Карета зупинилася перед чудовим палацом.
Будівельний палац був не дуже добре відомий мені, тому що я не ходила тут після полювання.
У кращому випадку я знала дорогу від імператорського палацу до бібліотеки. А площа Імператорського палацу була в кілька разів більша за площу герцогства.
'Сбігти в будь-якому випадку буде нелегко ...'
Ікліс мобілізував своїх людей, і я під конвоєм увійшла до палацу.
Незнайомий будинок був порожній, і мені більше не здавалося неймовірним те, що його захопили бунтівники.
Я думала, він затягне мене в підвал або щось у цьому роді і запрут, але, пройшовши довгий коридор, я потрапила до просторої та красивих кімнат.
- Будь ласка, витягніть все з кишень.
Він підійшов до столу посередині кімнати і повернувся до мене. Той чоловік, який захопив стародавній палац, виглядав дуже дивно.
Я подивилася на нього, як ніби вперше бачила, потім сунула руку в кишеню, викинула уламків і поклала його на стіл.
'Це сталося раніше, ніж я думала.'
Крім того, я не страждала від жорстокого поводження з заручниками.
Незважаючи на те, що я виклала фрагменти, він продовжував п'ястися на мене.
- Що? - З розчаруванням запитала я.
- Ви хочете, щоб я вивернув ваші кишені?
- Тобі повинно було впіймати випорожнення.
Вивертати кишені мені не дуже подобалось.
Він схилив голову набік і пробурмотів собі під ніс, наче розмовляв сам з собою:
- Не впевнений, що якщо доторкнуся до вас, я буду просто обшукувати ваші кишені.
- Божевільний сучий син, - вирубалася я і закопалася в кишені сама.
Бах-! Я кинула на стіл все, що у мене було з собою - чотири залишок зелені і сморідна квітка троянди.
- Це все.
Коли я подумала, що йому і цього не вистачить, то відкрила кишені мантії та продемонструвала їхню порожнечу.
- Це...
Зло чоловіка, який взяв зілля в руки для огляду, раптово зупинився на зв’язку зі смертю троянди. На його запитання я безсердечно відповіла:
- Це реліквія, яка залишилася після чарівника, вбитого Івоною.
- Це .. Вам що, дорогенька?
- Він був опікуном сиріт, яких вона тримає в заложників. Саме він організовував волонтерську роботу.
- ...
- Ти привів мене сюди і змушуєш горювати про померлого.
Він був всього лише прив'язаний до магічного кола, але я в мить ока перетворила живої людини на мертвого.
« Мені шкода. »
Мислливо вибачившись перед Вінтером з легким почуттям провини, я спробувала вдавати із себе серйозну.
- Відтепер, поки ти мене не вб'єш, я буду знаходитися в пастці і постійно страждати, як сьогодні.
- ...
- Тепер ти задоволений?
Це спрацює?
Я з затованим подихом дивилася на Ікліса, згадуючи план, який розповів Вінтер півгодини тому.
Оскільки ця троянда розцвіла як відображення мого підсвідомості, її можна назвати моєю кристалізацією магії.
(...) Я віддав її вам на випадок крайньої необхідності, сподіваючись, що вона допоможе...
Щоб повністю позбутися Лейла, мені нічого не залишалося окрім того, щоб повернути осколок. Однак повернення осколка Івоне означало, що я могла опинитися в небезпеці.
(...) У критичній ситуації активується захисна магія. Але існує механізм запуску. Це...
Зрештою він мав рацію. Ікліс дійсно забрав у мене дзеркальну паличку. Тепер, коли у мене відняли зброю, доведеться використовувати щит для втечі.
Ікліс уважно розглядав зв'язок з в’язницею, ніби намагаючись знайти у ній щось підозріле.
У екіпажі я був імпульсивним і запевняв, що близьких мені людей не зворушують. Чесно кажучи, я не сподівалась на нього.
Відкинута людина, якій промили мізки, не може бути такою емоційною...
- Відпочиньте. Ви бліда.
Це було явно неправильно.
Ікліс відвернувся, не взявши нічого, крім осколка. Він не тільки забрав троянду, але й магічні зілля.
Побачивши, як він віддаляється до дверей, я знову відчула себе дивно.
- Ікліс.
Я покликала його, не віддаючи собі звіт. І відразу ж пожалкувала про це.
Мені б хотілося, щоб він нічого не почув, але його рука на півдорозі до дверної ручки раптом зупинилася. Я похитнулася і все ж вирішила почати:
- Ты... Івонна промила тобі мізки.
- ...
- Я можу допомогти тобі. Ще не пізно. Так що зупинись.
Якщо б до Іклісу повернувся розум принаймні тепер, все було б набагато простіше.
Під час битви з повстанцями ніхто б не загинув і не постраждав.
Якщо ми об'єднаємо зусилля, щоб перемогти Івону, фінального боса, Вінтер не поверне час назад знову, і ця божевільна гра більше не повториться.
Це був би вишуканий і гарний фінал.
- Якщо ти зупинишся...
Правда, здається він був можливий тільки в моїй уяві.
Обличчя Ікліса, який обернувся до мене, було холодним, як біля кам'яного боввана.
- Якщо я зупинюся зараз, то просто все втрачу.
Його тон був різким, як ніби він допитував мене.
- Я не хочу вбивати тебе, Іклісе, тому що я не ненавиджу тебе.
- Хіба ви не намагалися мене вбити?
У відповідь він постукав пальцем по лобі.
- Якби ви тоді використовували магію, вас б тут не було.
Несподівано я відчула образу несправедливості.
'Не знаю, що його врятувало.'
Я могла б вбити його, поки його затягнуло болото, але не зробила цього.
Все через невелику відповідальність і співчуття до того, кому Івонна промила мізки. І я продовжувала заохочувати його:
- Ти ж знаєш. Навіть якщо тобі вдасться підняти повстання, вбити наслідного принца і отримати контроль над Імперією, я не любитиму тебе.
- Але чому!
Ікліс, який подивився на мене несподівано голосно закричав.
- Чому не я?
- Це...
- Я дуже терпів лицарів, незважаючи на всі їхні витівки.
- Ікліс.
- Я розмахував мечем день і ніч, щоб бути вашим лицарем. Не було ні дня, щоб мої руки не були стерті в кров.
- ...
- Але ви все одно були так далеко, що я міг до вас простягнутися! Ось чому я звільнився з рабства, ставши зрадником!
Я з подивом дивилася на Ікліса, який виливав мені свої почуття. Я думала, що побачила всі його нові сторони, але помилялася.
- То чому ви відштовхуєте мене? Чому...!
Великі краплі сліз котилися з сірих очей.
Він плакав, як безпорадна дитина з цукеркою в руці. Я неважно дивилася на нього.
У ті дні, про які він говорив, я не могла дозволити собі озиратися на його почуття. Я відчайдушно намагалася вижити день за днем, і його зрада майже поламала мене.
І тепер, коли все було скінчено, пора було сказати йому.
- Тому що я люблю іншого.
Почувши мою відповідь, Ікліс здригнувся і закричав.
- Просто звріть мені, як раніше. Ви ж самі говорили різні фрази на кшталт "ти єдина, мені плювати на спадкоємця або когось ще, ти найдорожчий для мене людина" і так далі!
- ...
- Знаєте що? Ці слова обдурили мене, і можливо я готовий кинути все це лайно та померти у ваших руках.
- Я не хочу тебе вбивати.
Я маю на увазі саме це. Я втомилася від цього і хотіла закінчити все, щоб рухатися далі.
І я сподівалася, що Ікліс теж це зробить. Він був занадто молодий і незрілий, щоб впадати у божевілля і горіти через розбите серце.
- Будь ласка, пробач мені.
Я не могла витерти його сльози, як раніше. Тому підійшла до нього і доторкнулася його руки. Однак. Хлоп-!
Відчути лише тупий біль. Він холодно відкинув мою руку.
- Ось чому я зараз тут.
- ...
- Для вас я не рівня наслідному принцу.
Він дивився на мене з огидою, ніби йому була противна кожна моя репліка.
- Мені не потрібна ваша любов. Мені потрібні тільки ви.
- ...
- Бо з того моменту, як я дізнався, що ви мене використовуєте, я не чекав, щоб Ви мене полюбите.
З цими словами він відкрив двері і вийшов з кімнати.
Бах-! Коли двері з гуркотом захлопнулися, я залишилася в порожній кімнаті одна.
***
Мене замкнули в чужому палаці.
Видивившись у вікно, щоб знайти шляхи втечі, я виявила солдатів в доспіхах, що стоять по всьому периметру двору.
'Сукін син. Ти все приготував.
Коли приходили час вечері, обід і вечеря приносили мені не Ікліс, а імператорська покоївка. У мене не було апетиту, і я відразу лягала спати.
Я була виснажена, тож не було б нічого дивного, якби я відразу втратила свідомість. Але я не могла заснути через глухий кут, в якому опинилася. Я постійно дивилася на свою руку і бурчала.
На щастя, заклинання стеження, яке Джин наклав вранці, залишилося незмінним.
'Ти, мабуть, дуже турбуєшся.'
Я зникла, не сказавши ні слова, так що він напевно був злий. Я запізнювалась і відчула провину перед Каллісто.
Але це було неминуче, бо я мусив покінчити з Івоною.
- Сподіваюся, ти не станеш бігти рятувати мене і зосередишся на поверненні палацу.
Мої повіки повільно були важчі, поки я думала про все.
Хоча я не хотіла спати в незнайомому місці, але не могла протистояти виснаженню і на мить прикрила очі.
Бум-, Бах!
Мене несподівано налякав стукіт, змусивши прокинутися.
Было темно. Я думала, що закрила очі всього на секунду, але ніби непомітно для себе заснувла.
Я здивовано сіла.
У кімнаті було тихо, як ніби всі звуки мені помірялися.
'Що? Мені почулося?
Бум-, Бах... Бем!
У цей момент гуркіт пролунав знову. Значить, мені це не здалося.
Я дивилася в темну кімнату широко розкритими очима. Бам-, Бум!
Звук ставав все голоснішим і ближче. Тому я могла легко визначити його джерело. Стук йшов з каміна в центрі кімнати.
- Ч-що...
Івонна послала монстра?
Я встала, шукаючи собі зброю. Під руку потрапив смокченик зі столу біля ліжка.
Коли я нервово стиснула його, з тривогою дивлячись на камін. Бом-, Бах!
Хтось викатався з каміна, весь в поросі і пилу.
- Кху, бля.
Чорна фігура закашлялася і різко вирубалася. Дуже знайомим голосом.
Моя рука, що підняла свічник, повільно опустилася.
- ...Ваше Високість?
Каллісто, що закашлявся на мій спантеличений наклеп, підняв голову.
- Як ся маєш, леді?
- Ваше Високість, чому...
...ти виходиш звідти?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert