо на себе.
Від слова "ми" герцог мимовільно примружився. Справді, пан Елліонсом стояв лицар у повному комплекті озброєння, що стерегла потужну присутність. А оскільки це так, то фракцію дворян з невизначеного стали домінувати.
Тепер у них було два ремісники меча, хрестоносців і Маркіз Фергана, тоді як королівська фракція мала лише один власний майстер. Фергана не було, але у наступній битві він пообіцяв взяти участь.
До того ж, що станеться, якщо він заключить угоду з Андрасом...? Тоді хрестоносцеві буде важче діяти у такій вольготній манері.
- Здається, нас з Вами чекає довга розмова, пане Елліонес.
Тим не менш, ясно було одне: палацам допомагають самі небеса, а тому Герцог Корнуол відчув, як до нього знову повернулася енергія. Андрас був войовничим народом, але це було куди краще, ніж божевільні фанатики Лайрона. Ця думка на обличчі Герцога Леонардо Корнуолла розповзалася широка усмішка.
***
Тоді як герцог зустрічався з двома майстрами меча, у секретній кімнаті пометування Маркіза Рейсти в руках королівської фракції розвернулась стратегічна конференція.
Орта і магічні солдати змогли захопити 11 помістів, але зараз лише половина з них залишилася в руках королівської фракції. У Герцога Корнуолла була перевага в військах, і навіть включаючи ресурси п'яти новопризначених імен, міць королівської фракції все ще мала недостатньо високу.
Шанси на перемогу все ще були невисокі. Теодор відновив похитну рівновагу, вилікував Бек Чонмуна, але королівська фракція все одно продовжувала стояти на краю прірви...
На даний момент дві фракції були приблизно в рівних умовах. Але що їм потрібно було зробити, аби виграти цю війну? Присутні на конференції були дуже збуджені, коли вони відчували найвищу відповідальність.
- Якщо ми будемо вести війну на виснаження, то наші шанси зменшаться.
- Згоден.
Присутні покидали головами.
Війна на виснаження мала вестися лише тоді, коли обидві сторони мали однакові ресурси. А оскільки армія герцога була багаточисленна, це було абсолютно безглуздо. Тим більше, що тепер присутні зрозуміли жахливу мобільність військ Мелтора. У цій ситуації найліпше рішення були партизанські удари.
- Тоді чому б нам не розворушити наші війська для ведення партизанської війни?
- Це не спрацює. Мелатор має багато досвіду, але маги — це люди з повною силою на відкритій території.
Кожен з присутніх намагався переконати інших за допомогою власної логіки та аргументів, але це було досить нелегко. Через дебати в залі, де був присутній лідер Солдуна і уповноважені представники Мелтора, стало по-справжньому гаряче.
- Єдиний спосіб змінити цю ситуацію — діяти обережно...
- Якщо ми не ризикуємо, у нас нічого не вийде!
- Ми йдемо за двома кроликами.
Минуло кілька годин, але консенсус так і не досяг успіху.
У певній долі ризик не був поганим, але надмірна обережність також була завадою. Ніхто не міг передбачити майбутнє, і тому кожен з них хотів зробити кроки, які вони вважають найефективнішими.
Проте Теодор Міллер був присутній на зустрічі.
- Основна битва.
Ці слова вискочили зовсім ненавмисно. Після того як Тео вдосконалював досвід Альфреда Беллонтеса, його інтуїція стала у кілька разів гострішою, ніж раніше. Кілька хвилин він сам був спантеличений тому, що зірвалося з його уст, але потім Теодор зрозумів чому.
- Здається, Герцог Корнуол спробує заплутати нас у вирішальну битву — тоном вимовив Теодор, після чого обвернув поглядом інших людей, які були багато здивовані його зауваженням.
Але це мовчання тривало недовго, і хтось заперечив:
- Але, пане Теодоре, навіщо йому потрібна вирішальна битва, коли він напевно вже знає, що Мелтор на нашому боці? Я не думаю, що цей підлий герцог піде на такий неприємний для себе крок.
Проте Теодор лише похитав головою.
