Від знаного ім’я, який довгий час не торкався його слуху, Ікліс відкрив очі ширше. Він похитав головою, явно схвильований:
- Ні, це не я.
Твої люди досі живі і дихають, чекають на тебе з усіх куточків імперії. Воїн не повинен боягузливо втікати від війни.
Під кінець тихих слів Івокни перед очима Ікліса пром'яв колишній величний Дельман. Насправді ж він бачив лише розбите синоподібнувате дзеркало.
Погляд Ікліса повільно прояснився.
Хоча Ікліс був незаконнонародженим сином короля, він не зазнавав дискримінації. Навпаки, на відміну від інших своїх братів він ріс вільним від обов’язків королівської родини.
Його батьківщина була просторами, зеленими лісами і чудовими луками.
Коли все це було розтоптано Імперією, його батько і брати викреслили його з сімейного реестра, зробивши так, ніби його взагалі не існувало.
Він залишився живим, залишивши свою сім’ю і народ. Тепер він був не принцом, а жалюгідним рабом. Так як він міг повернути собі це ім'я?
- Як ти і сказав, все скінчено, Ікліс. Якщо ти зараз нічого не зробиш, то втратиш Пенелопу, швидко шепотіла Івонна. - Їдь на північ. Їдь і знайди там товаришів. Убий кронпринца, і ти станеш правителем імперії.
- ...Госжа не хоче цього.
Ймовірно, через незавершеність реліквії жертва все ще слабо чинила опір, але коли блакитне сяйво артефакту досягло очей Ікліса, його прагнення володіння Пеневопою знову розбудилося.
Івонна терпеливо повторювала ті самі дії.
- Пенелопа хоче мирного життя.
- Мирне життя...
- Стан не просто дочці герцога, а наслідною принцеси. Думаєш, вона зможе витримати вагу цього становища?
Світити реліквії поступово збільшувалися.
- Чи хоче Пенелопа статусу Спадкоємиці?
Ікліс на мить замислився над питанням Йони.
Якби вона захотіла, він міг би вбити наслідного принца і зайняти його місце. Але здавалося, що метою пані була не це.
Івонна продовжувала шепотіти:
- Ти можеш перешкодити їй стати нещасною. Чи не так?
- Я можу захистити її від нещастя. Верно. Вона повинна бути щасливою. У цьому домі вона щодня страждає.
- Тоді роби, як я кажу, Ікліс.
Коли в мутних сірих очах почав відображатися тільки голубе світло, Ікліс нарешті кивнув.
Побачивши його, Івонна зітхнула. План непомітно витягнути осколок з особняка провалився через непокірну жертву.
"Я думала, мені буде простіше, ніж у минулому ..."
Вона стикнулася з багатьма труднощами, оскільки за той час, поки її не було, ситуація неймовірно змінилася.
Хижа дочка герцога використала могутню давню магію, а жертви постійно вириваються з її мереж. Вони з тих чи інших причин були одержимі Пенелотою, а вона сама, що ще гірше, як щура стягла осколків.
'Вона точно впізнала мене.'
У день, коли острів впав, маска була знята і їх очі зустрілися, тому вони обидві дізналися один одного. Можливо.
"Ти все знаєш, але ведеш себе розумно ..."
Коли вона подумала про Пенелопе, яка прикидається нічого не знаючою, її охопило шалене занепокоєння.
Часу не було. Їй потрібно відкинути безглузду жертву, що відчаїлася через байдужість Пенелопи.
'Тепер доведеться діяти самій.'
***
- Ха...
Я поклала руку, якою закривала рот, щоб не видавати жодних звуків. Хоча край щільно затиснутого осаду впився у мою шкіру, він не відчував болю.
На даний момент я знаходилася поруч з сміттєвою пічкою, на складі, в зовнішній стіні якого Ікліс спирався нещодавно.
Я не думала, що воно допоможе мені таємно позбутися уламків. Моє рішення не втекти, кинувши всіх, яке я прийняла, коли минулого разу побачила процес промивання мозку Ікліса.
Тому я підслухала їхню розмову через тонку стіну і вже довгий час після їхнього відходу покинула це місце.
- Л-леді!
Мені було потрібно переступати поріг своєї кімнати, як Емілі, коли я була прибиральницею і привітала мене.
- Чому ви повернулися так пізно...? Леді, що з вашою рукою? У вас кров!
- Емілі, - перебила я її, не даючи підняти шум. - Принеси мені молоток.
- Що? Але спочатку потрібно обробити вашу ру...
- Іди за молотком.
- Я-я зараз повернуся!
Вона вискочила з кімнати з розгубленими круглими очима.
Тільки тоді я розтиснула кулак і кинула осколок на підлогу. Дзень-.
Ладонь, розорована гострими краями, горіла вогнем. Однак страх був сильнішим за біль.
Героїня або монстр в її об'єкті шукає цей фрагмент. І вона знає, що я спробую його позбутися.
'Нужно терміново знищити його!'
На щастя, Емілі шустро повернулася з великим молотком.
- Леді! Я принесла. Але навіщо вам моло...
- Відійди, це небезпечно.
Я поспішно забрала молоток і відразу ж замахнулася якомога вище, а потім з усієї сили вдарила по осколку дзеркала на підлозі.
Ух-, Дзинь---!
