Я не бачила його лише пів дня.
Але коли побачили його іспанку, обличчя втішалося так, ніби пройшла вічність.
- Що сталося? Що з битвою?
- У нас немає часу. Поговоримо по дорозі, - заквапив він мене.
Я кивнула і підняла знятий балахон.
'Я не очікувала, що піду так скоро.'
Втеча очікувалася лише після успішного бою між його військами і повстанцями.
Я збиралася знайти дзеркальну паличку і битися з Івоною під час загального замішання, однак, якщо замислитись, це був ненадійний план.
- Йди сюди, леді.
Я взяла зілля, суху троянду і повернулася до кронпринца. Потім він вказав на камін, звідки вийшов:
- Тобі доведеться спуститися.
- Т-туда?
Я трохи перелякано подивилася на вузький прохід.
Він був таким темним і моторошним, що не здивуюся, якщо там живуть зграї щурів.
Звичайно, Каллісто виліз звідти, і я знала, що там є вихід, але знати це одне, а ...
- Що? Чому ти не хочеш йти? Він чистий, я собою буквально всю дорогу підвів. І вбив всіх щурів і багатоніжок, яких знайшов, так що не хвилюйся.
- Ні, це не...
Не помітивши в мене бажання йти, Каллісто зморщив ніс і изро натякнув:
- Я не казав, що ти підеш сама.
На моє здивування, я відчула полегшення. Ось тільки.
"Сороконожки, сорококі..!"
Стиснувшись від огиди, я лягла і залізла в прохід.
Невдовзі настала цілковита темрява. Каллісто закрив двері. Добре, що повзати в тісному просторі довелося недовго.
Через деякий час коридор, який потрібно було проповзти, розширився, і з'явилася можливість стати в повний ріст.
- Йди сюди, леді.
Спадок принц витягнув щось і повів мене за собою, не зупиняючись ні на хвилину. Застереження розсіює темряву навколо нас.
Це був світлий камінь. Лише тоді я змогла озирнутися і була вражена. Десятки розбитих стежок нагадували лабіринт.
І Каллісто без коливань йшов по одній з них.
Я здивовано запитала його:
- Ваше Високість, куди ми йдемо?
- Це секретний хід, про який знає тільки імператорська родина.
- А.
Це був легкий вихід, на відміну від того, який я планувала після викрадення вранці.
- Тупие виродки. Чи ж це не природно, що в палаці є таємний хід? Завдяки їм мені вдалося легко тебе знайти, - кронпринц прямо сказав, що думає про розумові здібності викрадачів, знаючи, як я відчуваю.
Як одна з тих, кого він колись називав "тупими", я засоромилася і перевела тему:
- Якщо про нього знає імператорська сім'я, знає і другий принц?
- Не хвилюйся, він не в курсі, - флегматично відповів він, повернувшись за кут. - Це палац Імператриці. Діти наложниці ніколи не зможуть сюди потрапити.
- Дво-дворець Імператриці?
Дізнавшись, де мене замкнули, я широко розкрила рота. Це було занадто розкішно для місця ув’язнення.
'Сумілая!'
Я не думала, що Ікліс закрив би мене в палаці Імператриці без причини.
- Це найбільша кількість перехресних секретних ходів. Я тут вперше з тих пір, як померла моя мати, тому трохи втратився.
На щастя, наслідний принц, схоже, не особливо думав про те, чому мене замкнули в палаці імператриці.
- Куди ти пропала? Знаєш, як я охренел, дізнавшись, що тебе немає в помесці?
Він дивився на мене так, ніби питав про погоду.
- Я як божевільний втік з конференц-зала в герцогство. І навіщо я тільки просив тебе тихо сидіти в кімнаті? Хто мене слухатиме?
- Вибачте, - я миттєво визнала свою провину, тому що дійсно проштрафувалася. - Я ходила до Бін... - Почала я, але потім подумала, що Каллісто теж повинен це знати і виправитися: - Я ходила до марки Верданді, а тоді мене викрав принц Дельмана, якого ми бачили на болоті
- Ти принизила одного кронпринца і підло його обманула.
- ...
Я прикушувала ситуацію і закусила язик, щоб не ляпнути зайвого, а він продовжував бурчати, наче розмовляв сам з собою.
- Але чому цей довбаний дельманець весь час тебе дістає?
Цього разу Ікліса пішла про нього. Каллісто все ще не знав про неприємну історію між мною та Іклісом
- Я повинен був убити його тоді на болоті...
Його сумна боротьба змусила моє серце битися частіше, наче мене спіймали на обмані.
- Ем, в будь-якому випадку дякую, що прийшли за мною, Ваше Високість.
Цього разу я змінила тему поспішно. Каллісто подивився на мене і раптом сказав:
- Якби не закляття стеження, маг помер би від розриву прямої кишки. Він щасливий.
- Э... Чому б у нього був розрив прямої кишки?
- Я б використовував його безлізну палицю або щось в цьому роді. Продовувато. Просто вбив би.
Я б воліла нічого про це не знати.
Каллісто іскоса подивився на заручену мене, і зупинився.
- Хм? А де твоя магічна паличка?
- Її забрали.
Я злякалася, тому відповіла тихіше.
- О ні.
Він насупився.
- Ходімо сюди.
А потім раптово почав повертатися тим же шляхом, яким ми прийшли.
Я засталася, але просто пішла за ним і ворожила чи він не заблукав.
- А як щодо заручників?