- Так, так. Проте наш ворог має магічну спрямованість на ім'я Маркіз Фергана. Більше того, враховуючи антителепортаційні пристрої... Є велика ймовірність, що він підготує для армії захисні артефакти.
- Хм-м-х...
- Це правда, але...
Цього аргументу було недостатньо. Вони все ще не були переконані, тому мозок Теодора заробив в кілька разів швидше звичайного і незабаром придумав відповідь.
- Ми також не повинні забувати про хрестоносців. Герцог буде йти вперед до тих пір, поки за ним стоїть Лайрон.
Майстер Білої Вежі розіслав шпигунів по повернених мішках, які постійно повідомляють про теперішнє становище у двоянської фракції. Можливість отримувати більше інформації також була одним з переваг повернення деяких територій назад.
- Я чув, що священики Святого Ордена мають якісь магічні здібності. Якщо вони допоможуть герцогу, магія перестане служити нашим абсолютним перевагам.
У очах решти учасників конференції з запізненням загорілися спалахи розуміння.
- Вони що, можуть відправити сюди... Жреців?
- Цей зрадник Корнуол справжній підлець!
- Якщо слова пана Теодора правдиві, то уникнути тоталітарної битви не вийде!
До цього часу герцог не зробив вирішального кроку, оскільки був обмежений кількість коштів для боротьби з магами на відкритій території. Важко було здогадатися, що інформація про силу бойових магів, які вже давно пройшли через кордон між двома державами.
А що, коли герцог отримав засоби для боротьби з цією руйнівною силою? Тоді Леонардо Корнуолла більше не матиме причин для коливання, адже в його армії було 50,000 солдатів, що було набагато більше, ніж 3 000 солдат принца Ельсіда.
Лідери відразу погодилися з цим припущенням і розклали на столі карту. Було лише одне місце, де принц Ельсід і герцог могли провести вирішальну битву. І ось хтось ткнув у нього пальцем і голосно оголосив:
- Бабаканські рівнини!
Це був найбільший регіон Королівства Солдун, але він залишився практично недоторканим через свій пустельний ландшафт.
Оскільки там майже ніколи не було врожаю, в цьому регіоні немає ні жителів, ані губернатора. Не було підземних ресурсів, а тому ці неплідні землі не мали жодної цінності. Ця порожнеча була єдиним місцем, де могли зійтися в битві 80,000 людей.
- Черговий! Принеси мені топографічну карту Бабаринських рівнин!
- Покличте географів, ні метеорологів! Нам треба негайно дізнатися, яка погода на цій незастійній землі чекає нас!
Теодор не цікавився рештою розмови, а тому зробив кілька кроків назад. Тео отримав фрагмент душі Альфреда Белонтеса, але це не означало, що він навчився розробляти стратегію. Він використовував свою інтуїцію, щоб знайти лазівку, а решта повинен був залишити справжнім експертам.
"Кромі того, тут є ще Майстер Білої Вежі".
Орта мала довгу кар'єру командира і багатий практичний досвід, тому він міг зробити все найкращим чином. Подумавши про це, Тео переклав погляд, і... зустрівся їм з Ортою.
– ...
– ...
На мить настала незграбна тиша, а потім Орта послав магічне повідомлення, щоб більше його ніхто не почув:
- Як уже згадувалося раніше, я залишаю всю роботу з Андрасом. Але цей Рендольф, він точно надійний чоловік?
- Так, я гарантую його своїм ім'ям.
- Що ж, якщо так, я тобі повірю. Але не забудь про все доповісти.
- Неперемінно., — коротко відповів Теодор і покинув зал нарад.
Потім він дістав маленьку намистинку. Якщо придивитися, то можна було виявити, що це сережка, яка в ту жгу нагадує Рендольф.
Тео влив у неї трохи мани, і серьга почала блимати. Це стало доказом того, що магія спілкування з сережками працювала правильно.
- Рендольф, ти мене чуєш?
Після кількох спроб і помилок на обличчі Теодора з’явилася усмішка.
Прийшов час полювання на ведмедя.