- Леді, а-а...!
Емілі налякано захопила мене, побачивши, як я б'ю молотком по підлозі. Але це не зупинило мене.
Дзень---!
Я колотила молотком як божевільна, намагаючись перетворити дзеркало в порошок.
Лязг-!
У цей момент дзеркало відскочило від підлоги, мабуть, я потрапила не по тій стороні, і впало назад.
- Фух, хах... Думаю-...!
Коли я побачила, що на осколку не з’явилося жодної тріщини, мене мимовільно перекосило.
- Якого хріна! З чого зробили це дзеркало?
Переповнена страхом і занепокоєнням, я зі злістю швирнула молоток на підлогу. Бах-!
- Леді, будь ласка. Заспокойтеся! Будь ласка, тримайте руки!
Емілі, яка тремтячи як осиновий листок намагалася мене зупинити.
Мої долоні були липкими від струмків крові, які стікали по руці. Забувши про порізи на долоні, я била обламкою пораненою рукою.
- Эмили.
- Д-да?
Я глибоко зітхнула, намагаючись повернути собі самовладання.
- Я попрошу тебе виконати одне завдання прямо зараз.
- Що? Яке...
- Візьми це і вирушай в агентство білого кролика. Якщо можливо, зіткнися ні з ким.
Я кинула сказаючого погляд на осколок, що валився на підлозі. Емілі різко підійшла і підняла його.
- Іди і передай йому, щоб він зберігав його в безпечному місці, про яке ніхто не знає. До мого візиту.
Його не можна спалити вогнем і розбити молотком.
Скільки б я не думала, я ніколи не могла знайти іншого виходу, окрім як прибрати осколок подалі від помети.
- Д-да! Буде зроблено, леді!
- І не забудь ще дещо.
Я дала кивячий як бовдур Емілі ще одну вказівку.
- Скажи йому зробити те, про що я просила в ніч, коли зник острів.
- Так, не забуду!
- Добре, будь обережна.
Емілі без зайвих запитань вийшла з кімнати, мабуть, тому що вона вже не раз це робила.
Я подивилася в спину покоївки, яка не знала, що це прохання було у знищенні її спогадів, і міцно прикусила губу.
'Я повинна негайно прибратися звідси.'
Мені потрібно на північ.
***
- Леді, я повернулася!
Увечора Емілі прийшла назад, щоб виконати свою місію.
- Ти ж ні з ким не зіткнулася по дорозі?
- Так, і я передала йому все, що ви хотіли. Голова агентства сказав, що збереже його в безпеці.
- Ти добре попрацювала.
- Це було не складно! Ви попіклувалися про свою руку?
Вона понуро дивилась на пов'язку на моїй руці. Я повернулася до головної теми:
- До речі, Емілі, ти додала те, що я просила доставити?
- А? Що доставити?
У її широко відчинених очах не було ні краплі брехні, як ніби вона дійсно не мала жодного уявлення, про що я питала.
Я відчувала, що Вінтер стер спогади Емілі про осколку.
- Ні, нічого. Думаю, я помилялася.
Залишилося останнє.
'Коли я втечу?'
***
Наступного дня.
Я прокинулась цілу ніч і на світанку покинула кімнату.
Щоб не лякати Емілі своїм раптовим зникненням, я склала подушки під ковдру, щоб створити видимість своєї присутності.
Помети, що потонули в передсвітньому тумані, були страшніші тихим. Я прогулювалась крізь прохолодну ранкову росу по лісовій стежці до полігону.
Ліс здавався більш похмурим, ніж вдень, можливо, тому що в такий ранній ранок лицарі ще не вийшли на тренування.
Я йшла дуже довго.
Головне у плануванні втечі - це забезпечення безпечніших шляхів для втечу. Я давно не використала лаз в стіні, так що мені потрібно було ще раз перевірити його.
Я повільно блювала по стежці, щоб охолонути своїм перевантаженим головам і невдовзі опинилася в знайомому місці.
"Моя пам'ять не повинна була погіршитися від отрути".
Хвалячи себе за збереження свого такого корисного мозку, я швидко наблизилася до проходу.
У кущах я пам’ятаю, як у мене з'явилися характерні риси: замасковані чагарники, які закривають лаз. Але коли я відсунула їх і нахилилася.
- Що за...?
Не було порятунку. Але була суцільна стінка, яка обмежувала ділянку землі.
'Можливо, я сплутала маскувальні кущі?'
Я була спантеличена, переклала погляд із стіни на кущі і назад.
'Хіба він був не тут?'
Подумавши, що він може бути трохи в іншій стороні, я присіла на корточки і почала обережно копатися під стіною. Однак лазу не було в стіні, скільки я рилася.
Я з серйозним обличчям пробурмотіла:
- Чому його тут немає? Куди він подівся?
- Лаза більше тут немає.
- Тоді де він?
- Навіщо він тобі?
- Звичайно, щоб...
Втекти...
Машинально майже віддавши невідомому, я раптом опам’янулася. По спині пробіг холодок.
'Тільки не кажіть мені...'
Я повільно повернула голову, відмовляючись приймати реальність.
Розоволосий хлопець, якого я боялася зустріти навіть під час сну, стояв поруч зі мною і холодно посміхаючись.
- "Звичайно, щоб" що?
- А-а!
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert