Розділ 178 — Око Бурі (Часть 2).
Як тільки вона вимовила ці слова, підув холодний вітер. Окрім смертельної небезпеки, що крилася в цій магії, подія явища була неймовірно красивим. Це була чудова срібна буря!
Білі, як сніжинки, частинки виблискували так само, наче замерзлі кристали. Навіть найзапекліша істота не могла вижити. Теодор мав перетворитися в крижану статую швидше, ніж він міг відчути холод.
«... Хіба це не чудово?» — подумки захопився Теодор Джінієм Сільвія, — « Використовувати В’югу, а потім Снежну Сферу для сконцентрування морозів... Це поєднання використовує як мінімум п'ять крижаних заклинань... Щось подібне було б складно навіть для Праймів Сіней Вежі."
Це була унікальна магія, але Сільвія не була її унікальним творцем. Вона просто об'єднала існуючі магічні формули так, як ніхто інший. Це було схоже на злиття заклинань, які Теодор використовував для створення Вулканічного Снаряда. Але через це було важко зробити кілька кроків попереду.
"Алмазна Піль" Сільвія випереджувала сучасні магічні дослідження на десятиліття. Нехай вона ще не була на 7-му Крузі, але вже перевершувала всі межі 6-го!
І ось, після того як Сильвія кричала « Алмазна Пиль! », вона вказувала своїм підрагуючим палицею на Теодора і вигукнула: « Уперьоде...».
Після її командою з кінця палиці зірвалася сніжна буря. Мана сфокусувалась у вихрі настільки щільно, що навіть людина, яка не навчалася магії, могла це побачити. А потім буря, здатна заморозити тіло і кров, ринулася до Теодора...
І нічого не сталося з рахунком.
Я-я-буть!
Коли Алмазна Піль впала на Теодора, він залишався нерухомо стояти і навіть не активував захисну магію.
- Т-Тео...? - З уст Сильвії вирвався різкий крик.
Це була магія, перед якою навіть майстер меча не міг почуватися в безпеці, і все ж Теодор вирішив нічого не робити?
Сильвія хотіла здобути визнання Теодора, але не вбивала його. Лише за іронією долі, а також завдяки її наполегливим тренуванням протягом останнього року, її ноги не підігнулися.
Але, на відміну від її твердого стану, обличчя Сильвії стало білим, як крейда. У той момент, коли її свідомість збиралася рухнути, як тріснула дамба...
Вушах!
З самого центру цього бурхливого шторму випало щось червоне. Теодор скинув з себе мантію, яка покрилася крижаними візерунками і побіг до Сильвії. На відміну від неї, Тео став на нього заклинання досить спокійно.
"Цю силу слід називати шахрайською".
Це було не що інше, як штучний Інь і Ян, половину якого складала мітка Крові Акволо, чия сила була природним ворогом усіх видів магії.
Розуміння магії води та вогню значно збільшилося, зменшуючи тим час, необхідний для активації заклинань.
Мітка повністю ігнорує урон від стихії, яка є нижчою за рівень користувача і зменшує його при тому, що він вищий від рівня користувача.
Унікальне заклинання Сильвії, безперечно, було просто приголомшливим.
Алмазна Піль, мабуть, була найкращою магією, яку міг відтворити чарівник, не досягнувши майстерського рівня, і знаходилась десь на кордоні між заклинаннями 6-го та 7-ого Колов.
Навіть такий маг 7-го кола, як Теодор, повинен був дотримуватися максимальної обережності з Алмазною Пиллю. І він справді захоплювався талантом і зусиллями Сильвії, які дозволили розробити таку унікальну магію.
Єдина проблема полягала в тому, що ціль для цього заклинання була вибрана зовсім не відповідної.
Можливо, ситуація змінилася б, реши Сильвія використовувати свій талант для модернізації чогось на зразок рідкого змія. Але атака трансформована в лід була повністю заблокована Меткою Крові Акволо. Незалежно від того, наскільки Алмазна Пиль була могутньою і аналогічною до атакуючої магії 7-го Круга, поки що вона такою не є.
- Сильвіє! - Він підійшов до неї по промерзлій землі.
– Ах...
Пусте обличчя Сильвії стало ще блідіше, і дівчина перехопила свою палицю так, ніби це було коп'є.
Дівчина добре вивчила техніку володіння палицею, яку викладав їй Бланделл. Навіть лицарю важко було б знайти колоду в її обороні. У фіналі турніру Теодор мало не програв через це.
«... Ні, з того часу вона змінилася!» - зрозумів Теодор.
Коли Тео опинився за 10 метрів від Сильвії, він побачив довкола палиці, яка з’явилася кілька загрозливих крижаних копій.
Мощь списа, сформованого з екстремально холодного льоду, вже була вищою, ніж у сталі. Тео мав захист від перетворення в крижану статую, але мітка Крові Акволо не врятувалася від фізичних ударів.
Копія були націлені пряміком в нього. Сильвія була добре обізнана з здібностями Теодора у використанні Пісні Бої в поєднанні з іншими магічними трюками, а тому не дала йому часу на її активацію. Але реакція і відчуття, міцно вкорінені в його тілі, були занадто гострими.
Його здатність активувати Пісня Боя в момент небезпеки була просто приголомшливою. Крім того, швидкість льодових копій серйозно поступалася ударам мечів Рендолфа або краплини води Аквіло.
Таким чином, Тео легко ухилився від всіх копій, які з гучним звуком розірвали землю арени.
Бу-ду-гу! Ду-ду! Ду-ду-гу!
Бдум.
А потім рука Теодора плавно вдарила по палиці. Об’єкт, який швидко рухається по прямій, був уразливий для дії з боку, наче стріла, яку міг відкинути будь - який порив вітру. І ось удар Теодора змінив траєкторію руху палиці Сильвії.
– Ах...! - Видихнула Сильвія.
Коли друга рука Теодора націлилася в відкриту і по-справжньому смертну голку, Сильвія зрозуміла, що зараз буде боляче, і рефлекторно закрив очі.
Вона витримала в собі стійкість до болю, але чомусь боялася дивитися в очі Теодора. Сильвія спробувала зменшити ефект удару, відкинувши голову трохи назад, але Теодор з самого початку не збирався її бити.
Розмістивши свій вказівний палець посеред великого, він підніс руку до білого лоба Сільвії і ... у найбільшому середні врізався потужний щілинбан у виконанні Теодора. Так, це був найпростіший щілина, яка напевно кожен отримував у дитинстві від своїх старших братів і сестер.
Стук!
- Кьяк!
Через несподіваний біль ноги Сильвії ослабли, і вона осіла на землю.
Можливо, через попередній психічний шок, сила щілини з'явилася їй настільки гострою, ніби її вжалила бджола. Сильвія схопилася за лоб, відчуваючи, що все те, чим вона займається - є абсурдним. Тим часом Теодор з усмішкою подивився на неї і запитав:
- Ну, ти заспокоїлася?
- Ні!
Сильвія отримала щілину серед найбільшої битви, і тому не могла знеохочуватися:
– ... Чому...? Чому ти несерйозно ставишся до цього бою?
- Ах, хіба це не було очевидно після магії, яку ти використовувала на початку? До речі, вона була просто дивовижною. Я б серйозно постраждав, якби у мене не було одного шахрайського методу.
- М-мошенництво? Тео, яке шахрайство?
- Ну, цьому я тебе не зможу навчити, — дивлячись на безневинне обличчя дівчини, злегка підтримав її Тео.
Можливо через те, що Алмазна Піль не винаймала жодного ефекту або, можливо, через щілину, але погляд Сільвії помчав і вона опустила голову. Теодор зрозумів, що нарешті настала відповідна атмосфера для розмови і присів поруч з нею.
- Вибач, — сказав він.
– А-а?
Блакитні очі Сильвії розширилися, коли вона почула його вибачення.
- Ти завжди допомагала мені, коли в мене були проблеми, тому мені дуже соромно, що я пішов і нічого не сказав.
- Тео...?
- Це не тобі, а мені чогось бракувало у стосунках між нами. В порівнянні з тим, що ти зробила для мене - я не зробив гладким рахунком нічого.
Через свої погані спогади про академію Теодор неохоче ставився до існування такого поняття, як "друзія". Тому він і не виявляв взаємності до Сильвії. Тео знав, що він був її першим другом, але знехтував цим фактом, усвідомлюючи, наскільки відповідальність буде надто важкою. А ще у нього просто не вистачило сили попрощатися з нею, і він пішов, так і не сказавши абсолютно нічого.
Тео залишив її... Тому що вантаж був занадто важким.
— Прости, Сильвія, — знову вибачився Теодор. Здавалося, що всі його запечатані почуття починають звільнятися.
- Я більше ніколи не піду, нічого не сказавши.
– ... *Хнык*.
У пошуках голубого ока Сильвії почали збиратися сльози. А потім, коли через мить вони почали падати на її розмальовані щоки, Сильвія зачепила Тео.
– Ху-а... А-а...
Мабуть, їй було б краще, якби вона з самого початку була одна. Зрештою, дитина, яка виросла зовсім один, не знала, що означає бути з кимось разом.
Ні, але Сильвія знала це. Вона відчувала тепло від спільного проведення часу, а також розділення емоцій і радості з тим, хто не був членом її сім'ї. Вона також відчувала себе дуже щасливою.
- Я помилявся, погладячи її по спині, пробурмотів Тео.
Він відчував, як перед його сорочки намок від її сліз, але він не знав, що робити. Це відчуття тепла, вологи та ніжності йому було незнайоме.
Теодор обіймав Сильвію, сидячи на підлозі Пентаріума...
Так пройшло не менше п'яти хвилин.
Т-так... Як довго я повинен це робити? "» подумав порядку збентежений Теодор, який вперше обіймав дівчину.
Він мав подібний досвід з Веронікою, але був цілком інакшим. Адже саме вона обіймала його і не навпаки. Він ще ніколи не обіймав дівчину з власної волі. А ще він зовсім не знав, як заспокоїти жінку, яка плаче.
А наступного разу позаду нього пролунав чийсь голос:
– Ого...
Для цієї ситуації було якомога ліпше підходило одне зі східних поговорок.
- Я летіла три дні і три ночі без сну та відпочинку тільки для того, щоб побачити, як ти обіймаєшся тут з цією дитиною...?
« Запам'ятай тигра, і він прийде до тебе»
На арені Пентаріум з'явилася та, яку Тео найменше очікував зараз побачити.
- Майстер Б-Башні ...? - Почуте, що Теодор був вражений.
- Хмм... І ти все ще називаєш мене Майстерем Вежі...? - запитала Вероніка.
Поглянувши на неї, Тео почувався не в своїй тарілці. Він відпустив Сильвію, а потім швидко піднявся на ноги. З розтріпленими вогняним волоссям, ця красива жінка виглядала як справжнє втілення полум'я. Той факт, що вона летіла сюди три дні і три ночі, звучав безглуздо, але від її м'ятої мантії все ще можна було відчути запах холодного нічного повітря.
Вж-Ж-ж!
Жар, що походить від Вероніки, швидко розтопив лід Сильвії. Ні, швидкість зникнення льоду була ближче до "випарювання" ніж до « танення". І це при тому, що Вероніка не використовувала жодних заклинань. Просто коли вона була в захваті, навколишня температура різко піднімалася. Таким чином, холодне повітря арени також прогрілося.
Гучно стукаючи підборами по землі, Вероніка рушила до них на ходу кажучи:
- Я не бачила тебе всього рік, але це... багато більше ніж я очікувала ...
Теодор не міг навіть шевкнутися. Подібно до травоїдних тварин, які замерли перед хижаком, він був скам’янілий під поглядом золотавих очей Вероніки. Тим часом вона простягнула свою білу ручку і м'яко погладила Теодора з щоки.
- До речі...
Її пальці почали рухатися в напрямку від щоки до вуха Тео.
- Чому?
Потім її рука почала повільно спускатися по його шиї.
- Чому від мого малюка пахне якоюсь невеселою рибою...?
З цими словами пальці Вероніки зупинилися на визначеному місці. Вона обережно доторкнулася укусу Аквіло ділянки і водночас з цим випустила страх Дракона.
У цей момент Вероніка дійсно здавалася справжнім драконом.