Розділ 179 — Око Бурі (Часть 3).
Існувало одне відоме твердження: « Між небом і землею була різниця, але те що відбувалося зараз було більше схоже на явище, коли один звір ревів не так сильно. Таким чином слова Вероніка прошепотіла в вуха Теодора, викликали хвилю холоду, що проходила по його хребті.
« Запах риби... Це через кров Аквіло?», поковтнувши, подумав Теодор.
Це була зовсім несподівана проблема. Подібно як Аквіло відчула запах Вероніки, так і Вероніка знайшла сліди Аквило на Теодорі.
Червоні і сині дракони вже давно мали дуже неспокійний зв'язок, що коріниться в давнину. Вторгнення на території один одного вважалося справжнім оголошенням війни між цими двома кланами. Тому не було нічого дивного в такій підвищеній чутливості.
Крім того, не слід забувати слова обжерливості. Грімуар згадав, що більшість боїв між драконами зазвичай виникали через порушення кордонів... Або через зазіхання на їхнє майно.
- Гей, малюк? Ти що, язик проковтнув? — Вероніка запитала, чи Теодор тримав за шию й подивився на нього своїми палаючими очима. На відміну від її співаючого голосу емоції в її погляді нагадували собою магму, яка ось-ось випаде назовні.
Хоч було нічого приховувати, Теодор не міг і рота розкрити. Невже вона відчула щось ще?
Кінець кінцем, страх Дракона розвіявся, і Вероніка посміхнулася.
- Вибач, малюк. Ти не постраждав? - Вона сказала достатньо солодким голосом, щоб розтопити вуха Теодора.
– А-а?
- Я розумію, наскільки важливо для мага подолати стіну, але також я знаю, що цей процес ніколи не проходить гладко. Ти пройшов весь цей шлях, перебуваючи за кордоном, а тому й запитую: ніяких ускладнень не виникло?
– ... Це...
Тео здригнулася від її слів.
Він вперто йшов вперед, покладаючись на свою витримку і волю, але це не робило його залізним. Навіть він мав таке поняття, як « фізична втома». Теодор сумував за своїм домом навіть тоді, коли дивився на сузір’я. Нехай він і не говорив про це, але йому дуже хотілося поспілкуватися з кимось із своїх близьких.
Коли до Тео приєднався Рендольф, стало набагато краще, але він все одно хотів поговорити з іншими магами. Однак усі, кого він міг би назвати своїми колегами та друзями, залишилися в Мелторі. І одна з них була перед ним Вероніка.
"Ах, як же добре повернутися додому."
Голос і жар, вистояний Веронікою, перешкоджали тверезому мисленню Теодора. Однак вона розуміла його біль і співчувала йому.
Коли Тео подивився на Вероніку, то почав розслабитися.
- Так, я все знаю. Як важко тобі довелося, скільки зусиль ти доклав... — Вероніка з легкою посмішкою на обличчі, неначе хотів розтопити серце Тео остаточно.
- Майстер Б-Башні.
- Теодоре, ти повинен називати мене "сестра".
Серце Теодора мало не вискочило з грудей, коли він почув, як вона назвала його по імені, а не на прізвисько. Чи це був той самий голос дракона, який зачаровував героїв у міфах і легендах?
« Може, просто все їй розповісти? Деякі речі важко приховувати..."
Він знав, що нерозумно тримати все в таємниці і у нього було бажання зізнатися у всьому Вероніці. Будучи частково червоним драконом, вона була дуже емоційною, але Вероніка - це один з майстрів Башен, які охороняли Мелтор. Вероніка була достатньо зрілою, щоб впоратися з інформацією такого роду.
Його пильність майже розвалилася, але тут у вуха Теодора знову увійшов її голос:
- Я все знаю, так що не турбуйся.
– Що...
У цей момент магма, що плює в її очах, все-таки проковтнулася назовні.
- Де та риба, яку я маю вбити? - Вероніка запитала, і навколо неї спалахнуло полум'я. Відторгнення червоного клана по відношенню до блакитного загрожувало зачавленню чоловіка на ім’я Теодор. Якби не зв'язок між ними, Вероніка негайно ринулася б до моря, щоб вбити Аквіло.
« Ні, я не можу розповісти їй".
Завдяки цьому Теодор зміг повернути раціональне мислення.
Крім того, він не міг повністю допустити зустрічі Вероніки і Аквіло. Якби він привів сюди Аквіло, то став би свідком боротьби не на життя, а на смерть. А йому зовсім не хотілося цього.
Коли Тео захворювало, що йому відповісти на це запитання, в кінці темного тунелю виникло життєдайне світло.
- Припиніть, Майстер Червоної Вежі.
Це була Сильвія. Вона підбігла до них і своєю білою палицею відіштовхнула їх один від одного. Потім вона загородила собою Теодора і подивилася прямо на Вероніку.
- Через Вас Тео некомфортно.
– ... Ха? - Вероніка не втрималася від вигуку. Але він не був таким м'яким, як Теодор. Замість того, щоб заспокоїтися вона тільки ще більше нахмурилася.
- Дівчинко, навіщо ти встаєш між мною і моїм малюком?
- Тому що я його друг.
- Друг?
- Так, друже. Кращий.
- Ах, так мій малюк — твій « друг» зрозуміло, що це дивно усміхнувшись і вимовила Вероніка.
Цього разу у Сильвії застигло обличчя. Це була явна насмішка. Тим часом Теодор, будучи першоджерелом цієї бурі, ще не знав, що дві жінки вже стали суперницею. Вони змагалися одне з одним своїм становищем, а також мали привілеї та недоліки. На відміну від чоловіків, які просто б встромляли кулаки, це був початок затяжної війни, яку зазвичай називали « великою бійкою ».
- Та що взагалі Майстер Вежі знає про Тео?
- Що...?
- Ви всього лише Майстер Вежі.
Вперше на суворому обличчі Вероніки з’явилась порожнеча. Вероніка використала або кулаки, чи магію, так що словесні баталиї для неї були в новинку.
Можливо, через різкі слова Сильвії або щось інше, але конфлікт між суперницею, які воювали за Теодора, став накочуватися. Це був момент, коли на арені Пентаріума цілком могло початися повномасштабне битви.
Але незабаром боротьба двох дівчат закінчилась.
- Вероніка! Теодор! Сильвіє! Ви тут?
Через двері Пентаріум почувся чийсь голос. Коли Теодор зібрався було поспішно щось відповісти, з'явився чоловік і відразу ж кинувся до трьох людей.
"Хіба минулого разу не було саме так?"
Вероніка подумала про це і з гіркотою в голосі сказала:
- Що ти від мене хочеш? Я щойно повернулася!
- Екх...
Страх дракона, який наповнив голос Вероніки, підігнувся. Вона була чарівницею 8-го кола, в жилах якої текла кров дракона, так що одна її присутність було дуже зловісним.
Але набагато дивовижніші виявилися подальші слова чарівника з Магічного товариства. Його ноги роздягалися, але він все-таки передав послання людям на арені:
- Його Величність викликає вас!
- Мене і малюка?
– С-Сильвию теж!
Що стосується Вероніки і Теодора, все було зрозуміло. Існувала величезна кількість причин, через які їх можна було викликати. Вийшовши за стіну 7-го Круса, маг став стовпом для всієї націю і силою, схожою до елітної армії.
Чому ж тоді вони викликали Сільвію? Нічого не розуміючи, ці люди обмінюються сумнівними поглядами.
« Уф, Його Величність врятував мене» — подумав Теодор, якому найбільше на світі хотілося покинути арену.
***
Бдум-м!
Від глухого удару двері ледь не злетіла з петель. І хто ж посмів учинити таке пряміком посеред королівського палацу Мелтора? Навіть сім мечників Імперії не відважилися б на таке.
Але ніхто не кричав на вину.
Вероніки палали так яскраво, що могли спалити ці двері.
- Ваша Величність! - рявкнула вона.
Теодор і Сильвія залишилися позаду, а Вероніка пішла прямо до трону Курта на ходу вигукуючи:
- Ви думаєте, я можу подорожувати як Орта? Я прилетіла сюди! Якщо я працюватиму без сну і відпочинку, то дуже втомлюсь! Крім того, що взагалі відбувається? Чому тут голова Магічного товариства?
- Гм, давно не бачилися Вероніка, — привітав її голова Магічного товариства.
- Так, я вже й не пам'ятаю коли Ви востаннє покидали центральну вежу.
Тим не менш, все було саме так, як і сказала Вероніка. Головуючий Магічного товариства не був схожий на інших Майстерів Башен.
Вежі Магії відігравали активну роль в управлінні королівством, тоді як головуючий був вартовим, який завжди залишався в Мелторі. Він був старим чарівником, який, природно, допоміг би у випадку війни, але в інший час був зайнятий своїми дослідженнями.
Головуючий часто з'являвся на всіх зборах, а тому сьогоднішні заходи були особливими, раз прийшов навіть він.
– Так, а тепер давайте сядемо і поговоримо, — заявив Курт.
– ... Слухаюсь, — відповіла Вероніка, на що Курт з гіркотою посміхнувся.
Як тільки новоприбулих розпорошилися за круглим столом, король піднявся зі свого трону і проговорив:
- Спершу я хотів би подякувати вам за те, що знайшли час посеред цього напруженого дня. Я опущу всю ненучку базікання і відразу скажу, навіщо я вас зібрав. Нам потрібно поговорити про магічний конкурс.
- Магічний конкурс... Вже?
- Цього року він відбудеться трохи раніше.
Цей розпорядок проводився раз на рік у Королівстві Мелтор, і багато хто вважав його найбільшою пам’яткою півночі. Ця подія мала великий вплив на все королівство, тому король зібрав усіх кращих магів царства, щоб заздалегідь обговорити це питання.
Дискуссія щодо магічного конкурсу проводилася періодично раз на рік, тому не було потреби викликати абсолютно всіх. Однак Курт пояснив, що́ таке заковіння.
- Магічний конкурс цього року буде особливим.
Всі чарівники поставили запитання.
- Мені повідомили про це тільки вчора ввечері. У Мана-віль прибуде посол Ельфхайма, щоб під час церемонії оголосити про підписання альянса - продовжив говорити король.
- Посол з Ельфхайму!
- Альянс?
Присутні не могли повірити своїм вухам і були в замішанні, через що Курт м'яко кивнув головою і продовжив:
- Звичайно. Їм ні до чого приїжджати в Мелтор, якщо вони не збираються його оголошувати. Тепершнього партнерства було б достатньо. Хіба це не нагадує ситуацію на півночі обіцяє перевернутися з ніг на голову?
– ... Чудово.
- Ху-ха-хо! Здається, у старості мені не призначено відпочити!
Майстер Білої Вежі Орта погладив свого підборіддя, а майстер Синей Баланделл розсміявся і стукнув рукою.
До цих пір Мелтор був єдиним королівством, якому вдавалося залишитися незахопленим величезним військом, населенням і широтою Імперії Андррас. Кожне їхнє битви, так чи інакше, впливало на територію і деякі права, але жодного разу Імперія Андррас не була в такому положенні, щоб похитнутися. Навіть битва за участь одного з великих магів Мелтора закінчувалася без особливих результатів.
Загалом, ситуація на даний момент можна було назвати нікчемою.
Проте альянс з Ельфхаймом і поява нового майстра, який убив одного із Семи мечелях Імперії, натякали на те, що сила Мелтора зросла до того часу, коли він міг конкурувати з імперією Андррас.
Війна, яка тривала сотні, а може навіть тисячі років, нарешті могла підійти до кінця.
- Фактично, це питання обговорювалося ще минулого року, але рішення на ньому так і не було прийнято, оскільки відсутнє найважливіша акторка. Так чи інакше, але своїм рятівником Ельфхайм вважає саме Теодора Міллера, а не Королівство Мелтор.
— Мені шкода, — опустив голову і пробурмотів Тео.
- Ні, тобі не за що вибачатися. Ти повернувся з ще великими успіхами. Ти ліквідував одного з Семи мечників Імперії і подарував цьому королівству ще одного майстра. До слова, що цей збір організований не тільки для обговорення прибуття делегації з Ельфхайму.
Після того як Курт III закінчив говорити, він трохи замовк і зробив жест рукою.
Слуга, який мовчки стояв за троном, підійшов до Теодора з коробкою в руках, на якій було виграбовано символ королівської родини Мелтора. Коробка була зроблена з дорогоцінного дерева, а від друку, що захищає її, виходило неймовірна кількість магічної сили.
Теодор прийняв її, і Курт продовжив говорити:
- Як тільки прибудуть посли з Ельфхайму, тобі буде важко виглядати авторитетно, якщо ти так і залишишся звичайним магом. Тому, в якості нагороди я хочу дати тобі відповідну посаду.
Курт мав певний зміст. За винятком Майстри Башен і голови Магічного Доповідства, не було нікого вищим ніж маг 7-го Круга. Тож як залишити таку людину без титулу? Очевидно, що таке непорозуміння можна вважати навіть виявом неповаги.
- Відкрий її.
Підкорившись наказу Курта, Теодор відкрив скрині коробки.
Скрип.
Дах дерев'яного ящика поступово відчинився, розкриваючи її вміст.
Це був набір одягу. На ній було недостатньо візерунків, щоб охарактеризувати її як парадну мантію, але вона була занадто розкішною, аби підпадати під категорію "боївний костюм".
Цей одяг виглядав так, ніби самі тіні були скручені воєдино.
– ... Це? - Дивлячись на коробку, пробурмотів Тео.
Золотий візерунок, вишитий в районі серця, був у формі сови, яка вважалася символом Майстри Башен Мелтора. Теодор почав розуміти зміст цього подарунка, а потім став ще більш здивований.
- Війна з Імперією Андрас може відновитися в будь-який момент, і тому я запропонував створити магічний підрозділ для майбутніх кандидатів у Майстра Башен. Я отримав згоду від всіх майстрів, крім Вероніки. Також мою ініціативу схвалило більшість керівників департаментів та міністерств, пояснив Курт.
Очі Тео полізли на лоб, в той час як король кілька разів плескнув у долоні і оголосив свій наказ:
- Я призначаю тебе головою магічного дивізіону, Кватро.