- Думаю, вони у Дворце Сонця. Перед приходом сюди я прошерстив в'язницю, але їх там не було.
- Тоді підемо туди.
Звичайно, я хотіла відразу піти до палацу сонця.
- Леді.
Але він знову зупинився і тяжко тоном гукнув мене.
- О 12 годині дня ми зробимо набіг на захід з найбільш слабкою лінією оборони.
Розмова про операцію змусила мене розгубитися.
- Ми повинні вибратися звідси до цього часу.
- Мені потрібно поспішати.
Його слова спонукали мене прискоритися.
"Чи зможу я розібратися з Івоною в цій нерозбірці?"
Чесно кажучи, я не була впевнена в цьому.
Але краще було піти з Каллісто, який добре володів мечем, ніж зламати її голову без зброї.
- Спочатку потрібно врятувати дітей...
- Я ще не договорил.
Коли я заквапилась, кронпринц знову зупинив мене.
- Я заберу тебе звідси, а потім повернуся і намагатимусь врятувати заложників, наскільки зможу.
- Що? Я не...
- Але я не можу цього гарантувати, тому що буде два головних центри битви: з 2-им принцем і Лейлом та з маркою Еллен.
Я зависла на секунду, обробляючи його слова. Виходить, він виключає мене з усіх майбутніх подій.
- Ваше Високість, про що ви говорите? Осколок також забрали.
Хоча я добровільно віддала його технічно, якби зараз я сказала про це, Каллісто навряд чи мене послухав би.
- Мені потрібно піти до палацу сонця, рішуче заявила я.
- Ні.
- Чому?
- Ти не можеш використовувати магію. Що ти будеш там робити?
Тільки тоді я зрозуміла, що наслідний принц розвернувся і пішов в інший бік відразу після моїх слів про те що у мене забрали дзеркальну паличку.
Його план по швидкому порятунку заложників разом зі мною був миттєво переглянутий.
'Без дзеркальної палички я нічого не можу зробити.'
Чим довше я роздумувала над його словами, тим більше злилася.
- Не знала, що моя цінність визначається наявністьм або відсутністю дзеркальної палички.
- Не поспішай з виводами і послухай мене, леді.
Почувши мій холодний голос, кронпринц зітхнув і стиснув моє плече.
Ми навіть не знаємо, чи живий імператор, а їхні армії набагато перевершують наші сподівання.
- ...
- Ми в поспіху привернули всіх солдатів, але, чесно кажучи, малі шанси. Вороги з кількох сторін.
- ...
- Можливо, мені варто здатися. Відмовитися від імператорського палацу та столиці і втекти.
Його міркування мене шокували.
- Здатися?
Я не могла повірити, що він це сказав.
- Так.
Але відповідь на те, що сталося з принцом, знову прибила мене до землі.
- Це дрібниця. Твоя безпека для мене важливіша за імператорський палац або безіменних покидьків.
- Ваше Високість.
Я ледве покликала його, задихаючись.
Я знала, що Каллісто хотів бути імператором.
Він вижив на війні, щоб повернутися до імператорського палацу в столиці. Але тепер був готовий так легко здатися через мене.
Я не могла відмовитися від закінчення гри, від заручників або чогось іншого, і просто молилася за його безпеку про себе...
Мене переповнювали змішані почуття. Я сильно прикусила нижню губу.
Я думала, що все швидко вирішиться, коли я потраплю до палацу та зустрічі Івоннну, але ситуація стала складнішою, ніж я очікувала.
- Коли почнеться битва, відправ потрібних людей, щоб вони знайшли твою чарівну паличку. А потім вбий Лейла і зроби те, що хотіла, - Каллісто намагався піти на компроміс.
Але тоді буде вже надто пізно.
Івонна принесе в жертву дітей і поверне всіх Лейла.
'Невжели уникати небезпек і просто спостерігати за ситуацією - це єдиний шлях для мене?'
Я довго вагалася і все ж відкрила рота.
- З моєю магією не все так погано.
- Що?
- Я можу використовувати захисну магію.
Хоча вона і була одноразова. Я боялася, що Каллісто мене не послухає.
Навіть якщо я не зможу вбити Івону відразу, як ви і сказали, я можу допомогти врятувати дітей.
- ...
- Вони маленькі, але чарівники і зможуть телепортувати кількох за допомогою магії, якщо ми звільнимо їх.
Я вже бачила, що Лео вміє використовувати магію переміщення.
Якщо я зможу звільнити їх, може бути, їхнє спасіння буде легше, ніж передбачалося. Я уговарювала Каллісто, сподіваючись на невеликий шанс:
- Якщо ми удвох виграємо час, ваша армія може перемогти і повернути Дворець Сонця.
- Леді.
- Будь ласка, дозвольте мені побачити все на власні очі.
Вінтер не просив мене доглядати за дітьми, а лише розповів мені про вбивство Івонна. Але чи не надто боягузливо здаватися, нічого не спробувавши?
- Якщо я побачу це особисто і відчую, що дійсно нічого не можу зробити, я завершу вашим настановам.
Каллісто з сумнівом подивився на мене.
Але я знала, що він зрештою зробить так, як я прошу. Невдовзі я почула тихий подих.
- Ти занадто зневажливо ставишся до свого життя.
- ...
- Я не буду стояти і дивитися, якщо у тебе не вийде врятувати їх. Я просто візьму тебе, як мішок і затаю. Пошли.
Він знову розвернувся, вів мене за собою.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert