Розділ 177 — Око Бурі (Часть 1).
Через три дні звіт про те, що Теодор Міллер нарешті залишив свою кімнату, поширився по всьому Магічному товариству. Лише невелика кількість людей дізналася про його справжню діяльність, так що поява героя, який протягом року ніяк не виявляв себе, стала дійсно гарячою темою для обговорення.
Крім усього іншого, він з'явився в мантії Прайма, через що хвиля пліток і слух зросла ще більше. Навіть Вінс не сподівався, що новина пошириться з такою швидкістю.
- Тео, минуло вже більше року відколи ти повернувся з Ельфхайму... Але твоя слава, здається, стала ще яскравішою. Як правило, в цьому місці важко отримати столик.
– Да. Я не знав, що так вийде, — озирнувся і усміхнувся Теодор.
На даний час вони були в досить відомому столичному ресторані, і всі їхні стола були зайняті.
Клієнти гарно вдягнулися, але атмосфера у цьому знаменитому закладі відрізнялася від звичайної. Увага клієнтів зосереджувалася не на своїх обідах, а на інших двох відвідувачах. Або, якщо бути точнішим, на Теодора Міллера.
На жаль, їхня важка робота по бронювання була даремною. Поєднання магії тиші і ілюзії навколо двох магів змусило клієнтів відчувати, що їх обдурили. Таким чином, не почувши рівного рахунка жодного слова, вони врешті-решт були змушені повернутися до своєї власної базікання.
« Тиша і ілюзія. Це базові магічні заклинання, але подібне їх застосування можливо тільки на дуже високому рівні», посміхнувшись, подумав Теодор і підняв келих.
Розгорнути навколо певної області одночасно два заклинання і перетворити їх в бажаною форму було складно, але можливо. Після 7-го кола його магічний контроль потужності покращився, що порядку полегшило завдання.
Тео зробив ще ковток і відставив келих в сторону, а потім зловив погляд Мітри, яка пережовувала чайні листя.
- Хонь?
Здавалося, її очі запитували: « Що сталося?»
— Ні, нічого, — відповів Теодор.
Потім він погладив Мітру за її пшеничним волоссям, і дівчинка з радістю повернулася до подорожі чайними листочками. Вона була досить мила і могла викликати сміх у будь-якої людини, проте на обличчі Теодора не було ні тіні посмішкою, оскільки він був вельми стурбований трансформацією нирки на голові Мітри.
Тео намагався знайти якусь інформацію про це з'явлення, але стародавні духи виявилися настільки рідкісні, що навіть у Обжерливості не було відповіді на це питання.
"У знаннях Мірдаля інформація про це теж немає."
Навіть той, хто зміг викликати правителя елементами, не сподівався, що стародавня частина землі зможе поглинути насіння світового дерева. Таким чином, єдиною надією Тео що-небудь дізнатися, залишалися тільки ельфи Ельфхайма.
- Що ж, якби твої наміри були добре відомі, то навіть залишити Башню Маґію було б не так просто. Зараз мирні часи, тому пригоди сприймаються іншими як веселі забави, — несподівано промовив Вінс, дивлячись на те, що його учень зітхає.
- Ха-ха, напевно Ви праві, вчитель, — розсміявся Тео, смиренно потиснувши плечима.
Теодору було приємно чути слова підтримки, але йому все одно було трохи не по собі. Хіба це не було схоже на якусь історію з книжки? Той, кому ще і двадцяти три роки не сповнилось, отримав звання справжнього героя.
Неначе відчуваючи збентеження Теодора, приховане під його невиразним виразом обличчя, Вінс поставив свій келих на стіл і сказав:
- Між іншим, як твій вчитель, мені соромно. Я знав, що коли-небудь ти перестрибнеш мене ... Але я ніколи не думав, що всього через рік ти повернешся майстром.
- Це...
Теодор не знав, що відповісти своєму вчителю.
Фактично Вінса не мала жодних причин соромитись. Його розвиток був настільки безглуздим, що без сили Обжерливості неможливо було б повністю усунути. Жоден з таких результатів не міг досягти навіть найвидатнішого генія.
Вінс пишався своїм учнем, який перевершив його, але йому було соромно за те, що він не міг навчати Тео і далі.
- З цього моменту я не зможу самостійно допомогти тобі вирішити ті чи інші проблеми. Я знаю про концепцію "чар", але мої знання поверхові. Кількість людей у Мелторі, що можуть тебе навчити чомусь, можна порахувати по пальцях однієї руки.
Вони були майстрами Байшен, які після досягнення 7-го Круга продовжили докладати титанічні зусилля і розробили свої власні системи. Тільки вони могли допомогти Теодору в його дорозі. На щастя, серед усіх інших Вероніка особливо добре до нього ставилася, так що у неї не виникло б проблем з пошуками іншого наставника.
Дивлячись на Теодора одночасно і з гордістю, і зі сумом, Вінс Хайдель подумав, що його учень насправді призначений стати великим чарівником.
Вирісшого орла треба звільнити, щоб той міг вільно ширяти в небі.
- Час дотриматись обіцянки перед молодою леді. Ти повинен йти, поки не спізнився, - сказав Вінс.
– Так... А Ви, вчитель? - Теодор запитав.
- А я ще трохи посиджу.
– Добре. Тоді побачимося ввечері.
- Домовилися.
Вінс спокійно подивився після ресторану Теодора.
Не дивно, що герої народжувалися лише у тривожні часи. Після цього Теодору довелося зазнати ще жорстокіших ударів долі. Саме його дії та рішення визначають долю Королівства Мелтор і всього північного континенту.
І ось, будучи вчителем Теодора, Вінс молився, щоб шлях його учня був менш тернистим.
***
« Я скучив за цим місцем» — подумав Теодор, поклавши долоні на щільно закриті двері. Вона була набагато товщішою, а візерунки на ній були значно складніші, ніж на інших дверях.
І не мудро, адже місце в якому він домовився зустрітися з Силвієм було Пентаріумом — тією ареною, де проходили фінали Турніра учнів.
Гру-ду-гу...
Очевидно, всередині вже хтось був, а тому внутрішня частина арени була освітлена.
У Пентаріумі було пусто, але навіть це не завадило усвідомити неосяжність цього стадіону. Минуло майже три роки, але його внутрішнє оздоблення практично не змінилося. Тео на мить закрив очі, і йому здалося, що він все ще чує відголосок привітних глядачів, які переповнювали арену.
А потім Тео відкрив очі, і на зміну спогадам минулого прийшла реальність справжнього. Посередині головного залу стояла дівчина. Синя мантія Сильвії та її срібне волосся викликали у Теодора відчуття дежавію.
- Давно ми тут не були, правда, Тео? - Викрикнула Сильвія, остаточно повернувши його до реальності... Якщо в минулому її голос звучав ніби ясний дзвін, то тепер він нагадував собі тихе озеро, що лугало по безлюдній арені Пентаріум.
Можливо тому, що вони вже зустрічалися в цьому місці, а може бути через те, чого вони довго не бачили, Теодор відчув цю дивну атмосферу і назвав дівчину на ім'я перед ним.
- Сильвія.
- Коли ти пішов, я багато думала про це з легкою усмішкою.
Уперше Сільвія піклувалася про щось, крім магії. На відміну від Теодора, який мав добрі стосунки з іншими людьми, Сільвія мала лише одного справжнього друга.
У першу зустріч вони боролися один з одним, докладаючи максимум зусиль. Потім, під час подорожі на батьківщину Тео, вони мусили битися пліч - о - пліч проти старенького Лича. Потім деякий час вони не бачилися, але незабаром Сильвія і Теодор виступили проти потужного гримуара, Леветайна.
А потім Теодор пішов. Його відхід був відомий лише кількома ключовими фігурами Королівства Мелтор, включаючи Курта III. Але Сильвія дізналася про це лише через три місяці.
Вона вже забула, скільки днів провела у своїй кімнаті після того, як Бланделл повідомив їй цю новину.
А потім вона почала думати над цим. Так само як Сільвія займалася магією, вона записував певні речі і стирала їх доти, доки не з’являвся правильна відповідь.
Але ніхто її не навчив, що в людських стосунках немає правильних відповідей.
- Чому Тео пішов, нічого не сказавши?
Сильвія зрозуміла, що тепер вона стоїть зовсім на іншому рівні; не в її місці.
- Я забула, що дружба є зв'язком між рівними.
Вона дивилася на його спину, яка тепер була набагато сильніше її власної, і відчувала розпач. Сильвія думала, що більше не зможе з ним дружити. Таким чином, вона щодня читала книги і цілими днями відчучала свою майстерність володіння палицею. Вона не здавалась, аж поки вже під ранок не впала з ніг.
- Це місце... Теодор стояв тут так само, як і зараз, — дивлячись у підлогу, вимовила Сильвія.
Фінал Турніра учнів... Це була історія про хлопця, який поступався їй, але бився, не здавшись. Він здобув силу Обжерства, але у той час Сильвія була набагато сильнішою за нього. Тим не менш, Теодору все одно вдалося вийти переможцем.
Сильвія зрозуміла, що в порівнянні з ним, який так важко працював над собою, її біль - це не більше як дівча істерика.
— Я хочу, щоб Тео перевірив це сам, — сказала Сильвія.
- Що перевірити? - Перепитав Теодор.
— Я тобі друг чи ні, — відповіла дівчина, міцно вхопившись за свою білу палицю. Її руки спітніли, а сама вона відчувала суміш напруження і хвилювання.
З іншого боку Теодора це викликало у нього замішання. Щоправда, він не був особливо товариським, але знав, що друзям непотрібно доводити свою кваліфікацію.
« І як мені це пояснити? »
Якщо він погодиться на її пропозицію, то один з них без найменшого на те причини може постраждати. Крім того, їй було абсолютно безглуздо йти проти 7-го Коло. Чому вона настільки одержима дружбою з ним? І чому вона хоче битися? Що вона намагається цим довести?
Теодор хотів поставити їй всі ці запитання, але просто мовчав. На відміну від них три роки тому, тепер у Сильвії з’явилися яскраві очі.
– ... Мені багато що треба тобі сказати, але якщо так, перенесемо це на потім, - вимовив Теодор, після чого плавно заслизнув по крижаній землі, зікравши дистанцію до 30 метрів. Це була відстань, на якій два маги-спіціалісти могли без перешкод прицілитися один в одного.
Іншими словами, це означало, що він прийняв виклик Сильвії.
- Підходь, Сильвіє. Цього разу ви претендент.
У відповідь дівчина посміхнулася, нагадуючи собі сонце, яке з'явилося через хмари.
- Так!
На відміну від колишніх бійок, глядачів на арені не було, але це було навіть на краще. Битва між високоранговими магами була схожа на невелике стихійне лихо, і сторонні спостерігачі могли заплатити своїм життям за вхідний квиток.
І ось, шість кіл Сильвії почали обертатися з жахливою швидкістю, змушуючи магічну силу заполонити доселі спокійній головний зал.
Вжу-у-ву-о!
« У неї справді найвища чутливість. Хіба вона не стала набагато сильнішою, ніж рік тому?» - почав провертати свої кола і вихитався нею Теодор.
Її контроль над навколишнім магічною силою був досить високим, щоб стояти на рівні з Теодором.
Учениця Майстра Сіней Вежі і правда були одним з геніїв, які представляли цю епоху.
Магічна сила навколо Сільвії перетворилася в атрибут, і тому скрізь почав поширюватись мороз.
Бр-р. Бр-рд-р.
Миттєве, і земля замерзла, вся волога у повітрі застигла, а перед чарами з'явився візерунок. Його форма та символи, намальовані за контуром, були створені з напівпрозорої криги і таким чином утворили велике коло.
- Намалювати магічне коло за допомогою морозу...? - Не зміг стриматися від вигуку Тео, ідентифікувавши побачене.
Про такий підхід він ще ніколи не думав. Звичайно, здоровий глузд підказував, що мороз був попередником магії льоду, але ось щоб посилити заклинання начтав магічний коло силою самої стихії? Це була дійсно нетрадиційна ідея, і Сільвія, здається, дуже добре розбиралася в ній.
Поки Теодор перебував у шокі, Сильвія закінчила активацію заклинання своїм високим голосом:
- Над небом, під небом! І прямо в самому небі! Знизойді, білий туман Іміра!
Це була унікальна магія Сільвії Адрункус.
- Алмазна Пиль!